У тому, що доля примхлива, Рашид переконався, коли від нього пішла дружина. Вона обрала музичну кар’єру у США. А колишньому чоловікові залишила доньку-крихітку. Зараз Люсі – дочці індійця та українки - дев’ять років. Татко виховує її, як принцесу. Здобувши освіту у Києві, молодий індієць вирішив зайнятися бізнесом, щоб забезпечити майбутнє дочки. Замінивши їй маму, він за будь-якої погоди – на 7-му кілометрі. Товар прибутковий – петарди, ціни стерпні. Потроху, копієчка до копієчки збирається сума для забезпечення життя найголовнішої жінки у житті цього молодого чоловіка – його улюбленої доньки. Але життя послало люблячому батькові ще одне випробування – він залишився жебраком в одну мить. І хто знає, як склалася б подальша доля 30-річного батька-одинака та його доньки, якби не втрутилися у те, що сталося, співробітники карного розшуку Хмельницького відділення міліції м. Одеси.
Той недільний вечір минав як звичайно. Оптова торгівля на 7-му кілометрі триває з 19.00 неділі до ранку понеділка. Покупців багато, адже не за горами свята, отже, попрацювати потрібно було у поті чола. Ідучи на базар, Рашид попрощався з дочкою. Вона залишалася одна у маленькому будиночку на Ленселищі. Дві кімнати – цілком достатньо для сім’ї з двох чоловік, та й робота поруч, зручно. Періодично Рашид телефонував доньці додому, дізнавався, як у неї справи. Востаннє розмовляли близько 23.00, потім мала лягла спати. Додому Рашид повернувся близько 7-ї години ранку. Донька не спала. Почувши від переляканої дитини про те, що сталося вдома під час його відсутності, Рашид поспішив до міліції.
– Потерпілий повідомив нам, що вночі у дім, який він наймає, проникли двоє невідомих чоловіків у масках, – розповідає старший оперуповноважений карного розшуку Хмельницького відділення міліції Малиновського РВ м. Одеси В’ячеслав Маковей. – Розбудивши дівчинку, незнайомці почали розпитувати, де батько ховає гроші. Люсі цього не знала, про що чесно і сказала невідомим. Хоча вони обіцяли її не чіпати, але ніж в руках, одразу ж знищена мобілка дівчинки (щоб не зателефонувала батькові) – цього цілком достатньо, щоб налякати і дорослішу людину, а не лише дев’ятирічну дитину. Люсі тихо сиділа на ліжку, а незнайомці шукали гроші. Знайшовши, одразу ж пішли.
Коли Рашид повернувся додому, найбільшим щастям для нього було те, що донька жива і здорова. І вже потім, набагато пізніше, прийшло розуміння того, що злочинців потрібно знайти. За будь-яку ціну, хоча практично ніяких зачіпок не було.
Відпрацьовуючи коло знайомих індійця, який жив дуже замкнуто, оперативники зацікавилися особистістю уродженця Молдови Савелія – найманого робітника Рашида. Не так давно він був у будинку у господаря, ремонтував велосипед. Потім ще раз заходив з якогось незначного приводу. Доброзичливий, інтелігентний Рашид пригостив гостя, показав йому дім... Зачіпка невелика, але все-таки більше, ніж нічого.
Зараз оперативники згадують, що спочатку Рашид перебував у стані надзвичайно сильного стресу. Він закрив контейнер і повсюди ходив і їздив разом із співробітниками міліції. Хлопці не спали кілька діб, якщо і розходилися відпочити, то на кілька годин, і знову поверталися до відділення міліції. Дізнаючись потроху історію життя Рашида, оперативники все більше і поважали і жаліли хлопця. І до цілком зрозумілого бажання професіоналів у найкоротші терміни затримати злочинців приплюсувалося розуміння того, що лише їм під силу врятувати майбутнє маленької дівчинки та її самовідданого батька.
Працюючи цілодобово, оперативники вийшли на всіх членів злочинної групи. Їх було четверо. До трьох – навідника Савелія, виконавців Петра та Василя (всім по 20-22 роки, освіта неповна середня) – з часом долучився і 40-річний таксист Шурик. Власне кажучи, Шурика у паї взяли не одразу, а тоді, коли зрозуміли, що таксист чудово розуміє, чим займалися у непоказному будиночку двоє його знайомих, яких він сумлінно чекав. А вже коли у будинку таксиста грабіжники спалили маски і почали рахувати гроші, то стало зрозуміло: доведеться ділитися. Розділивши долари, злочинна група розбіглася, і почалося розтрачування грошей. Причому кожний робив це по-своєму.
Савелій обновив гардероб, прикупив тертий джинсовий піджак та картуза з довгим козирком, решту грошей сховав до кращих часів. Шурик віддався своїй пристрасті – гральним автоматам. До речі, свого часу саме пристрасть до гри, розорила процвітаючого підприємця з коптильнями, контейнерами на 7-му кілометрі. Чоловік з досить респектабельною зовнішністю мав єдиний комплект дорогого одягу “на вихід”, жив у невеликому будиночку разом з матір’ю, а всі зароблені візникуванням гроші програвав, не втрачаючи надії відігратися. А тут одержаних “на шару” грошей повинно було вистачити на кілька місяців гри...
Брати ж, Петро та Василь, зникли у невідомому (поки що!) напрямку. Один з них, раніше судимий, чудово розумів, що з такими грішми краще відсидітися на периферії. І, мабуть, так би і було, якби не була такою блискавичною реакція оперів на деталі, які здавалися дрібними і незначними.
... Несподіване зникнення Савелія вони сприйняли, як сигнал до дії. Рашид почав телефонувати робітникові на мобільний: мовляв, виходь на роботу, допомога потрібна, і поговорив трохи твердіше, ніж очікував навідник. Савелій, злякавшись, зник. Як здавалося йому і Петру з Василем, які прийшли спільнику на допомогу, зовсім непомітно. Але слід у цьому житті залишає абсолютно все, навіть птах у повітрі.
Савелія на автобус проводжав місцевий хлопчина, який вийшов на вулицю полускати насіння і ув’язався за сусідом. Запам’ятав хлопець і чоловіка, з яким мешканець Молдови поїхав: Петра, раніше судимого, і не дуже добру, як вважав багато хто, людину.
Все подальше було справою техніки. Хлопець під’їхав з оперативниками на автовокзал, згадав платформу і навіть впізнав автобус, яким Савелій та Петро поїхали. За описом оперів один з водіїв впізнав двох молодих чоловіків, які їхали у цьому автобусі кілька днів тому і показав зупинку, де вони вийшли.
Наступного дня після новорічних свят оперативники – капітан міліції В’ячеслав Маковей, старший лейтенант Сергій Маковецький і начальник відділення міліції “Застава” майор міліції Геннадій Прищепа разом з Рашидом виїхали до Скосарівки Миколаївського району.
У принципі, на невезіння групі, яка працювала з матеріалами цієї справи, скаржитися не доводилося. Але в селі їм пощастило капітально: місцевий дільничний майор міліції Петро Миколайович Джуринський знав абсолютно всіх мешканців до одного. І визначити, у кого в даний час можуть перебувати молоді гості чи родичі з Одеси, проблем не було. Проте село не маленьке, а отже, і робота чекала велика.
Після восьмигодинного ходіння по селу ноги гуділи. Офіцери міліції присіли в будинку у дільничного випити чаю, перекусити. Але не встигли зробити по ковтку, як ситуація докорінно змінилася: сусід дільничного впізнав на фотографії Савелія: вчора він бачив його біля ялинки в одному із сусідніх сіл.
Десять кілометрів до Андрієво-Іванівки вони не проїхали, а пролетіли. І знову удача: в одному з магазинчиків у центрі села продавщиця по фотографії впізнала Савелія, описала його одяг, розповіла, що хліб і воду він купував, витрушуючи останній дріб’язок з кишень (щастя, що Рашид цього не чув!). Оперативники вийшли з кафе і побачили трьох чоловіків на відстані кількох десятків метрів. А через кілька хвилин Савелій, Петро і Василь були затримані.
У будиночок, де мешкала трійця, вони прийшли через кілька хвилин. Раніше судимий Петро придбав його за 2 тижні до злочину за 1500 гривень. Убога мазанка на пагорбку уваги не привертала, але зайшовши всередину, оперативники ахнули. Гроші Рашида грабіжники витрачали з розмахом. Побутова техніка: телевізор, два музичних центри, двокамерний холодильник, пральна машина – все було новим, з паспортами з магазинів. На новеньких столах – щедре частування. Чимало місця займали і дитячі речі – Петро одружений на сестрі Василя, вивіз в село дружину і тещу (Василеву мати). Відповідно, крім коляски, закупили й інші недешеві дитячі речі. А серед них – іграшковий ведмідь зростом під два метри. Подарунки собі і близьким грабіжники робили, не скуплячись...
Більше того, вони навіть встигли замовити зі стовідсотковою передоплатою меблі для свого майбутнього щасливого життя на крадені гроші. Довелося оперативникам скасувати замовлення. А поки дільничний Джуринський допомагав Рашиду знайти людей, які перевезуть закуплені грабіжниками меблі та побутову техніку в Одесу, оперативники вилучали з найрізноманітніших місць будиночка згортки з грішми.
– Петро з Василем потратили на апаратуру близько п’яти тисяч доларів, – розповідає В’ячеслав Маковей. – Решта була у тайниках – у кожного у своєму. Виявили ми і гроші Савелія. А потім в Одесі прийшли до Шурика. Таксист ховав долари на горищі. До речі, знайшли ми у нього і розписки на виграні суми із залів ігрових автоматів. Отже, одержавши за цими чеками гроші, вдалося відшкодувати Рашиду частину вкраденого. Він щасливий і дуже вдячний міліції.
Вони ж, оперативники, які працюють далеко не в найелітнішому відділенні міліції Одеси, де важкої чоловічої праці – вище голови, із захопленням згадують чудового батька-одинака. Більше такого їм поки що зустрічати не доводилося...
P.S. Імена діючих осіб змінено
