Кабінет Міністрів України видав розпорядження про реорганізацію Держкомітету у справах релігій. Замість нього створюється Департамент у справах релігій при Міністерстві юстиції. Комісія на чолі з головою Держкомітету Віктором Бондаренком за три місяці повинна провести реорганізацію. Імовірно, зміниться, але збережеться структура цього відомства, зокрема й на місцях, у регіонах, бо крім юридичної реєстрації релігійних організацій, воно сьогодні займається безліччю справ, пов’язаних із духовною сферою суспільства.
Недавно в Одеській облдержадміністрації відбулася пряма телефонна лінія, під час якої на численні запитання громадян відповідав завідувач відділу у справах релігій Анатолій Михайлович СЕНЧУК. Пропонуємо фрагменти бесіди нашого кореспондента з ним.
– Спочатку нагадаємо історію взаємин держави і релігії. Декрет 1918 року про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, заявив, що відтепер держава не має потреби в послугах церкви, у її підтримці. Щоправда, при президії РНК СРСР діяла Постійна комісія з розгляду культових питань. Але під час Великої Вітчизняної війни на боротьбу з гітлерівськими загарбниками було потрібно залучити всі сили народу, зокрема й віруючих, і 1943 року для зв’язку уряду з Патріархом Московським і всієї Русі було створено Раду у справах Російської православної церкви, а в 1944-му – ще й Раду у справах релігійних культів, що займалася релігійними організаціями всіх інших конфесій – старообрядниками, вірмено-грегоріянцями, католиками, протестантами, юдеями, мусульманами, буддистами. 1965 року був утворений єдиний союзний орган – Рада у справах релігій при Раді Міністрів СРСР, а на місцях, у кожній республіці й у багатьох областях, діяли уповноважені цієї Ради. Вони приймали рішення про реєстрацію або зняття з реєстрації релігійних об’єднань, про відкриття або закриття молитовних будинків, стежили за дотриманням законодавства про культи тощо.
– Анатолію Михайловичу, ваш відділ при облдержадміністрації займається тими ж питаннями?
– У принципі, так. Але зі здобуттям Україною незалежності прийняті нові демократичні закони, зокрема й у релігійній сфері. Сьогодні ми стежимо за безумовним виконанням Закону України “Про свободу совісті та релігійних організацій”. Нагадаю, що стаття 35 Конституції України гарантує всім громадянам право на свободу світогляду та віросповідання, кожен вільний сповідати будь-яку релігію або не сповідати жодної.
– Очевидно, після законодавчого затвердження в державі свободи совісті почалося бурхливе зростання релігійних культів?
– Звичайно. За даними на 1 липня 2005 року в Одеській області діють 1088 релігійних організацій, 12 духовних управлінь і течій. Останнім часом активне зростання громад зменшилося, торік зареєстровані лише 43 організації. Домінуючою релігією традиційно залишається православ’я – 622 організації (57 % від загальної чисельності). Досить динамічно розвиваються організації прихильників протестантизму. Дуже активні Свідки Єгови, сьогодні в області зареєстровано 25 їхніх організацій. Багато також громад євангельських християн-баптистів. Чимало з’явилося й організацій новітніх релігій.
На початок цього року у власності або в користуванні релігійних громад було понад 600 культових будинків і приміщень. За час із 1992 по 2004 роки в області побудовані 84 нові храми. Тільки громади Свідків Єгови відкрили 12 сучасних і просторих культових будинків.
– З 90-х років в Україні почалося повернення церков, будинків, майна, що належали релігійним організаціям до 1917 року і були незаконно відібрані радянською владою. Те ж відбувається і на Одещині?
– Так, за цей час віруючим повернуто понад 300 колишніх культових споруд, що використовувалися не за призначенням, а також значна частина предметів культу, що були в запасниках музеїв та інших місць. Нагадаю читачам, що в березні 2002 року був ухвалений спеціальний Указ Президента України “Про невідкладні заходи щодо остаточного подолання негативних наслідків тоталітарної політики колишнього Союзу РСР стосовно релігії та відновлення порушених прав церков і релігійних організацій”. Разом із представниками культів складено перелік об’єктів, що ще підлягають поверненню, їх 37. Безумовно, держава стоїть у цьому питанні на боці віруючих.
– Але відомо, що в розв’язанні цієї проблеми трапляються подеколи майже неподоланні труднощі. Якщо з труднощами, але можна було в Одесі повернути лютеранам храм на Катерининській або юдеям синагогу на Ришельєвській, що використовувалися як спортивні споруди, то, скажімо, повернути так звану Бродську синагогу, що на Пушкінській вулиці, набагато складніше. Там багато років розташований унікальний архів, у якому зібрано документи з початку заснування Одеси та Новоросійського краю. Приміщення застаріли, але переселити облдержархів у будь-який інший будинок неможливо, потрібно спорудити спеціальні сховища, а для цього потрібні чималі грошові кошти.
– Нас хвилюють ці проблеми, але поки що, на жаль, змушені констатувати, що зростання релігійних громад випереджає можливості їх матеріального забезпечення. Сьогодні тільки 59 % релігійних організацій мають типові культові споруди. Так, забезпеченість різних зареєстрованих громад віруючих-протестантів становить тільки 44 %, і вони змушені орендувати приміщення для зборів або провадити богослужіння в приватних будинках.
До того ж, за рішенням Кабміну в 2003 році повернення майна релігійним організаціям передано в руки територіальних громад – обласній раді. Ми тепер у цих питаннях лише дорадчий орган.
– У часи Союзу незареєстрованні релігійні об’єднання або товариства вважалися поза законом і переслідувалися КДБ. Наприклад, з 60-х років так звані баптисти-розкольники відмовлялася від реєстрації, провадили збори в підпільних будинках молінь, влаштовували недільні школи для дітей, каси взаємодопомоги – ніби навмисне, на знак протесту, робили все, що тоді було заборонено законодавством про культи. Їх судили, відправляли до таборів, але в’язні совісті були непохитні в боротьбі за свободу совісті. Чи обов’язкова сьогодні реєстрація?
– Ні, реєстрація не обов’язкова, закон цього не вимагає. Але багато організацій, про які ви говорили, сьогодні пройшли реєстрацію – Свідки Єгови, наприклад. А от деякі громади баптистів, п’ятидесятників дотепер не хочуть реєструватися. Це їхнє право. Але зареєстрована організація, перебуваючи в правовому полі як юридична особа, має безліч переваг – може офіційно звертатися до будь-яких інстанцій за кожним питанням, розпоряджатися будинками та майном на власний розсуд, наприклад, здати в оренду, продати, подарувати, одержати земельну ділянку для будівництва храму тощо.
– Цікаво, а чи є в нас рідкісні, екзотичні релігії?
– Ну, є, наприклад, рунві, чули про таких? Це означає Рідна Українська Національна Віра – язичники Київської Русі ще до прийняття православ’я.
– Часів Велесової книги?
– Так. І вони тільки себе вважають істинно віруючими. А для реєстрації сьогодні досить 10 людей-одновірців. Але ми не можемо всіх реєструвати. Конституція і закон обмежують свободу совісті в інтересах охорони громадського ладу, здоров’я та моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Якщо ми не знаємо, що собою являє релігія, посилаємо дані на експертизу до Держкомрелігії, звідти може прийти відмовлення: ця організація не є релігійною, вона є тоталітарною, або потрібне глибше вивчення. Свого часу Біле братство тричі зверталося з заявами на реєстрацію, але не одержало її.
– Пам’ятається, в СРСР забороняли недільні школи при храмах і громадах...
– У новій Україні відродилася система релігійної освіти. Сьогодні в області на стаціонарі в 10 духовних закладах навчаються близько 690 студентів. Виникла також широка мережа церковно-просвітницьких установ, серед них понад 430 недільних шкіл різних конфесій.
– А про релігійну пресу тоді й мови не могло бути. Щоправда, ті ж Свідки Єгови таємно привозили з Нью-Йорка, де всесвітній центр їхньої організації, журнали “Вежа варти”. А баптисти-розкольники через кордон переправляли портативні друкарні, і ні КДБ, ні прикордонникам і митникам не вдавалося перехопити цю “небезпечну” контрабанду на кордоні. А тим більше вистежити та захопити “летючі” підпільні друкарні, бо вони постійно змінювали місце по всій країні. Вони випускали свої чудово видані, на гарному папері журнали і брошури, за що доблесні чекісти одержували розноси від начальства.
– У новій Україні віруючі здобули право користуватися свободою друку. Дозволено ввезення з-за кордону релігійної літератури та преси. Сьогодні в області релігійні організації видають 10 своїх газет. Для пропаганди релігійних поглядів вони використовують телебачення та радіо. Найширше в електронних ЗМІ представлено Одеську єпархію УПЦ.
Ми сприяємо організаціям, коли вони замовляють приїзд із-за кордону місіонерів-проповідників. Звичайно, ті можуть приїжджати, як приватні особи, але тоді займатися релігійною діяльністю, виступати з проповідями вони не мають права. А з нашою візою “Р” таке право їм дано.
От ви згадували, як у радянський час віруючим заборонялося організовувати каси взаємодопомоги. Сьогодні в Україні релігійні організації стали помітною частиною системи соціальної допомоги незахищеним і малозабезпеченим громадянам. Вони беруть активну участь у щорічній всеукраїнській благодійній акції “Милосердя”, провадять духовнопастирську роботу в місцях позбавлення волі, на іноземних суднах у чорноморських портах. В області зареєстровано 16 таких місій.
У Верховній Раді вже три роки лежить проект нової редакції закону “Про свободу совісті”. З 1991 року, коли був ухвалений нині чинний закон, сталося багато змін у суспільстві. Але депутати кілька разів відхиляли проект нового закону, тож коли його буде ухвалено, сказати важко.
