А Українською кажуть так. . .

РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКІ ПАРАЛЕЛІ

(Продовження.Початок у номері за 7 березня 2003 р.)

Звертання безособовi

Однiєю з таких безособових формул чемностi в Росiї є "будьте любезны". Українськi вiдповiдники: будьте ласкавi; зробiть ласку; вчинiть менi ласку; прошу вас; коли ваша ласка; якщо вам не важко. Одеське радiо додало одного разу ще й будьте люб'язнi, але то вже їхня помилка.

Колись в ужитку добре вихованих людей були й звертання типу ваша велебнiсть (до церковного iєрарха), ваша достойнiсть, ваше добродiйство, ваша милiсть, ваша гiднiсть, а до суддi - ваша честь. Сьогоднi часи таких звертань, мабуть, уже минули (хоч буквально цими днями з вуст вiдомої радiожурналiстки Емми Бабчук пролунало: Її достойнiсть заслужена вчителька... Це було, щоправда, не звертання, а все ж потiшило душу). Зате пан i панi добродiю і добродiйко, особливо на письмi та з додаванням шановний, шановна, вельмишановний і вельмишановна повертаються. I це дуже зручно, якщо той, хто пише, не знає прiзвища або iменi того, до кого пише.

Бiльшовики свого часу запровадили звертання товариш. На противагу йому (бо ж таки не хотiлося людям до всiх незнайомих клеїти таке щире слово!) виникли звертання стихiйнi. До молодої особи жiночої статi - "девушка", до старшої - "женщина", до геть старої - "бабушка" (вiдповiдно: "молодой человек", "мужчина", "дедушка"). Оскiльки така статева i вiкова градацiя у звертаннях нiкому не може бути приємною, перекладу їх українською мовою не пропонуємо - хай i далi звертаються один до одного так тi, кого це влаштовує, та тi, хто такi звертання вигадав. А всiм iншим, гадаємо, приємно буде почути, коли незнайомi звернуться до них зi словами (давнiми, народними, традицiйними, штучно i силомiць з ужитку виведеними) пане, панi, прошу пана, прошу панi. Непогано звучить i "мадам" чи його дещо простакувата модифiкацiя "дамочка", що якимось дивом по сьогоднi збереглись на одеських базарах. В усякому разi, набагато приємнiше, анiж вульгарне нагадування в живi очi: "бабушка" чи зневажливе "бабуля".

НАЗИВНИЙ ВIДМIНОК

Про нього кажуть, що вiн прямий - на вiдмiну вiд iнших, що мають назву непрямих. У реченнi називний вiдмiнок, як правило, виконує роль пiдмета. Може також бути частиною складеного присудка. Щоправда, часом цьому називному вiдмiнковi в складi присудка доводиться змiнюватись на орудний. Коли саме? Розглянемо це на прикладах. I не лише на прикладах iменникiв, що входять до складу присудка, а й прикметникiв у такiй самiй ролi, бо нас у даному разi цiкавить не стiльки та чи та частина мови, а саме функцiї називного вiдмiнка.

Приклади з iменниками: Я швець i мiй батько був швець (з Грiнченка); Iвашко був добра дитина (Стороженко); Я твiй товариш буду щирий, чи будем ми собi брати (Котляревський). Тут скрiзь бачимо в присудку називний вiдмiнок. А ось орудний: Я буду тобi матiр'ю (пiсня); Пострiлений був чоловiком тої любаски (Шухевич); Суддею був ведмiдь (Гребiнка).

Приклади з прикметниками: Вони були найрозумнiшi люди свого часу (Кулiш); Ой, як була я маленька, колисала мене ненька, Як була я молода нелiнивая, здоганяла Василя коло Києва (з пiсень) - називний вiдмiнок. Поки я був молодим, мене годували (з казки); Ми були ще малими, коли бабуся нам розказували (з живих уст) - орудний вiдмiнок.

Отже, скаже той, хто прочитає цi приклади, - називний i орудний вiдмiнок використовуються в реченнях паралельно. Це не зовсiм так. Добре висвiтлив проблему Б. Антоненко-Давидович («Як ми говоримо» - 1970, с. 27 - 28). Вiн пише: "Називний вiдмiнок стоїть там, де iменник i прикметник вказують на незмiнну властивiсть (Обоє вони були сироти - Марко Вовчок; Мене звуть Андрiй Корчака - Нечуй-Левицький). Там, де мовиться про несталу або тимчасову ознаку, там дають перевагу орудному вiдмiнковi. Правильно буде сказати: "Петро був перший учень у класi", "Вона була досвiдчена лаборантка", "Усе життя вони були наївнi, як дiти", - бо iменники й пов'язанi з ними прикметники означають постiйну властивiсть. Але треба казати: "Попервах Петро був першим учнем, а потiм став мало не останнiм", "Хоч вона була досвiдченою лаборанткою, але перейшла на iншу роботу", "Вони були наївними, як дiти, поки їх не спiткало лихо" - бо тут в iменниках та прикметниках мовиться вже про тимчасову, а не постiйну властивiсть".

До сказаного мусимо додати: не треба ставити двох називних вiдмiнкiв там, де може виникнути непорозумiння: За доброї години i смутний веселим буває (а не смутний веселий).

Паралельно з називним та орудним вiдмiнком у складi присудка українська мова знає ще й конструкцiї з прийменником «за» при знахiдному вiдмiнку: Його обрали за старосту; На весiллi в його старшої дочки за дружку була (Нечуй-Левицький); Будемо собi за товаришiв (Шухевич). Росiйська мова таких конструкцiй не має. У нiй за кого означає вместо кого. Цей стереотип, на жаль, i тяжiє над сучасними журналiстами, яким лiпше десять разiв повторити в одному текстi обрали депутатом, анiж хоч раз (для стилiстичної рiзноманiтностi!) написати обрали за депутата.

(Далі буде.)

Выпуск: 

Схожі статті