11 серпня 2003 року український контингент розпочав виконувати завдання у складі Коаліційних об’єднаних оперативних сил у Республіці Ірак. Фактично інтереси України в Іраку можна поділити на три сфери. Перша – міжнародна. Через позитивний імідж на Близькому Сході, якой мають українські миротворці – відкриття нових можливостей для української економіки на ринках арабських країн. Друга сфера - це політична. Фактична ізоляція України наприкінці 2002 року призвела до того, що імідж України та її політичні взаємини з країнами Західної Європи та Америки потребували термінової уваги та значного покращення. І праця - економічна. Україна як один з найбільших у світі торгівців зброєю, до того ж маючи можливості щодо модернізації радянського озброєння, та досвід у спорудженні «великих об’єктів», вельми зацікавлена в «іракських контрактах».
Одним з перших кроків на шляху до отримання іракських контрактів стала домовленість про відновлення роботи Міжурядової українсько-іракської комісії з питань торговельної, економічної, наукової і технічної співпраці між урядами України та Іраку у вересні 2003 року. При цьому, Україна зацікавлена у співпраці з Іраком у нафтогазовій, електроенергетичній, транспортній галузях економіки, в охороні здоров'я, освіті, а також в участі у відновленні іракських аеропортів та постачаннях в Ірак транспортних та пасажирських літаків.
Відповідно до розрахунків Світового банку на реконструкцію Іраку необхідно витратити приблизно 55 млрд дол. США. З 55 мільярдів, приблизно 12,1 млрд потрібно для відновлення та модернізації електричної системи. Ще 8 млрд для відновлення нафтової промисловості, та 6,84 млрд. на водні та санітарні проекти. Україна має великий досвід у цих галузях.
На початку березня 2004 року Кабінет Міністрів України утворив Міжвідомчу групу із забезпечення інтересів України в Іраку, яка є консультативно-дорадчим органом, утвореним з метою сприяння двосторонній співпраці з Іраком. Зокрема, Група визначає шляхи залучення українських підприємств до участі у реалізації конкретних проектів відбудови іракської економіки, у сприянні діловим колам України в їх діяльності в Іраку.
Вже у жовтні 2004 року делегація Міністерства оборони Іраку відвідала Україну для обговорення можливої співпраці у галузі освіти, переоснащення іракської армії та закупівлі зброї. Іракські посадовці наголошували під час зустрічей, що Збройні сили України є професійними й добре технічно оснащеними, тому Іраку потрібні українські досягнення та досвід у підготовці військових кадрів, зокрема, щодо відбудови середньої і вищої командної ланки, а також технічне обладнання.
Тривалий час Україна домагалася отримати окрім політичних, ще й економічні дивіденди від присутності в Іраку. Нарешті, після кількох невдач, перший значний контракт було підписано. Наприкінці травня 2004 року на сайті Міністерства оборони США з’явилося повідомлення про те, що компанія ANHAM отримала контракт вартістю 120,1 млн. доларів на оснащення іракської армії. Причому українські компанії виконуватимуть 65% вартості контракту, тобто приблизно 78 млн. долл. США. Крім того, Україна вже реалізовує контракт на постачання для іракської армії протягом двох років близько 2 тисяч вантажівок «КрАЗ» у межах програми післявоєнної відбудови Іраку
Стратегічним питанням для України є диверсифікація джерел постачання нафти: доступ до близькосхідної нафти дозволить завершити формування нового трансконтинентального енергетичного коридору до Європи через територію України. Бажання працювати з іракською нафтою висловлювала “Укрнафта”, яка розвиває свою нафтодобувну мережу у світі.
Крім того, цікавою є ідея транспортування української нафти через Одеський нафтопереробний завод (НПЗ). Достатньо вигідним може бути варіант транспортування іракської нафти через турецький нафтопровід до портів Середземномор’я. Рентабельність переробки іракської нафти на Одеському НПЗ могла б скласти до 20%. Приблизна схема переробки близькосхідної нафти виглядає таким чином: іракська нафта завантажується у танкери у турецькому порту Джейхан та доставляється до нафтогавані Одеського морського порту, звідки йде по реверсному трубопроводу для переробки на Одеський НПЗ. Отримані нафтопродукти згодом можуть бути реалізовані у Франції та Італії. Після прийняття рішення про будівництво останньої ланки нафтопроводу Одеса-Броди-Гданськ, може бути розглянутий і варіант прямого транспортування іракської нафти до Європи. Ці прагнення були підтверджені і під час візиту секретаря РНБО Петра Порошенка до Іраку у квітні 2005 року.
Але одним із головних питань взаємодії та отримання контрактів залишається питання торгівлі зброєю. Іракські військовики давно звикли до простої у використанні та достатньо надійної радянської зброї. Ірак сьогодні ще не готовий нести великі затрати на закупівлю західних систем. І, що є, можливо, найголовнішим, Україна не висуває жодних політичних умов при реалізації своєї зброї, тому виглядає досить цікавим партнером. Крім того, значна кількість застарілого обладнання та військової техніки виходить із бойового складу у процесі модернізації української армії, і краще продати цю техніку зараз, ніж через 5-6 років думати над проблемою її утилізації. Але треба пам’ятати, що, крім українських компаній, багато американських, європейських, російських, і навіть арабських компаній, зацікавлені у військових контрактах в Іраку.
Васіт, провінція, де розташовані українські миротворці - провінція сільськогосподарська. І саме в цій галузі могли б реалізувати себе українські виробники. Адже у полі іракці працюють здебільшого на білоруській та українській техніці, що постачають їм посередники. Під час свого візиту до Іраку Петро Порошенко запропонував навіть укласти двосторонню регіональну угоду між провінцією Васі та Одеською областю.
Ринок Іраку є цікавим для українських компаній. Це стосується розвідки родовищ нафти, її переробки й транспортування, відновлення залізниць, будівництва, обслуговування й експлуатації теплових електростанцій і гідроелектростанцій, відновлення аеропортів, постачань в Ірак транспортних і пасажирських літаків, будівництво суден для торговельного флоту. Є взаємовигідні перспективи співпраці щодо постачання з України для потреб провінції сільськогосподарської техніки, промислового, навчального й медичного устаткування. Це створить міцний базис для тривалої співпраці й у майбутньому
Таким чином, можна зробити висновок, що фактично існує значний потенціал щодо україно-іракськой співпраці у різних галузях. Обом країнам є що запропонувати одна одній, але необхідно постійно тримати на контролі той факт, що багато сильніших та більш послідовних, ніж Україна, країн працюють на Близькому Сході вже десятки років. Крім того, українські компанії не зможуть самі пробитися на цей ринок без серйозної практичної державної підтримки та добрих стосунків України не тільки з іракським урядом, а й з його західними партнерами. І що є не маловажним – завоювання та збереження позитивного іміджу у відносинах з Іраком. Адже за арабськими традиціями, партнер, який хоч раз помилився чи повів себе не коректно, може не тільки зіпсувати свій контракт, а й заплямувати співпрацю з усіма співвітчизниками. Особливо повинна посилитися роль українських дипломатів після виведення українських миротворців з території Іраку. Адже зараз миротворці фактично є гарантією та лобі українських інтересів в країні. І Одеська область має непогані перспективи щодо співпраці з Іраком.
