Один з наймудріших постулатів міжнародної політики пов’язаний з деревом. Якось, інспектуючи африканську частину “Іноземного легіону”, французький генерал змущений був стояти на плацу під палючим сонцем. Щоб надалі не наражатися на такі муки, він підкликав командира частини і наказав: “Ось тут посадити евкаліпта”. “Але ж евкаліпт дає тінь лише через сорок років!” – збентежено відповів офіцер. “Саме тому садити його слід негайно!” – відкинув будь-які заперечення генерал. По тому, як ця історія проникла на сторінки газет, дипломати визнали слушність і мудрість генеральської передбачливості, а політику далекозорих державних мужів, які сьогодні дбають про благо для наступних поколінь, стали називати “евкаліптовою політикою”.
Про цю кореневу і кронну далекоглядність я згадую щоразу, коли потрапляю в розлогі долини Тилігула, Кодими, Барабоя і безлічі інших річок, заплави яких аж волають про те, що на кожному з них має бути по лісові; коли переді мною постають десятки кілометрових яруг, яких зливи нещадно шматують, а вітри розорюють охоплюючи брунатними ерозійними ранами ще вчора такі бездоганно орні степові поля; коли вдивляюся у майже пустельні береги наших безмежних степових морів-лиманів, кожен з яких давно мав би зачаровувати оправами соснових дібров. Коли після кожного новорічного застілля на вулицях наш міст, на їх звалищах, виявляють сотні тисяч ялин і сосен, цілі карпатські лісові масиви примудряємося винищувати задля досить сумнівної, хоча і традиційної, забаганки. Замість того, щоб давно перейти на багаторічні штучні “ялини”, а щоосені та щовесни провадити акції: “Посади свою новорічну ялинку!”
В “Основних напрямах державної політики України в галузі охорони довкілля...”, затверджених Верховною Радою від 5 березня 1998 року, після всіх еколого-кризових зауважень та попереджень, з усією можливою жорсткістю мовлено: “Сучасну і майбутню стратегію лісокористування визначатимуть дві тенденції: зростаюча потреба в деревинній сировині в умовах значного дефіциту лісу, і різке зростання кліматорегулюючої, захисної, санітарно-гігієнічної, рекреаційно-туристичної та естетичної ролі лісів в умовах екологічної кризи”. І зверніть увагу: мовлено саме в такій послідовності.
Тобто реалії життя такі, що нікуди не дінешся: існує ще й така галузь промисловості, як лісопереробна, отож якась частина лісу має йти на потреби господарства. Інша річ, що використовувати лісовину слід раціонально, незалежно від того, добуваємо ми цей ліс внаслідок заготівлі від “рубок головного користування”, чи від “рубок догляду за лісом”, санітарних та лісовідвідних. І визначальним принципом повинно стати прагнення до цілковито безвідходного лісокористування.
Щоб збагнути, наскільки ми далекі від цієї мети, досить сказати, що зараз біомаса тієї деревини, яку ми отримали під час лісозаготівлі у нас в Україні використовується лише на 48 відсотків, усе інше виявляється у відходах. У той час, як уже існуючі технології дозволяють доводити рівень використання цієї біомаси від 80 до 90 відсотків. За генеральним планом вже згадуваних мною “Основних напрямів” передбачено, що “розширення сировинної бази целюлозно-паперової промисловості на основі плантаційного лісорозведення, впровадження ресурсозберігаючих техніки і технологій у лісопереробному комплексі; використання замінників і вторинної сировини дасть змогу з 2015 року економити 2220 тис. куб. метрів деревини”. Відтак нас закликають до “перегляду існуючого поділу лісів на групи і категорії захисності, виходячи з їх екологічного та господарського значення, а також збільшення площі територій, що охороняються,.. збільшення обсягів робіт із заліснення земель”, а ще – до створення плантацій цінних лікарських рослин та до постійного державного моніторингу навколишнього середовища і, зокрема, стану лісових насаджень.
Одначе давайте залишимо всі ці викладки та настанови нашим високопосадовим господарникам. Ми ж з вами повинні згадати, що тисячі й тисячі гектарів балок, ярів, річкових долин, усіляких давно полишених кар’єрних виробок і просто міських та сільських пустирів уже цієї осені та наступної весни могли б стати молодими лісовими масивами. Тож, запроваджуючи рубрику “Посади своє дерево”, редакція хоче нагадати всім вам, що саме надходить пора садити дерева, і то садити їх на всьому просторі від дачної ділянки, власного подвір’я, громадського парку – і до випалених схилів навколишніх річок, озерець та лиманів. А всім нашим лісогосподарським установам, комунальникам із “зелен...”–організацій, міській владі та сільрадам слід подумати над тим, як мудро та раціонально використати природний ентузіазм кожного з нас, оте його біблійне генетичне прагнення будь-що залишити по собі дерево.
Тож напишіть нам про своє перше посаджене в житті (чи цього року) дерево, перший насаджений вами садок чи гайок; чи існує в міському парку дерево, яке ви не просто посадили, а вважаєте “своїм деревом”, навідуєтесь до нього, доглядаєте його. А може, воно таїть у собі якусь посвяту; тобто ви посадили його на пам’ять про близьку вам, рідну людину, про якусь визначну подію вашого життя. І всім нам цікаво буде дізнатися про те, як “олюднюються” наші дерева, як доля людини, яка посадила те чи інше дерево, зливається з долею самого дерева.
Знаю, що чимало з наших читачів займається збиранням цілющих трав, лікувальних плодів та ягід, березового та інших соків. А чи є серед нас такі, що ще й насаджують та розводять зразки цілющої рослинності? Одне слово, давайте вже завтра вранці нагадаємо кожен сам собі: “Посади своє дерево!” І нехай вам усім щастить, нехай міцними та надійними будуть коріння та крона Вашого Дерева.
