Спочатку кілька слів про себе. Все життя пропрацював у Болградському районі: був завідувачем молочнотоварної ферми, головним зоотехніком колгоспу, району, в останні роки – заступником начальника управління сільського господарства та продовольства райдержадміністрації з питань тваринництва. Пишу про це, щоб підкреслити своє моральне право як громадянина та фахівця судити про тривожну ситуацію, що склалася в сільському господарстві району, області та країни. Особливо у тваринництві.
Минулого року сільгосппідприємства та фермерські господарства одержали небувалий валовий збір зерна. Проте фінансовий стан більшості з них так і не поліпшився. Борги, як і раніше, зростають, зарплата залишилася мізерною і видається з великим запізненням, здебільшого натуроплатою – зерновими відходами та мізерною кількістю продуктів.
Давно почався новий господарський рік, а товарної продукції майже немає, грошей на рахунках у банках теж, пально-мастильних матеріалів бракує навіть на провадження найнагальніших сільгоспробіт. У низці господарств залишилося багато незораної землі. Це, образно кажучи, перший дзвінок деградації сільського господарства, що почалася. А ось інші її складники: господарства не можуть вчасно сплатити за електроенергію, “Телекому”, повернути торішні кредити.
Але ж потрібно йти по нові. Але хто їх дасть навіть під високий процент, якщо основні фонди сільгосппідприємств, як то кажуть, заставлено й перезаставлено. Тож тим, хто має торішні борги, дорогу до банку просто заборонено...
Чому так сталося? Не говоритиму узагальнено про згубний вплив на село непродуманої гаразд аграрної реформи. Вона вже здобула собі негативну оцінку на всіх рівнях, від рядового землероба до депутатів Верховної Ради.
Говоритиму про те, що мені ближче, і що добре знаю з власного досвіду. Зокрема й про те, як від проваджуваної реорганізації сільськогосподарського виробництва найбільше потерпіло тваринництво. Знищено поголів’я, зруйновано буквально до підвалин і розібрано по цеглинках багато тваринницьких ферм. І ось наслідок – господарства позбулися оборотних коштів, можливостей самотужки налагоджувати виробництво в інших галузях без сторонньої фінансової допомоги.
А там, де не поквапилися виконувати необґрунтовані вказівки, а діяли на власний страх і ризик, керуючись здоровим глуздом і накопиченим багаторічним досвідом, не зазнають сьогодні тих труднощів, про які я вже говорив.
Скажімо, в СВК “Криничне” минулого року виробили тваринницької продукції на 700 тисяч гривень, а чистого прибутку одержали 200 тисяч. Всупереч загальній думці, що згубили тваринництво колективні господарства, тут довели рівень рентабельності ферм до 29 відсотків. Як наслідок, господарство боргів не має, і зарплата одна з найвищих у районі.
Отже, треба відновлювати тваринницьку галузь. З чого починати? Звичайно, з добору кадрів, що люблять цю роботу. І матеріальний стимул мусить бути досить привабливим. З досвіду можу запропонувати такий.
Фахівці знають, що за районованими в нас породами плідність свиноматок – 11-12 поросят. Але на практиці виходить удвічі менше. Причин на те багато. Не називатиму їх. На мій погляд, слід укласти договори з тваринниками про те, що вони вирощують і передають до цеху виробництва м’яса 8 поросят від свиноматки. А решта – залишаються їм. Експеримент добре перевірений і діє безвідмовно. І охочих попрацювати свинарями – хоч конкурс оголошуй. І заробіток вартий того, щоб поборотися за роботу, що стає престижною.
Те ж саме можна запропонувати й на молочно-товарних фермах, висунувши умову: одержати не менше 85 телят від ста корів. Решта – трудовому колективові на чолі з техніком з питань штучного запліднення. Запевняю вас, люди днюватимуть і ночуватимуть на фермах, займатимуться стадом, пильнуватимуть фізіологічний стан кожної корови.
Але все це поки що не робиться. І люди на селі позбавлені постійної роботи, і господарства без грошей. Їхнім керівникам хочу ще раз сказати, що відновлення тваринництва – шлях неминучий. І що раніше цим у селах займуться, то швидше виберуться з остаточної руїни. Стверджую це не тільки через професійний апломб зоотехніка. Просто ситуація такого вимагає.
Ось ми говоримо про високий валовий збір зерна. Але при цьому замовчуємо те, що основна його частина дуже низької якості. І продавати його доводиться, як то кажуть, за копійки. А чи варто так чинити?
Адже це зерно – чудовий фураж і, “пропущений” через свиней, велику рогату худобу та птицю, він дає великий прибуток. Це допоможе поліпшити справи й на молочнотоварних фермах, де надої можна (і потрібно!) підвищити до 2500-2700 кілограмів від корови. А такі ферми приноситимуть чистий прибуток.
Про птахівництво та вівчарство й говорити довго не буду. Бо ці галузі дуже інтенсивні, а поголів’я невибагливе до кормів. Тут треба повчитися в приватників, що своє життя в селі не уявляють без подвір’я, де повно всілякої птиці. І овець тримають, і корів. Тим, хто кричить, що наша корівка низькопродуктивна, я завжди радив пройтися по сільських дворах і переконатися, що господиня одержує за рік від своєї годувальниці не менше 4 тисяч кілограмів молока.
Отже, справа не тільки в породі, хоча й нею теж треба займатися. А це можливо тільки в умовах колективного господарства, де можна організувати селекційну роботу, тримати племінне стадо.
Знаю, що, читаючи ці рядки, багато хто з моїх колег посміхається: так-то воно так, але ж треба про головне говорити. Скажу і про головне - кормовиробництво. Ані в нас у районі, ані в області його як такого немає. Програм складали дуже багато, а фактичної роботи не було. Тварини, особливо ВРХ та вівці, задовольнялися післяжнивними залишками після збирання зернових і кукурудзи. І одержували, бідолахи, по 30 і більше відсотків “солом’яних” кормових одиниць.
А потрібні сіно та сінаж, а влітку – пров’ялена трава. Але, щоб усе це було, треба займатися кормовиробництвом, приділяючи особливу увагу зернобобовим культурам і багаторічним травам.
А в соломи своє призначення: вона має йти на виготовлення компостів. Це чудові органічні добрива, що можуть повернути нашим полям колишню родючість. Тим більше за такої дорожнечі мінерального підживлення. Ось так воно все в природі взаємозалежно.
Вирощуючи кормові культури, ми поліпшуємо сівозміну, готуємо чудові попередники під озимину. А з іншого боку – створюємо міцний фундамент під подальший розвиток тваринництва.
Ферми треба відроджувати. Саме від них і прийдуть зміни в економіці сільгосппідприємств. Тому звертаюся до нових керівників області й районів: не дозволяйте руйнувати ферми, знищувати й без того мізерну кількість поголів’я. Все одно рано чи пізно доведеться відновлювати. Але що раніше, то ліпше. А починати треба з інтенсивних галузей – свинарства, птахівництва, рибництва. А потім справа дійде до великої рогатої худоби та поголів’я молочнотоварних ферм.
Тож міркуйте самі, вирішуйте самі: мати, а чи чи не мати.
