Володимир галицький: «Коли ска вийшов до вищої ліги, на стадіоні заграли «Этот день победы»

Володимир Францевич Галицький в історії одеського футболу людина неабияка. Він був не тільки гравцем і тренером місцевих команд, але й у різні роки працював адміністратором «Чорноморця». Саме в цій якості його часто згадують і вшановують уболівальники, а також рідний клуб. Свого часу Галицький був одним із найавторитетніших людей в одеському футболі і найчастіше його вмілі дії, а саме якісна організація роботи, допомагали «Чорноморцю» і СКА досягти позитивних результатів у союзних чемпіонатах.

Володимир Францевич охоче дав інтерв'ю нашому кореспонденту.

- Я народився у 1932 році в Могильові. У цьому місті й провів усю Велику Вітчизняну війну, але без батьків. На жаль, матір вбило під час бомбування. А батько всю війну провоював і в 1944 році визволяв Одесу. Пізніше він вирішив залишитися у цьому місті, одержав квартиру. Після закінчення війни він мене розшукав, і в 1946 році я переїхав до нього. В Одесі одразу вступив до ремісничого училища й одночасно почав займатися футболом. А починав грати у футбол на першість міста за команду «Машинобудівник» при заводі Січневого повстання. Із неї мене запросили до збірної міста. Потім виступав у першості України серед юнаків, був заявлений до юнацької збірної України. Саме у її складі в 1951 році у фінальній частині всесоюзних юнацьких змагань серед команд-республік виборов третє місце. До речі, нашим тренером був знаменитий воротар київського “Динамо” Антон Ідзковський. У 1952 році мене призвали до армії, і я почав захищати кольори команди Одеського військового округу (ОДО), якою тоді керував Сергій Йосипович Шапошников. Колектив грав у першості України - у ньому я провів чотири вдалих сезони, часто забивав. Взагалі маю відзначити, що СКА у ті роки був дуже сильним - команда виграла Кубок України і посідала друге місце. Після СКА у 1955 році перейшов до «Харчовика» - так тоді називався «Чорноморець», але довго не затримався. Спочатку виїхав до «Авангарду» (Жовті Води), а потім до «Авангарду» (Кадіївка). Відігравши два сезони, на жаль, одержав травму. У зв'язку із цим довелося досить рано завершувати гру і повернутися до Одеси. Почав тренерську кар'єру – працював із аматорськими командами Овідіополя та Іллічівська, а потім із клубною командою СКА. Звідти у 1968 році Сергій Шапошников, уже як старший тренер «Чорноморця», запросив до себе в команду на посаду адміністратора. У «Чорноморці» пропрацював порівняно недовго - до початку 1970 року, і з певних причин залишив колектив. До речі, так сталося, що після мого виходу у тому же сезоні, одесити вперше «вилетіли» до першої ліги.

- Але пізніше Ви все ж таки повернулися...

- Так. У 1973 році мене попросили про це, і я просто не зміг відмовити можна сказати вже рідній команді, яку очолив Ахмед Алескеров. Наступного року «Чорноморець» вийшов до вищої ліги і вперше у своїй історії тріумфально завоював бронзові медалі. Це був просто феноменальний успіх одеського футболу. Адже ми були по суті командою із периферії, яка ще дебютувала у вищому дивізіоні. Але ж спочатку нас серйозно не сприймали, але потім було пізно. «Чорноморець» по ходу чемпіонату набрав гарні обороти і почав обігравати практично усіх підряд. Пам'ятаю, був навіть період, коли ми претендували на друге місце, але у підсумку фінішували третіми.

- Володимире Францевичу, і після такого успіху Ви вже наступного сезону залишили команду. Чому?

- Я пішов працювати тренером до СКА, який мені також був по-своєму дорогим. Старшим тренером команди тоді був прекрасний фахівець Михайло Єрмолаєв, якому я почав допомагати. Незабаром армійців очолив Володимир Шемельов, а я залишився тренером, але відзначу, що функції і статус у нас були практично рівні. Ми працювали дуже продуктивно - успіхи не змусили себе довго чекати. Вже у 1977 році армійці посіли в другій лізі перше місце і підвищилися в класі. Тут було б доречно згадати один примітний епізод. У матчі СКА – «Спартак» (Семипалатинськ) вирішувалася доля заповітної путівки. За день до гри я зайшов до командувача військ Одеського військового округу і сказав, що треба якось по особливому відзначити майбутню перемогу просто на стадіоні після гри, а в перемозі своєї команди я анітрохи не сумнівався. Ми були на голову сильніше суперника, та й інакше просто бути не могло. Командувач дав добро, щоб після матчу виступив окружний зведений оркестр. СКА виграв 3:0, а оркестр зіграв пісню «Этот День Победы». Заповнений до краю стадіон плескав армійцям під звуки цієї проникаючої в серця переможної музики – ефект був просто приголомшливим.

- Але зі СКА Ви теж йшли і поверталися...

- Так, у 1979 році я пішов із команди й взагалі з футболу – почав працювати в торговельній мережі. Але коли у 1985 році мене попросили допомогти, запросивши до команди як старшого тренера, не зміг відмовити. Армійці тоді виступали вже у другій союзній лізі й досить слабко. Після мого приходу хлопці зібралися - у підсумку ми посіли 6-е місце. Я пропрацював ще один сезон, у якому СКА знову посів 6-е місце, і тільки після цього остаточно пішов із футболу.

- Володимире Францевичу, СКА вже давно немає, а як Ви оцінюєте сьогоднішній «Чорноморець»?

- У мене на цей рахунок суперечливі почуття. Адже команда, якою керує Семен Альтман, показує досить класний футбол, обігруючи сильних суперників, але при цьому постійно умудряється програвати суперникам із нижньої частини таблиці. І саме цих важливих очок часом не вистачає, щоб дотягтися до бажаної путівки в єврокубок. Дуже сподіваюся, що одесити все ж таки виправлять свої помилки і надалі зможуть потрапити до «Європи», а може й у недалекому майбутньому поборються за медалі, чого я їм щиро бажаю.

Выпуск: 

Схожі статті