Ось і знову прийшов Великдень – свято Божого воскресіння. І за давнім звичаєм, ми печемо паски, розмальовуємо у різні кольори яйця, щоб посвятити їх у церкві і розговітися, сказавши один одному „Христос Воскрес”.
Одна з українських легенд говорить, що коли Ісус Христос ходив зі святим Петром по землі, то в одному селі недобрі люди почали жбурляти у них камінням та грудками землі. І як торкнеться камінь Ісусового одягу, перетворюється на писанку, як торкнеться грудка землі – стає крашанкою. Святий Петро позбирав це все до кишені та й людям віддав. З того часу і походить звичай готувати писанки та крашанки на Великдень.
Але це, звісно, одна з гарних казок.
Насправді, звичай розписувати писанки походить з прадавніх дохристиянських часів, коли на теренах нинішньої України мешкали землеробські племена. Про це свідчить орнамент писанок, який є своєрідною символьною мовою, з допомогою якої прадавні українці спілкувалися з природою, Всесвітом, Богом. Дослідники знаходять в орнаментах українських писанок зображення сил природи: сонця, землі, води, різноманітні рослинні та тваринні орнаменти.
Введення християнства на Русі надало поганському звичаю нового сенсу і привнесло нові узори та символи. Кожна з історичних епох, яку переживали українці, додавала свої орнаменти, доповнювала історичним досвідом, який у вигляді символів залишався на ламкому та тендітному тлі курячого яйця. Це величезний, і ще не до кінця досліджений пласт української культури, на який хотілося б звернути увагу у нинішній час.
Адже саме тепер, на початку третього тисячоліття ми отримали доступ до езотеричної інформації, яка ґрунтується на стародавніх східних релігіях (хоча частенько потрапляє до нас кружним шляхом – з-за океану, з Америки). Це різноманітні методи гармонізації життя, пошуку власного „я” , спілкування з вищими духовними началами. Наприклад, всім відомий фен-шуй, - давнє китайське мистецтво, яке навчає гармонії існування. У ньому, окрім іншого, використовується символьна інформація, яка є способом спілкування давніх китайців з силами Природи.
Це дійсно потужна сила, яка дає ключ до вирішення будь-яких (конкретних і абстрактних) завдань, треба це визнати. Але ж ми, українці, володіємо не менш цінною інформацією, яка зашифрована у стародавніх орнаментах наших народних витворів: у вишиванках, глечиках, писанках. Це – інформація нашого народу, близька нам за духом, може ще не зовсім зрозуміла, мабуть, ще не до кінця прочитана. Цікаво те, що зображення на українських писанках дуже часто співпадають з міфологічними уявленнями інших, далеких за розташуванням народів. Наприклад, Богиня землі, Берегиня часто зображалася на писанках змієподібною, так само як і індуське божество Кундаліні, пов’язане з енергіями землі. Дуже частим є писанковий мотив світового дерева, дерева життя, відомого в інших міфологіях. Це ще раз доводить, що українська культура є невіддємною частиною світової культури і нам тільки треба згадати і поновити те, що залишили нам наші прадіди, а точніше прабабусі у вишиванках, писанках, інших витворах українського мистецтва. І настав час дослідити саме цю іпостась народної творчості, адже, як казав Великий Кобзар, „і свого навчайтесь, і чужого не цурайтесь”.
Тому наше вшанування тим, хто продовжує традиції писанкарства в нашій країні, передаючи народне мистецтво прийдешнім поколінням.
Напередодні Великодня до Одеси завітала львівська писанкарка Оксана Наконечна. Оксана за фахом – психолог, а писанки – це її хобі, захоплення вже впродовж п’ятнадцяти років. На фотографії – саме її витвори. Шкода, що чорно-біле фото не в змозі передати усю їх чарівність. Але писанки Оксани – це минуле і сьогодення, в них прадавні узори і відгук сучасних українських подій. Окрім того – їх філігранність, мережаність надає їм невловимої легкості і дарує радість. Оксана не тільки пише писанки, але й навчає усіх бажаючих цьому мистецтву. Я теж з задоволенням побувала на її семінарі і нарешті отримала відповіді на багато запитань, що хвилювали мене впродовж останніх років.
Отже, щоб написати писанку, потрібно не так вже й багато: біле куряче яйце, трохи бджолиного воску, свічка, писачок і розведені у склянках фарбники. І ще дуже важливе для писанкарки – внутрішній спокій і радість, якій потім відображаються на яйці. Наші прабабусі старалися писати писанки ввечері, на самоті, щоб ніхто не перешкодив, не зврочив. Малювання писанки вважалося справою дуже особистою, і погані думки могли передатися і завдати шкоди тій людині, якій потім діставалася писанка. Я не описуватиму в подробицях процес написання писанки – кому це потрібне, той знайде можливість цьому навчитися.
Дуже хочеться, щоб цей ламкий та тоненький, неначе шкарлупка яйця, місток між минулим та прийдешнім не зруйнувався. І ми в змозі його зберегти, передати нашим дітям.
