Це та інше питання обговорювалися на раді директорів вузів І й ІІ рівня акредитації
Керівник цього альянсу, директор Одеського технічного коледжу А.В. Коваленко розпочав з головного – наближається революція. Втім, постійними перетвореннями у нашій освіті нікого не здивуєш. Спочатку ми із захопленням сприйняли новину: технікуми, училища і коледжі стали вузами. Більш того, багато які з них влилися до структур академій, університетів, ставши їхніми навчальними підрозділами. Здавалося б, живи та навчайся. Але навчатися потрібно з врахуванням кардинальних реформ: Україна має намір стати членом Болонської хартії, тобто, готувати фахівців на рівні міжнародних стандартів.
Але стандарти там свої, європейські. Рівень “молодшого фахівця”, а це провідна спеціальність колишніх технікумів, у Болонський процес не вписується. Іншими словами, у Європі підготовкою таких кадрів не займаються, і навчальних закладів такого типу там немає.
Який же вихід із становища? Ця проблема обговорювалася (і не один раз) у “верхах”. Так, міністр освіти і науки В.Г. Кремінь і голова парламентського комітету з освіти і науки С.М. Ніколаєнко не так давно зустрічалися з головами рад директорів цих навчальних закладів. Підсумок цієї зустрічі – кілька доленосних варіантів. Перший: вивести технікуми, де готують молодших фахівців, із системи вузів, відновивши середню фахову освіту. Другий шлях – перевести технікуми до розряду ПТУ, залишивши за ними, що і слід було очікувати, вищий статус. Є ж у нас ВПУ – вищі профтехучилища, які з гордістю називають себе майже технікумами. А тепер навпаки, останні без гордості зможуть назвати себе ПТУ.
Слухаючи все це, дивуєшся! Схоже, нашим міністрам і народним депутатам до душі освітні експерименти. Тим більше, що у фінансовому плані вони ніяк не підкріплюються. Гроші (на розвиток матеріальної бази, капремонт та інші витрати) директори і ректори заробляють самі. Платять справно зарплати і стипендії дітям-сиротам.
Тому народним обранцям тільки і залишається, продовжувати досліди в цій сфері. Крилаті афоризми, про те, що тільки знання роблять людей вільними, і навпаки, без них люди беззахисні й убогі, схоже, стали архаїзмами. Система професійно-технічної освіти, якщо говорити відверто, майже зруйнована. Тепер взялися за технікуми. Мовляв, багато їх у нас, потрібно закривати. Але не одразу, а поступово, обережно, щоб не червоніти перед тим же європейським співтовариством, куди так рветься наша держава.
Що робити з багатотисячною армією підлітків, які закінчили дев'ять класів, це теж нікого не хвилює. Раніш вони йшли в ПТУ чи той же технікум, де якось вирівнювалися, одержували і знання, і професію. Тепер їхній професійний статус в особі “молодшого фахівця” не вписується до Болонського процесу. І потрібно вибирати: чи європейська хартія, чи доля твоєї ж країни, яка без освічених людей навряд чи зможе стати по-справжньому незалежною.
До речі, на парламентських слуханнях, де обговорювалося питання про реформу нашої освіти, прозвучало чимало критичних виступів. Виступаючих слухали... чотири години без перерви. Але чи почули їх? Адже не було на цьому форумі ні представників Кабміну (крім двох міністрів), ні осіб з Адміністрації Президента. Таку, м'яко кажучи, зневагу помітили всі учасники цього форуму. Справді, що нового вони довідалися з доповіді голови парламентського комітету С.М. Ніколаєнка? Адже про стан вищої освіти вони знають не гірше, а то і краще, ніж народні обранці. А от дізнатися точний прогноз про долю колишніх технікумів, училищ дуже б хотілося. Замість цього був лише один рядок у великій доповіді: внести пропозиції до Кабміну про статус вищих навчальних закладів І й ІІ рівня акредитації. Отож технологія реформ залишається колишньою: пропонувати і розглядати, не роздумуючи про наслідки освітніх експериментів.
