Питання розвитку малого та середнього підприємництва для Болграда актуальне надзвичайно. І без того високий рівень безробіття підняли реформи, початі в Збройних силах: у Болграді, де дислокувалася багатотисячна повітряно-десантна дивізія, значно скорочено контингент службовців і військовослужбовців, під скорочення потрапили понад 800 чоловік. А більшість виїхала служити до інших міст. За окремими оцінками грошова маса у місті знизилася на 40 відсотків! Це вмить відчули підприємці, які займаються торгівлею.
Розвиток бізнесу, спрямованого на організацію виробництва - той рятувальний круг, що дозволить місту в цілому й окремим родинам зокрема утриматися на плаву, вижити.
Близько 200 підприємців Болграда, щоб спільно вирішувати свої проблеми, об'єдналися у гільдію. У 2003 році був заснований Фонд підтримки підприємництва. Більш того, з ініціативи райдержадміністрації, за участю районної і міської рад 2004-й був оголошений у Болградському районі Роком підтримки підприємництва.
За зовнішніми ознаками справа просувається. Однак, зустрівшися із Сергієм Олексійовичем Сахаровим, який стояв біля джерел створення гільдії, потім очолював вищезгаданий Фонд, а нещодавно був обраний заступником міського голови, я зрозуміла, що дійсність інша. За фасадом із солідними вивісками - не будинок з розумним плануванням, а щось схоже на наметове містечко, де кожен облаштовує свій куток. Відповідно до наявних коштів.
- Гільдія промисловців і підприємців певні питання вирішує, - говорить Сергій Олексійович. - Голова цієї громадської організації Микола Георгійович Арнаут є членом виконкому міськради, запрошується на колегії райдержадміністрації, сесії районної ради, тобто формальна участь у роботі органів місцевого самоврядування в наявності. Звичайно, ставлення до громадської організації нерідко буває "споживчим". Не секрет, що про підприємців згадують тоді, коли потрібні "донори" для проведення громадських заходів. Але, з другого боку, за участю гільдії розглядалися питання зниження оподаткування для самозайнятих підприємців на ринку, пільг щодо ринкового збору. За участю громадської організації підприємців затверджувалися ставки єдиного податку, і нашим бізнесменам вдалося домогтися бажаного: у порівнянні з іншими територіями області – в Болграді найнижчі податки. На погане ставлення до підприємців взагалі і до гільдії зокрема поскаржитися не можна: діалог триває. Правда, не настільки результативний, який хотілося б. У чому основне завдання органів місцевого самоврядування? Розвивати територію. А не знаходити пояснення, чому вона не розвивається.
- Сергію Олексійовичу, до цього аспекту ми повернемося. Скажіть, будь ласка, що вдалося одержати Фонду підтримки підприємництва, який Ви очолювали?
- Вивчивши закон про державну підтримку малого підприємництва, Указ Президента, відповідні державні програми, я загорівся ідеєю створення такого Фонду. Болградська райдержадміністрація запросила до району керівника проекту ТАСІС Крістіана ле Бланка - тоді ця організація формувала на Одещині свою мережу офісів. Пан ле Бланк повірив у наші наміри і запланував створення в Болграді антенна-офісу. Він зобов'язався надати для початку оргтехніку і зробив це негайно. Наша влада обіцяла надати Фонду приміщення, оплатити двох штатних працівників, послуги зв'язку і так далі. Ми розробили серйозну програму, яка одержала "добро" у всіх комітетах і комісіях. Відповідно до програми, на підтримку підприємництва районний бюджет повинен був виділити 180 тисяч гривень, близько 45 тисяч зобов'язалися внести до Фонду самі підприємці - вони теж загорілися ідеєю. Ми навіть провели у Болграді День підприємця, який увінчався виставкою наших досягнень.
Але пройшла бюджетна сесія - і що ж? Замість 180-и на програму виділяється 3 тисячі гривень. Крістіан ле Бланк зі своїм раціональним розумом буржуа дотепер щиро не може зрозуміти, як це так - прийняти програму, а потім її не профінансувати? Нам пояснюють причини: Болградський район - дотаційний, не вистачає грошей для виплати зарплатні бюджетникам і так далі. На ті кошти, які виділив бюджет, ми змогли лише організувати передплату на деякі ділові видання і частково оплатити послуги зв'язку. Що стосується обіцяного приміщення під офіс Фонду…Дякувати, один з підприємців міста виділив кімнату, яка примикає до його магазину. Проте, ми все-таки провадили певну роботу, зокрема, семінари з питань початку підприємницької діяльності, бізнес-планування, співпрацювали з банками щодо кредитування підприємців. Нам допомагав Ізмаїльський Фонд - методологічно і практично.
- З усіх Фондів, які підтримані програмою Європейського Союзу ТАСІС "Бізнес-інфраструктура Одеської області, Єврорегіон "Нижній Дунай", найплідніше працює сьогодні Ізмаїльський, чи не так, Сергію Олексійовичу?
- В Ізмаїлі для підтримки підприємництва з міського бюджету, наскільки я знаю, щорічно виділялося близько 200 тисяч гривень. Для такого міста як Ізмаїл - мізер, але все-таки кілька найцікавіших бізнесів-проектів було профінансовано. Ці гроші повертаються, знову вкладаються - і маховик місцевого розвитку розкручується. Це технологія, яку приніс ТАСИС. Це випробувано в багатьох країнах, це працює. Єдине питання, стосовно якого ми стратегічно розходимося з ізмаїльцями: колеги вважають, що Фонд - це організація, яка повинна заробляти гроші для свого існування і займатися просвітницькою діяльністю. На мій погляд, це чисто західний підхід. Втрачається стратегічна лінія того, що прописано у вітчизняному законодавстві: державна підтримка підприємництва. Ми гадаємо, що повинна існувати чітка програма, організована на принципах співфінансування. Повинно бути чітко розписано, за що відповідають органи місцевого самоврядування, які зобов'язання беруть на себе підприємці. І, головне, потрібне соціальне замовлення - з урахуванням думки громади і всіх аспектів нашого провінційного існування. Я б навіть сказав, що саме в наявності соціального замовлення і полягає підтримка підприємництва. Це дуже вигідно. Гривня коштів громади, вкладена в кредитування підприємця під конкретне замовлення, набагато вигідніша, ніж запрошення підрядчика з боку. Гадаю, що нашій міській раді необхідно взяти ініціативу у свої руки: під соціальне замовлення силами місцевих підприємців можна почати відновлення тротуарів, вирішувати питання освітлення міста, ремонту доріг і тому подібне. Рано чи пізно треба розвивати в провінції виробничу базу. Безглуздо возити до Болграда тротуарну плитку, цеглу та інше за сотні кілометрів.
- Як Ви ставитеся до того, що 2005-й оголошено в Одеській області Роком підтримки малого і середнього підприємництва?
- На жаль, я не можу поділитися оптимізмом. А останні зміни в нашому поточному ( навіть дуже поточному) законодавстві підкреслюють деяку двозначність у оголошенні із самого початку турботи про підприємництво і фактичні кроки. Боюся, що нововведення в податковій сфері призведуть до умертвіння дрібного підприємництва в провінції. У державному масштабі, на рівні обласних центрів, на рівні столиці, напевно, цей процес виправданий. Концентрація капіталу для Києва, Одеси, Дніпропетровська, коли дрібні підприємці будуть залучені до орбіти великого бізнесу, стануть партнерами - процес назрілий. У нас же в провінції дрібний підприємець просто піде в тінь. Від цього постраждає бюджет. Якщо говорити про останній, то потрібно бачити різницю між бюджетом розвитку, до якого ми так прагнемо, і бюджетом проїдання, який має місце бути.
- І все-таки, нехай через терни, але процес становлення середнього класу триває. Торік у Болградському районі кількість малих підприємств зросла майже на 30 відсотків. За статистикою, у 2004 році за рахунок розвитку малого і середнього підприємництва створено 1300 робочих місць. Нещодавно прозвучала добра інформація: у Болграді відновить свою роботу швейна фабрика.
- Останні 14 років такі проекти час від часу виникали. І де ж вони? У нас дивні уявлення про інвестора, як про доброго дядька, який надасть нам роботу за свій рахунок. Інвестор - не Санта-Клаус. Він збирається заробляти, причому, заробляти добре, інакше капіталовкладення, які необхідні при постановці нової справи, не мають сенсу. Так, провінція пропонує свою дешеву робочу силу, і на рівні фуршетів потенційних інвесторів це справді приваблює. А потім, коли настає мить прозріння, вони остигають: робоча некваліфікована сила нікому взагалі не потрібна, у місті немає каналізації, вода подається з перебоями, у деяких районах її просто немає…Якщо говорити про швацький цех: потрібно мати дуже гарний портфель замовлень, щоб підняти виробництво на 250 робочих місць. Я особисто не бачив серйозного бізнес-плану, а коли я його не бачу, я скептично дивлюся на ці пропозиції. Ось ми часто говоримо про розвиток туризму. Подивляться інвестори на карту: яке в Болградському районі унікальне озеро! Але варто людині побачити берегову смугу, захаращену сміттям…
- Так, умови непривабливі. І все-таки без становлення бізнесу в периферійних районах підвищити добробут їхніх жителів неможливо. Ви, Сергію Олексійовичу, вірно зазначили: нікому не цікаво слухати пояснення, чому процес розвитку маленького міста (чи села) просувається вкрай повільно.
- Один приклад з практики. Були в Болграді пропозиції щодо організації так званого "єдиного вікна" щодо реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності. Щоб людина прийшла, здала необхідні документи, а далі спрацювала технологія. Щоб через тиждень майбутній підприємець просто забрав усі документи - не бігаючи по кабінетах і не "годуючи" чиновників. Здається, ідея абсолютно правильна і своєчасна. Більш того, і "зверху" наполегливо рекомендувалося її впровадити. Болградський Фонд підтримки підприємництва розробив і запропонував таку технологію. І що ж? Все залишилося як і раніше... Процес становлення середнього класу, звичайно, триває - скромно, незважаючи, всупереч... Процес стихійний, некерований. 70 відсотків наших підприємців зайнялися торгівлею - це найпростіше, що приходить людям на розум. Але хотілося б більшого. Потрібна серйозна програма підтримки підприємництва. Зрештою, є закон, і ми зобов'язані його виконувати.
