На травах пасуться корови, у загонах хрюкають свинки. І важко сторонньому за цією пастораллю побачити, що тваринництво як галузь перебуває на межі вимирання.
– Так, на жаль, воно сьогодні виявилося нікому не потрібним, – з болем говорить Ніна Ігнатовська, економіст, яка віддала роботі у колгоспі, а потім у сільськогосподарському кооперативі «Фермерська зоря» загалом три десятки років.
Це господарство – одне з 11 підрозділів, на які роздробився колишній КСП ім. Шевченка.
– У нашої «Зорі», – продовжує Ніна Миколаївна, – 50 корів, 137 свиней. (Було 8 тисяч і 18 тисяч відповідно). За ними доглядають 19 тваринників.
Проте серед них – одиниці фахівців, які мають безпосередній стосунок до тварин. Оскільки сьогодні живність господарства переважно в літніх таборах, серед обслуговуючого персоналу більша частина – охоронці. Наприклад, ветеринарний лікар тут один на два господарства. Така кадрова картина характерна і для інших фермерських господарств.
Для початку скажемо, що «Фермерська зоря» за результатами 2004 року дала по тваринництву 68 тис. гривень збитку. За півроку 2005 збитковість молочної ферми склала 28 тис. гривень. У чому ж причина таких економічних втрат? Для порівняння: за ці гроші можна було б купити гарний новий трактор. Можливо, любашівці розучилися працювати або одразу перетворилися в ледарів?
Ні, ніхто не втратив ні кваліфікації, ні вродженої працьовитості. Але продукція, скажімо, виробників молока, коштує занадто дешево. У всякому разі, вартість не адекватна вкладеним у неї коштам. Праця ж, необхідна для забезпечення надоїв, просто не враховується. Так, закупівельна ціна одного літра молока трималася увесь час 60 – 70 копійок. Зараз тільки її підняли до 1 гривні.
– Витрати ж у нас чималі. Потрібно двічі на день намотувати кілометраж, щоб відвозити і забирати доярок з віддаленого пасовища, доставляти до черід пастухів і охоронців, а потім відвозити надоєне молоко. Це великі витрати пального, – говорить Н. Ігнатовська.
– Крім того, відчутно позначається підвищення зарплати: адже фондової бази для цього немає. Платити ж працівникам винятково по мінімуму, – це перетворити їхнє життя у напівголодну боротьбу за виживання. Що можна купити за 332 гривні, якщо в Любашівці ціни на продукти майже такі ж, як в Одесі?!
Тому, закінчивши офіційний трудовий день, люди починають обробляти свої присадибні городи. Але підвищений ступінь втоми при визначенні тарифної сітки до уваги не береться.
Вирощує господарство і пшеницю. Але і її тепер продавати стало не вигідно. Так, зерно 3 класу взагалі не підлягає збуту, а фуражне коштує 390 гривень за тонну. І вже перед фермерами ребром стає питання: сіяти чи не сіяти цю культуру, якщо за сьогоднішніми співвідношеннями 1 тонна солярки (коштує 3880 гривень) міняється на 12 тонн зерна. Паливо дорожчає, а врожайність землі так стрімко зростати, звичайно, не може. Де ж напасешся? Звідси зводиться до нуля фінансова можливість купувати мінеральні добрива. Аміачна селітра у порівнянні з 2003 роком подорожчала утричі. Те ж саме можна сказати і про карбамід, про нітроамофос. А без добрив відбувається поступове збідніння ґрунту, і через рік-два це вже помітно може позначитися на врожайності.
Тому на виробництво літра молока, проданого за 70 копійок, затрачається більше за вартістю дизпалива і корму, для заготівлі якого теж потрібні більші витрати палива, ніж ця скромна сума. Забуті і, здається, ніколи не повернуться часи, коли солярка коштувала 6 копійок за літр, а молоко – 8. Перекупники продають його на базарах по 2 гривні. Причому жителям Любашівки у тому числі. І без особливих зусиль «наварюють» на чужій праці. Ситуація така, що бути товаровиробником сільгосппродукції стає невигідно. Все менше бажаючих здавати сировину на молзаводи, де призначають ціну ще нижчу. Так, наприклад, відома фірма «Ласуня» призначає закупівельну ціну за літр молока – 45 копійок.
Припущення про те, що можна ж і самим реалізовувати свою продукцію, спростовується реалізмом негласної конкуренції за доступ до базарного прилавка. Чужинці із села професійним перекупникам, по-старому – спекулянтам, не потрібні. Тому часті випадки, коли найнятий ними хуліган може хлюпнути в їхню ємність з молоком склянку все тієї ж солярки й в мить зіпсувати товар. Виробників просто нахабно вибивають з ринку. Тому фермери схиляються до того, щоб продати корів. Багато хто вже шукають покупців. Але продати їх можна хіба що на бойню. А при нинішніх базарних цінах на м'ясо, коли споживачів, здатних взяти цей продукт, все менше, кожному, хто вміє рахувати на калькуляторі, зрозуміло, що він може опинитися в економічному цейтноті, простіше кажучи – «влетіти»! Найреальнішим варіантом може бути той, при якому корів розберуть пайовики по своїх домашніх господарствах, самі утримуватимуть і годуватимуться від корівок. Це сповільнить деградацію тваринництва, і, може, відстрочить наше несите майбутнє, яке суспільство створює власними руками.
Любашівський район
