ДОВІДКА «ОВ»:
Анатолій Ільїн народився 27.06.1931.
Ігрове амплуа: нападник.
Виступав у команді «Спартак» (Москва) з 1949 по 1962 рік, 83 м'ячі.
Грав у складі збірної СРСР – 27 матчів, 14 голів і олімпійської збірної –
5 матчів, 2 голи.
Командні досягнення:
Олімпійський чемпіон 1956 року.
Чемпіон СРСР 1952, 1953, 1956, 1958 років.
Володар Кубка СРСР 1958 року.
Срібний призер чемпіонату СРСР 1954, 1955 років.
Бронзовий призер 1957 року.
Чемпіон Спартакіади народів СРСР 1956 року.
Особисті досягнення:
Кращий бомбардир чемпіонату СРСР 1959 року.
Нагороджений орденами «Дружби народів» і «Знак Пошани».
В історії радянського спорту немає щасливішого футболіста щодо вирішальних голів, ніж Анатолій Ільїн. На його рахунку золотий гол Олімпіади 1956 року, переможні голи у ворота чемпіонів світу – збірної ФРН у 1955-му і англійців у переграванні матчу на чемпіонаті світу 1958 року.
У 1948 році збірна команда юнаків Москви, за яку в той час виступав 17-річний Ільїн, виграла Кубок СРСР. Її тренування відбувалися на спартаківській базі в Тарасівці, де майбутнього олімпійського чемпіона помітив Петро Ісаков, відомий спартаківець, і запросив до "Спартака". Спочатку хлопець грав за дублерів, а влітку 1949 року вперше вийшов у основному складі.
Навесні 1952 року, після того, як "Спартак" успішно виступив у Баку в одній із зон турніру найсильніших команд країни, Анатолія Ільїна запросили до збірної команди (старший тренер – Борис Аркадьєв), яка готувалася до Олімпійських ігор у Фінляндії. Під прапором збірної Москви, а потім ЦБРА вона зустрічалася в товариських матчах з командами Польщі, Угорщини, Румунії, Чехословаччини. Після проведення цих зустрічей форвард був включений до заявки збірної СРСР для участі в Олімпіаді. У першому ж матчі, який відбувся в Котці з болгарами (2:1), він одержав травму й у двох наступних не зіграв.
У 1954 році спартаківець Анатолій Ільїн, забивши 11 м'ячів, опинився поряд з ленінградцем Антоніном Сочнєвим ("Трудові резерви") найвлучнішим нападником чемпіонату СРСР. Після цього його стали регулярно залучати до збірної, яка здійснювала поїздки до Італії та Єгипту і зустрічалася з командами ФРН, Швеції, Угорщини, Франції.
У наступному сезоні Ільїн у складі «Спартака» двічі став чемпіоном. Збірна Москви виграла турнір I літньої Спартакіади народів СРСР, у якому, крім столичної команди, брали участь футболісти 15 союзних республік, Карельської АРСР і Ленінграда. Крім того, збірна СРСР виграла Олімпійські ігри в Мельбурні. В обох випадках переможці, включаючи Ільїна, домагалися успіху у фіналі з рахунком 1:0. І щоразу єдиний м'яч був записаний на рахунок Ільїна.
У 1958 році збірна СРСР вперше вирушила на заключний етап чемпіонату світу, який відбувався у Швеції. Наші футболісти потрапили до найсильнішої групи. Суперники – збірні Бразилії, Англії і Австрії. У чвертьфінал виходили по дві команди. Якщо бразильці без труднощів посіли перше місце, то ще один «щасливчик» визначився не відразу. Англійці і наша збірна набрали у підгрупі однакову кількість очок і між ними був призначений додатковий матч. Його виграла збірна СРСР – 1:0. Долю зустрічі вирішив гол, забитий Анатолієм Ільїним, який цілком справедливо вважався незамінним у подібних ситуаціях. До речі, той сезон був найуспішнішим в кар'єрі футболіста. Він забив у чемпіонаті СРСР 19 м'ячів, (більше ніж хто-небудь), а "Спартак" зробив дубль, ставши чемпіоном і володарем Кубка СРСР.
У 1959 році Анатолій Ільїн знову забив м'яч, який став "золотим". Це сталося в Пекіні в матчі зі збірною КНР на турнірі, присвяченому 10-річчю утворення КНР.
Минає три роки, і Ільїна ушановують у Гельсінкі – "Спартак" переміг у турнірі в межах чергового Всесвітнього фестивалю молоді та студентів. А незабаром знаменитий нападник закінчує ігрову кар'єру. Як не запрошували його до клубів Ленінграда, Свердловська, він зволів залишитися в рідному "Спартаку" – пішов працювати до спартаківської команди, добре, що до цього часу він закінчив курси школи тренерів, а в 1970 році він одержав диплом столичного Інституту фізкультури.
Ільїн – яскравий приклад вірності одному клубу. Все життя він захищав кольори народної команди – московського «Спартака», чим заслужив справжню любов його уболівальників.
