Минулий рік можна вважати вдалим для Одеської області в частині реалізації державної регіональної політики – результатом зусиль місцевих органів влади уряд України ухвалив три державні цільові програми, що безпосередно стосуються регіону. І якщо Комплексна програма реставрації та використання Акерманської фортеці у м. Білгороді-Дністровському має все-таки локальний характер, хоча і має дуже важливе значення для збереження унікального історичного об’єкта, то дві інші програми для регіону важко переоцінити. Програма комплексного розвитку Українського Придунав’я на 2004 – 2010 роки має на меті подолання депресивності стратегічно важливого для держави придунайського регіону, відновлення роботи основних виробничих комплексів та розвиток соціальної інфраструктури. Затвердження Кабміном України наприкінці року програми комплексного соціально-економічного розвитку м. Одеси на 2005 – 2015 роки дає змогу місцевій владі спільно з центральними органами покращити інженерну інфраструктуру міста, перш за все систем тепло- та водозабезпечення, водовідведення тощо. Однак, перший етап реалізації названих державних цільових програм показує, що прийняття цих документів є подією лише для місцевих органів влади, які цілком справедливо покладають надії на вирішення місцевих проблем за їх допомогою. Для центральних же міністерств та відомств кожна така програма – лише одна із двохсот, прийнятих на державному рівні. Звідси і відповідне ставлення до їх реалізації. На таку думку наштовхує проведення наприкінці минулого року наради з виконання державної Програми комплексного розвитку українського Придунав’я на 2004 – 2010 роки, на яку були запрошені представники центральних органів влади. За словами першого заступника голови облдержадміністрації М.А. Тиндюка регіональна влада наткнулася на стіну нерозуміння з боку деяких міністерств і відомств. Так, не були представлені на нараді міністерства охорони навколишнього природного середовища, палива і енергетики, Держкомітет природних ресурсів та інші. Деякі з центральних відомств уповноважили свої територіальні органи представляти їх на нараді, не надавши при цьому ніяких повноважень. Таким чином, такий серйозний інструмент державного управління, як державні цільові програми, не може бути використаний цілковито. Певним чином дискредитується програмно-цільовий метод управління. Це ставить під загрозу виконання заходів зазначених програм, нівелює зусилля місцевих органів влади, які є найбільш зацікавленими у соціально-економічному розвитку кожної своєї території.