Тетяна Іванівна Гораш не просто вчитель, директорка – вона господиня. Коли я спостерігала, як ця жінка оглядала своїм прискіпливим поглядом класні кімнати, коридори, навіть кожен закуток шкільного подвір’я, то відчула, що працює вона не лише заради зарплатні, а за покликом душі. Тож і від душі все тут робиться. Чи то підготовка до екзаменів, чи до відкритого уроку, чи звичайне прибирання в цій школі – усе тут до ладу. Саме тому чимало випускників цієї школи вступають до вузів без “попередніх домовленостей” та ще на бюджетне навчання. Заздалегідь готуються тут і до нового навчального року, і до зими.
Ще на початку серпня тут кожен клас міг приймати учнів. Все так і сяяло чистотою, виблискувало свіжою фарбою, а фіранки на вікнах були схожі на ті, що з рекламних роликів про найкращий пральний порошок. Їхній білосніжності могла б позаздрити найвибагливіша господиня.
Та не тільки тут лад. Навіть там, де здавалося б потрібна чоловіча рука, в Дубинівській школі, все гаразд. Опалювальна система повністю готова до роботи взимку. Вугіллям забезпечені до нового року.
– А як тільки почнеться фінансування на наступний, зразу ж завеземо решту, – говорить Т.І. Гораш.
І з дровами тут повний порядок. Заготовили паливо ще після стихії, коли в лісі ліквідовували її наслідки.
– А на кого сподіватися, – додає директорка, – на кого покладатися, якщо не на себе? Довелось у той час добряче попрацювати, зате тепер не переживаємо. Вистачить ще не на один рік.
Як у будь-якої дбайливої господині, все паливо складовано у належному місці. Витрачається за потребою, але ощадливо.
До цієї школи приємно зайти в будь-який час. Влітку навколо буяють квіти, взимку – фасад прикрашають вічнозелені насадження, а всередині, як в оранжереї – всюди кімнатні квіти. Звичайно, за всім цим велика повсякденна праця усіх: як педагогів, так і технічних працівників. Дивлячись на все це, пригадала, як колись один молодик, жартуючи, сказав: “Робити всі уміють, важливіше навчитися керувати”. Після відвідин Дубинівської школи, подумала, що той юнак певною мірою мав рацію. Адже працюють всі і всюди, а от не скрізь так гарно та затишно.
Сьогодні в цій школі, як і в багатьох інших, навчаються, на перервах галасують, розважаючись, діти. І Тетяна Іванівна, як і кожен педагог, йде на урок, спілкується з колегами, хвалить, а, якщо треба, то й “шпетить” своїх вихованців, та ні на хвилину не забуває про відповідальність, яку несе за всіх мешканців цього великого шкільного “вулика”. Вона тут і керівник, і друг, і порадник, і господиня, якій до всього є діло.
Савранський район
