Неподалік наших автостанцій та залізничних вокзалів розташовані невеличкі базарчики. Це зручно тим, хто приїздить у незнайоме селище чи містечко, та й тим, хто кудись від’їжджає. От одне біда, що не навчились ми ще прибирати за собою. Якщо ви подивитесь “свіжим” оком на привокзальні території, то можна подумати, що потрапили у цех по виготовленню поліетиленових кульків та іншої упаковки. Чого там тільки немає!?
Та не одні привокзальні майданчики мають такий вигляд. Не вирізняються чистотою і більшість наших райцентрівських вулиць. І де б ви не побували, наприклад, Ширяєвому, Саврані, Любашівці, всюди одна й та ж картина. На тих вулицях, де розмістилися адмінбудинки, приватні магазини, регулярно прибирається. Коли проходиш, наприклад, вранці по них, зразу ж помічаєш, я б сказала, свіжу чистоту. Зате чим далі від центру, то все гірше. Чого тільки не побачиш на наших вулицях?! Будівельні матеріали, уламки дерев, під ногами битий посуд, обгортковий папір тощо.
Ще років 10 – 12 тому мешканці Саврані могли з гордістю сказати: “Наше селище найкраще”. І це були не просто слова. І навіть не за тим принципом, що кожен кулик своє болото хвалить. У Саврані справді було гарно. Обабіч дорог рівні ряди дерев, акуратно підрізані кущі. А скільки було троянд! Що ж маємо тепер? Троянди здебільшого перевелись у шипшину, дерева постаріли, деякі зламані вітром. І давно вже не прикрашають вулиці і парки. Хоч заради справедливості слід сказати, що останнім часом дещо в цьому плані почали робити. Та знову ж нерідко зустрічаємось із людським безкультур’ям, жадібністю. Буває висаджені одного дня у громадських місцях кущі троянд на ранок зникають, тобто перекочовують у чиїсь подвір’я.
Приємно було пройтись вулицями в дні травневих та Великодніх свят. Приведені в порядок оселі, підметені вулиці, побілені бордюри й дерева радували око. Хоча і тоді не всі мешканці селищ, та й не всі організації утруднювали себе прибиранням. Буває ще й таке. У подвір’ї наче вилизано, а все сміття з того ж таки двору висипане на вулицю. То вже зовсім неподобство. Та, на жаль, таких випадків чимало.
В кожному районі є свої визначні місця, свої найкращі місцини. І боляче дивитись, коли пам’ятники заростають бур’янами, а біля річок, у гайках роблять стихійні сміттєзвалища.
Чого ж ми так безгосподарно ставимось до навколишнього, до своєї малої батьківщини? Не раз доводиться чути від окремих людей, та й від цілих колективів, що нині не до краси, що сьогодні не вистачає коштів на найнеобхідніше. Це справді так. Наші бюджети ще досить бідні, не розкішно живуть і більшість земляків. Але ж мова не йде про відновлення трояндових насаджень чи спорудження скульптурних ансамблів. Хоча, по можливості й це треба робити. Але хіба для того, щоб підмести вулицю, підбілити бордюр, насіяти простеньких квітів потрібно великі кошти? Насамперед потрібне бажання. Коли кажуть, що в нас брудно і негарно тому, що ми бідні, перед очима постають ряд осель, які бачила ще в дитинстві. То були прості, вкриті очеретом чи соломою хатки, на подвір’ях ріс спориш, замість металевих та мурованих з каменю огорож стояли плетені з верболозу тини. Проте хатки були побілені, стежечки підметені, а біля призьб цвіли чорнобривці. З цього приводу пригадались рядки з оповідання Тетяни Тесс “Будинок на пагорбі”: “Я увійшла в напівпорожню кімнату. Домоткані доріжки перетинали чисто вимиту підлогу. Головним убранням кімнати була її чепурність, – в будинку на пагорбі, схоже, жили незаможно…”
Немає тепер у нас коштів на вишукані прикраси, на дотримання певного стилю в оформлені вулиць, парків, садиб. Тож зробімо те, що ми можемо. І хай чистота та ошатність стануть основною прикметою наших населених пунктів.
Савранський, Любашівський, Ширяївський райони
