Бесіда з народним депутатом України Василем Антоновичем КАЛІНЧУКОМ
Як уже повідомлялося, недавно в Одеській області, на базі Національного наукового центру “Інститут виноградарства і виноробства ім. В.Є. Таїрова” відбулося виїзне засідання Комітету Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин.
Ініціатива його проведення у відомому інституті належить і заступникові голови цього Комітету, нашому земляку Василю Антоновичу Калінчуку. З ним мав бесіду працівник редакції після завершення засідання.
Кор.Ті, що постійно займаються виноградарством або іноді бували навесні на плантаціях багаторічних насаджень, бачили, як обрізана виноградна лоза “плаче”. Це суто фізіологічне явище, пов’язане з сокорухом, що щойно розпочався. Але, на мене, в цьому є й символічне явище, що уособлює нинішній стан виноградарства в нашій області, та й загалом по країні, який витискає сльозу не тільки у виноградної лози. Яка Ваша думка за цим питанням?
В.А. Калінчук.Почнімо з запропонованого вами образу лози, що “плаче”. І одразу ж зазначимо, що ці багаторічні насадження “зронюють сльози” здебільшого тільки в недбайливих господарів, які запізнилися з обрізуванням і формуванням кущів під новий врожай. Як відомо, якщо дотримувати вимоги агротехніки, цей агроприйом має виконуватися або пізньої осені, або напровесні.
А якщо брати запропонований образ-символ, то він багато в чому справді відповідає нинішньому стану виноградарства, та й виноробства, в нашій країні. Ми зараз часто згадуємо наслідки антиалкогольної кампанії часів “перебудови”, коли виноградні плантації скоротилися майже вдвічі, але замовчуємо той факт, що й далі це скорочення площ тривало в середньому на 10 відсотків щороку. І сьогодні їхня площа в Одеській області складає приблизно 40 тисяч гектарів, із них 5 тисяч – це посадки на приватних городах або присадибних ділянках.
Але справа не тільки в цьому. Названі площі здебільшого зайняті технічними сортами, і тільки 3-4 відсотки з них - столовими.
Картина начебто з’ясовна. Виноград вирощується як сировина для майбутнього виробництва вина та виноматеріалів. Але цей орієнтир дуже помилковий і відкидається нинішніми вимогами економічних взаємин. На підтвердження скажемо, що виноград технічних сортів реалізується за ціною 1-2 гривні за кілограм, а за столовий можна одержати понад сім гривень. Та й ринок столових сортів аж ніяк не насичений. Його в Одеській області, на превеликий сором, заповнює продукція, привезена з Туреччини, арабських країн і Закавказзя. На Привозі за кілограм такого винограду сьогодні просять 10 гривень. Ось де втрачаються мільйони таких потрібних коштів на утримання та подальший розвиток виноградарства.
Кор. Але змальована Вами картина обумовлена не тільки недбайливістю наших сільгоспвиробників, що займаються цією галуззю землеробства. Я розмовляв з багатьма з них перед засіданням Комітету, і всі вони, немов змовившись, відзначали, що труднощі подальшого утримання та розвитку виноградних плантацій зростають. Крім загальновідомих негараздів, з якими сьогодні зіштовхується село, тут є й свої особливі. Це дорожнеча посадкового матеріалу, зростання витрат на підготування площ, закупівлю шпалери, залізобетонних опор, добрив і таке інше. Я вже не кажу про крапельне зрошування, що впроваджується поки що справді по краплі. Треба ж дати якоїсь ради цій ситуації?
В.А. Калінчук. Так, виноградарство є однією з найчутливіших до економічної нестабільності галузей сільського господарства. Створення та підтримка цих багаторічних насаджень потребує значних інвестицій із тривалим терміном окупності. Орієнтовно принаймні 7-10 років. А сьогодні на такі умови кредитування не йде жоден банк. Та й коштів у багатьох із них не досить.
А витрати потрібні справді величезні. Скажімо, на один гектар виноградників від садіння й до першого ваговитого врожаю на п’ятий рік вони сягають 100 тисяч гривень. Але ж потрібні не тільки матеріальні витрати. Чого вартий сам догляд рослин! Він триває одинадцять місяців року. Причому на кожному гектарі працює в 20 разів більше людей, ніж, скажімо, на одному гектарі озимої пшениці.
Але матеріальні витрати, повторюся, теж потрібні величезні. Скажімо, впровадження крапельного зрошування на одному гектарі обходиться у дві тисячі доларів. Таке сьогодні може дозволити собі далеко не кожне господарство. А тим більше на великих площах.
Кор.Але, чи не правда, складається досить парадоксальна картина. Всьому світові відомо, що виноградарство – одна з найвисокорентабельніших галузей сільського господарства. І навіть найбільші витрати все-таки потім окупаються. Чому ж картина в нашій області, та, мабуть, і в інших, зовсім інакша. У чому корінь зла, і як же змінити таку ситуацію?
В.А. Калінчук.Згоден із вами: у дбайливих господарів ця галузь дає великі прибутки і дає змогу здійснювати розширене відтворення, не вдаючись навіть до кредитів. Як, наприклад, у ВАТ “Шампань України” Арцизького району, та й у деяких інших господарствах, у яких побували народні депутати нашого Комітету.
А тепер зазначимо ще одну річ. Виноградний гектар стає рентабельним з урожайності приблизно 40 центнерів з гектара. Там, де одержують більше 100 центнерів, зрозуміло, можуть щось виділити й на утримання плантацій, і на їх розширення й оновлення.
Але загалом по області ця сама врожайність спала до 30-40 центнерів. А втрати при збиранні можуть сягати майже третини вирощеного. Ось де головні причини. Це, мабуть, наше загальне лихо: уміємо вирощувати, але не можемо дати врожаєві ради. А багато термінових робіт, що нагромадилися на осінь, вимагають чимось жертвувати. І часто про виноград згадують насамкінець. І трапляється, що пізно восени врожай “забирає”, як кажуть селяни, сам Дідусь Мороз.
Звичайно, там, де працюють над оновленням плантацій молодими інтенсивними сортами, в останні роки одержують 70-120 центнерів із гектара. І такі площі в Одеській області збільшуються приблизно на півтори тисячі гектарів щороку.
Над цим працюють і наші вчені. Скажімо, працівниками інституту ім. Таїрова виведено понад 60 сортів столових і технічних сортів винограду, 20 із них увійшли до Державного реєстру, стали районованими.
Кор. І все-таки без державної допомоги виноградарству сьогодні не обійтися. Багато які товаровиробники покладали надії на ті кошти, що надходять до Державного бюджету відповідно до Закону України “Про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмільництва”. Йдеться про відомий однопроцентний збір від виторгу, отриманого від реалізації в оптово-роздрібній торговельній мережі алкогольних напоїв і пива. За рік накопичується 120-150 млн таких коштів. Одеській області з них припадає лише 30 мільйонів. Це, – говорили на засіданні Комітету багато які промовці, – дуже мало. Адже в нашій області понад половина площ виноградних насаджень України, та й процес оновлення плантацій найвищий таки на Одещині.
Крім того, навіть розподіл цих коштів викликає дуже багато дорікань. Зокрема, у своєму виступі генеральний директор об’єднання “Одесавинпром” Р.В. Гулієв зазначив, що знає понад двадцять агропідприємств, які отримані кошти використовували не за призначенням, або взагалі не займалися виноградарством. Про це говорили й інші промовці на засіданні вашого Комітету.
В.А.Калінчук. Тому народні депутати й винесли на обговорення питання про використання зазначених коштів. Сформована Міністерством аграрної політики система розподілу грошей призвела до багатьох зловживань. Але це вже справа прокуратури. Ми ж після обговорення ситуації дійшли висновку, що сформовану практику розподілу коштів треба змінювати докорінно. Готується, як відзначалося на засіданні Комітету, нова редакція вже згаданого закону, де досить докладно розписано порядок розподілу та використання сум, які надходять до Держбюджету від однопроцентного збору. Відзначу також, що отримані суб’єктами господарювання бюджетні кошти мусять бути повернуті протягом 4-9 років. Таким чином, пряме фінансування буде замінено виділенням бюджетної позики. Проходження грошей відповідно до нових змін у законі стане відкритішим і прозорішим, що зрештою позитивно позначиться на розвитку виноградарства й інших галузей, пов’язаних із багаторічними насадженнями.
Звичайно, Одеській області потрібна істотніша фінансова допомога. Адже якщо поділити ті 30 мільйонів, про які мовилося, на згадувані 40 тисяч гектарів, то виходить, що на кожен із них припадає 748 гривень. Це при тому, що загальні витрати на той же гектар сягають майже 50 тисяч. Навіть, як то кажуть, і порівнювати годі.
І все-таки допомога доречна там, де нею ефективно користуються. Це значить, що кошти йдуть на розширення площ, насамперед під вирощування столових сортів винограду. А це сьогодні не є можливо без широкої підтримки науки, без налагодження необхідного рівня розсадникарства. На все це буде зважено при подальшій розробці законодавчих актів про виноградарство. І кожен із зазначених підрозділів здобуде власний рядок у майбутніх щорічних бюджетах країни.
Кор.До речі, про законодавчі акти. На засіданні Комітету розглядався перед другим читанням у Верховній Раді проект закону про виноградники та виноградне вино. Його автором, як відомо, є наш губернатор В.П. Цушко, інші народні депутати. Ознайомившись докладно з унесеними в документ виправленнями, я звернув увагу на те, що найчастіше зустрічаються пропозиції й зауваження народного депутата Василя Антоновича Калінчука. Це що, передання “естафети” від земляка до земляка, а чи тут простежуються інші мотиви?
В.А. Калінчук.Питання ці порушив народний депутат В.П. Цушко, що сам колись перед обранням до Верховної Ради багато років був займався виноградарством у Тарутинському районі. Але після першого читання проект був переданий нам як профільному Комітетові. Я вже, як у нас кажуть, вестиму документ до цілковитого його ухвалення та підписання Президентом.
А потреба щодо такого Закону назріла дуже давно. До речі, нам на сором, Україна залишилася мало не сама в усій Європі, де немає такого законодавчого акта.
У чому ж його необхідність? Насамперед він потрібен для строгого регулювання правових відносин у сфері виноградарства України – від вирощування посадкового матеріалу до збирання врожаю. Крім того, закон передбачає питання виробництва вина та інших виноматеріалів і спрямований на посилення боротьби з фальсифікацією виноробної продукції, що нині поширилася.
А на сьогодні цей фальсифікат сягнув небачених обсягів – до 60-70 відсотків. Доходить парадоксу, коли регіон не має жодного гектара виноградників, але побиває всі рекорди в області за випуском вина. Властиво, фальшивого, зготованого з цукру, винних дріжджів так всіляких бозна яких добавок. Зате на наліпках зазначено широко відомі марочні назви, з якими спільна сама хіба що фірмова пляшка.
І навіть за таких обставин виробництво вина різко скорочується. Скажімо, 2003 року воно складало 27 відсотків від проданих алкогольних напоїв, а минулого – ще вдвічі менше. І в Україні цієї продукції на одну людину в 16 разів менше, ніж у європейських країнах! Справа в тому, що там вино дешеве, воно там не оподатковується.
Зате там високий акцизний збір від лікеро-горілчаних виробів, що покривають усі видатки і дозволяють допомагати виноградарству й виноробству, та ще й садівництву.
Тут потрібно вказати й на соціальний бік питання. У нас, на жаль, орієнтацію взято на збільшення виробництва міцних напоїв. За рік – одразу на 33 відсотки зросло виробництво лікеро-горілчаних виробів. Звідси алкоголізм, інші поширені захворювання.
Обстоюючи виноградне вино, ми ґрунтуємося на прикладі тих же Франції, Іспанії, Італії або Болгарії. Багатство на дешеве вино не призводить до того масового пияцтва, яке, на жаль, трапляється в нас.
Спадає на згадку, колись газети писали: “По вино – до аптеки!”. І це не пуста метафора. З упорядженням виробництва винограду й вина ми перейдемо й до культури споживання цієї продукції. Щоб вона, як то кажуть, тільки веселила душу.
Кор.Тема нашої бесіди, безперечно, актуальна. Гадаю, після візиту Комітету Верховної Ради з питань аграрної політики та земельних відносин, ухвалення Закону України “Про виноград і виноградне вино” ситуація в цій галузі сільського господарства стрімко зміниться. З’являться нові плантації столових сортів винограду, свої марочні вина, зросте та зміцніє економка сільгосппідприємств. Інакше кажучи, сповна будуть використані ті рідкісні можливості в південних районах, що їх нам подарувала природа.
