Один Василь Топчук зі своїм автомобілем враз велику заготконтору підмінив. І не тільки місцеву, що в Роздільнянському районі, але й сусідську, – у Великомихайлівському. У великих селах Маркове, Новокостянтинівка, Гаївка, Новопетрівське, Новоселівка й на прилеглих хутірцях не могли натішитися: «кожнісінькій сливі, абрикосі, що готові були впасти на землю, він підставив ящик, а господинь садків покликав збирати, вважай, непридатний врожай, та ще гроші їм заплатив – і чималі». Але так було два попередніх літа підряд. Зустрічаю Василя Тарасовича наприкінці цього літа – не впізнаю в ньому раніше бадьорого, сповненого оптимізму організатора.
– А, – з прикрістю махає рукою, – бензин усю мою заготівлю з'їв. Ось про це напишіть.
І розповів подробиці. Порівняно з минулим сезоном ходовий А–93 подорожчав мало не на гривню. А найближчий завод у Степанівці, філія одеського консервного гіганта з Водопровідної, приймає в заготівника фрукти, доплачуючи транспортних, як і останнім часом, – 10 копійок.
Скупувато для великого переробного підприємства, на якому засіла хвалена рекламою «Джаффа». Але Топчук розцінок не встановлює, на свого партнера не нарікає. Кожен сам вільний ухвалювати рішення про власні витрати. А от на автозаправників заготівник осердився.
– Гвалт, та й годі, – обурюється й наводить приклад. – Увечері на АЗС одна ціна, вранці інша – уже я в прольоті. Гаразд, думаю, все–таки доба змінилася, – мали право. Буду розумніший, увечері заправлюся, щоб рахувати свою вигоду наперед. За дві години під'їжджаю – знову ціна підскочила. Жоден бізнес не витримає таких танців із гопом, та все мені по голові. Я машину на припону. Обдзвонив здавачів, попередив приймальника. Тиша. Ніхто нічого не возить, фрукти гниють, гроші до села не йдуть. А до заправок позанормова гривня так і пливе!
Хіба не можна змусити АЗС переписувати цінники хоча б раз на добу? Невже державі таке не під силу? – дивується приватний заготівник. На його законні запитання багато хто – не тільки консервники та їхні партнери – хотіли б одержати відповіді.
По раду та рекомендацію я – до досвідченого І.В. Коваленка (ім'я, по батькові та прізвище змінені) який кілька років, як у нас кажуть, тримав двійко автозаправок. Я до нього без викрутасів: як приборкати ділових?
– А ніяк, – відповідає він, натякаючи, що не такі, як я, пробували, та обпеклися, – змінюють ціни в будь–яку мить. Сам пан, сам хазяїн – в усьому світі так. Тільки касовий апарат обнулити – і все законно.
Але я знаю, що Іван Васильович не дуже «нажився» на солярі, бензині. Інакше б не розлучився з прибутковою справою. Тому мусить мати конкретний зуб на весь цей гостропахучий бізнес. Отже, не втрачав я надії, за визначенням, має поспівчувати заготівнику Топчуку. «Ламаю» екс–бензинщика з іншого боку:
– Ви ж від стрімких стрибків цін у прольоті – люди рідше їздять, менше купують палива.
– Ніколи не матимемо збитків, – стоїть на своєму мій співрозмовник, даючи збагнути, що списувати його з рахунків зарано, – і той заправник, що не зволікаючи підвищив ціну, як зажадав хазяїн, – молодець. Він своїх покупців вчасно попередив: рахуйте гроші, не поспішайте їх викидати. Але є хитруни, які ошукують, вивісивши табличку на біг–борді: «Бензину немає». А самі його приховали до слушної миті.
На думку колишнього господаря АЗС, шахраюють оператори для того, щоб не залишитися надовго без бензину – раптом оптовий постачальник завередує або транспорт підведе. Господар АЗС залежний від крутіїв опту.
Залишися заправка на день без товару – покупці об'їжджатимуть. Збитки.
Інший мій знайомий оператор заправки Месроп, який у буквальному значенні слова «з'їв зуби» на АЗС, проробивши на ній майже десяток років, говорить інше.
Своє здоров'я підірвати на заправній легко. І не тільки від високого октану. Кон'юнктура ломить просто в щелепу, порівнює колишній боксер, встигай уникати прямого удару і відповідати. У годину «Х», наводить приклад, дзвонять оператору від хазяїна: підняти ціну! Він миттю це робить. Інакше, (десь у Росії чи Саудівській Аравії, на нафтоперегінних комплексах, у той час купують бензин за новими цінами), покарають і хазяїна одеської заправки, і його оператора. Ціною вдарять. Із власної кишені доведеться викласти. Уже краще, щоб автомобіліст додатково розщедрився.
Оперативно, нервово, але чесно. Хочеш – купуй дорожче.
Інша справа, зраджує Месроп невеличку таємницю, коли спритний оператор чує по радіо або бачить в інтернеті, що пішла хвиля подорожчання з нафтового Сходу. Через годину–другу докотить до Одещини. Чекай дзвінка від хазяїна. Але ділок не дрімає. Він прикине на око, як зміниться ціна, і відразу малює нову цифру. Домовитися з касовим апаратом, щоб погодити час «правильного» коригування, обнуління, – справа техніки. Завжди знайдеться комп’ютерщик, який підкаже, як провернути таку операцію. За дві години до того часу, як пролунає вказівчий телефонний дзвінок, скільки топчуків заїдуть на заправку?!
Ось цих охочих працювати на випередження, як на мене, державі до снаги приборкати. Бо хазяїн свого оператора покарає тільки в одному випадку, якщо останній обчистить кишені першого. А про захист масового бензобака хто подбає? Та й про господарів садків і палісадників, яких змусили цього року удобрити свою земельку врожаєм фруктів, хто подумає?
Шкода нерозважливого Коваленка. Він чесна людина, не залазив до кишені автомобіліста. Але не вдержався на плаву, бо, по–моєму, врешті–решт, погодився з тим, що морочити голову споживачу – в порядку речей, «в усьому світі так». А якби не злегкодушив, то не довелося б продавати АЗС?!
Я запитував це і в інших знаючих людей: а чи не забагато в нас автозаправок? Поменше АЗС – більше бензину на кожній, не буде його дефіциту, на якому завжди гріють руки. Чи не краще поступитися монополістам – оптовикам, як це було в Радянському Союзі, вони й накопичують величезні запаси, і самі розпродають їх по каністрах. Зась усілякій дрібній рибці й сунутися до цього болота. Краще, щоб держава знову стала таким монополістом. Тут потерпілий фіаско Коваленко встав дибки:
– А ти знаєш, чому державні нафтобази накрилися? – і, не дочекавшись відповіді, пояснив, – бо не витримали конкуренції. Приватники залили Україну якісним бензином і купили з потрухами симпатії автомобілістів. Я ось зберу грошей – і знову відкрию заправку. Той конкурент-оптовик, що мене проковтнув, усе одно колись подавиться.
На цікаву інформацію я наткнувся в середині вересня «Мінпаливенерго прогнозує створення держрезерву нафтопродуктів на рівні місячної потреби країни», – повідомив Інтерфакс–Україна. Росія не претендує на ПДВ, експортуючи нафту в Україну, сурмлять інші інформагенції.
Обговорюємо ці новини:
– Чи було колись, щоб бензин різко дешевшав?
– Було. Але салу цим уже не допоможеш.
– До чого тут сало?
– А до того, що завжди так: солярка і бензин подорожчали, за ними – й продукти харчування. Впала ціна на паливо–мастило, а на сало – так і залишилося на тому ж рівні, поки нові поросята не підростуть. Гаразд, сало, воно – валюта, приклад не найкращий. Ось що сталося з фруктами – такого в нас не знали ще з 1913 року, захопився мій співрозмовник, описуючи нещодавні події. У Біляївському, Роздільнянському районах, та й сусідніх, торік в окремих великих господарствах узагалі не збирали врожай у яблучних садах – плодів було море. Цього року – те ж саме з вишневими садами. Бо подорожчалі бензин і солярка всі розрахунки на прибуток перекреслили.
Великомихайлівський – Роздільнянський райони
