День шістдесятиріччя з дня Перемоги у Великій Вітчизняній війні став воістину всенародним святом зі сльозами на очах. По всій Україні відбулися акції, які прославили тих, хто громив фашистів у боях, самовіддано трудився в тилу і дожив до наших днів. Повсюдно, біля братських могил та біля одиночних поховань воїнів, біля меморіалів, було віддано данину пам'яті полеглим на полі бою і тим, хто помер від ран і хвороб у мирні дні. У церквах були відслужені молебені і дзвони нагадали про неминущу цінність подвигу мільйонів наших співвітчизників, які країну закрили собою, про безмежний обов’язок перед ними тих, хто живе сьогодні.
Сьогодні в органах влади різних рівнів, у ветеранських організаціях підбито і ще підбиваються підсумки тієї копіткої і загальнозначущої роботи, яка була проведена щодо підготовки 60-річчя Великої Перемоги і проведення присвячених до них свят. Предметний аналіз проводиться й в обласній раді ветеранів. Він став своєрідним штабом, куди надходили і надходять відомості з районів. Наш кореспондент зустрівся з головою Одеської обласної Організації ветеранів Олексієм Георгійовичем Гурським і поставив йому кілька запитань.
- Олексію Георгійовичу, якщо узагальнити думки, висловлені ветеранами, то які враження стали найхарактернішими від проведення заходів щодо святкування 60-річчя Перемоги?
- Вражень багато. І всі вони підтверджують, що бойові і трудові подвиги тих, хто в суворі роки війни протистояв фашистській чумі і ціною неймовірних зусиль і величезних жертв знищили її, живуть у пам'яті народній. На засіданні президії обласної ради ветеранів було відзначено, що немає жодного міста або села в області, де б про учасників Великої Вітчизняної війни не виявили турботу. Повсюдно проявилося зближення представників органів влади з населенням. Найкращі відгуки ми одержали про прийоми, які влаштували для ветеранів голова Одеської облдержадміністрації Василь Петрович Цушко і голова обласної ради Сергій Рафаїлович Гриневецький. Урочисті прийоми, мітинги-реквієми з покладанням вінків і квітів до обелісків, пам'ятників і могил воїнів, а також святкові масові гуляння відбулися повсюдно. І, на мій погляд, не применшуючи, звичайно, матеріальної допомоги, яку одержали ветерани, головним було єднання представників усіх поколінь, демонстрація їхньої готовності берегти неоціненні традиції, породжені Великою Перемогою, і пам'ять про тих, хто віддав найдорожче – своє життя заради Перемоги, заради свободи і незалежності.
- Можна сказати, що на ділі була підтверджена, і свого часу проголошена констатація: ніхто не забутий і ніщо не забуте?
- Якщо виключити деякі подробиці, те це так і було.
- І все-таки…
- Знову, як і колись, як прийнято говорити, не вдалося дійти до кожної людини. Є ветерани, яких забули навіть поздоровити зі святом. Звичайно, це не робить честі у першу чергу активові первинних ветеранських організацій. Зараз ми виправляємо, так би мовити, організаційні недоробки. Правда, є люди, які звикли скаржитися за інерцією, чи що. Наприклад, громадянка Н. висловила образу за неуважність до неї в листі до облдержадміністрації. А після перевірки виявилося, що вона побувала аж на п'ятьох заходах.
- Проте, до кожної скарги треба поставитися з усією серйозністю, адже, безперечно, більшість з них справедливі.
- Звичайно. Треба враховувати, що ідеться про конкретних, заслужених людей. У цьому зв'язку я хотів би особливо підкреслити важливість і своєчасність Звернення Верховної Ради України до депутатів рад усіх рівнів з нагоди підготовки до святкування 60-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років. У ньому рекомендовано повноважним представникам влади і народу, керуючись своєю совістю, християнською мораллю і загальнолюдськими цінностями, забезпечити запалювання Вічного вогню на меморіалах слави і на інших заходах, де він останнім часом згас. Зробити все для того, щоб цей вогонь запалився і зберігся навічно у пам'яті всіх наших співвітчизників. Депутати мають намір домагатися протягом 2005 року поновлення зруйнованих пам'ятників, повернення вулицям та іншим об'єктам імен героїв і назв подій Великої Вітчизняної війни, перейменованих в останні роки з політичних мотивів.
- У цьому Зверненні говориться, що в роботі з ветеранами – роботі найвищого гуманізму і людської моралі - не повинні бути перешкодою ніякі наші ідеологічні або релігійні уподобання.
- І це важливо. Про ветеранів покликане піклуватися все суспільство. Шанобливе ставлення до пам'яті про Велику Перемогу, до ветеранів Великої Вітчизняної війни є священний обов'язок держави і громадян України. Тому що без Перемоги у 1945 році не було б і нинішньої України, як держави.
- Виходячи з цього, сам собою напрошується висновок: турбота про ветеранів повинна виявлятися не лише під час ювілейних дат, а безперервно. І ще – ветерани повинні виявляти свою активність у громадсько-політичному житті, у військово-патріотичному вихованні населення не лише в переддень свят, а постійно.
- Проти цього ніхто не зможе заперечити. Святкування Дня Перемоги показало, які справді невичерпні моральні цінності є в нас для об’єднання суспільства. Важливо, щоб те духовне піднесення, що панувало у дні урочистостей, не згасло, а набирало сили. Нинішній рік оголошено роком ветеранів. Отож застою в житті наших первинних організацій, які вже зробили багато що у ювілейному році, не буде.
Вони мають намір стукати й у двері владних структур, пропонуючи свій досвід і знання, обстоюючи свої права. Вони будуть частими гістьми у навчальних закладах, у військових частинах, продовжать роботу зі створення музеїв і кімнат бойової слави, методичних посібників з військово-патріотичного виховання, збирання матеріалів для Книги пам'яті…
Словом, роботи у нас непочатий край.
