Про те, що голова фермерського господарства “Гранат” опікується дітьми-сиротами, які тимчасово перебувають у дитячому відділенні районної лікарні до вирішення їхньої подальшої долі, знаю давно. На початку жовтня він привіз величезну сумку з дитячим одягом, а тепер завітав знову – з іграшками, одягом та продуктами.
– Анатолію Івановичу, чому Ви опікуєтесь цією малечею? – запитую.
– Моя мати померла від невиліковної хвороби у двадцять три роки. З сестрою Оленою залишились напівсиротами, коли нам було 6 і 5 років. Батько одружився вдруге, і Надія Захарівна, спасибі їй за все, дарувала нам тепло свого серця і душі. Зараз сестра працює у пологовому будинку райлікарні медсестрою палати новонароджених. Саме вона мені розповідає про покинутих малят. Та й з головним лікарем ЦРЛ Григорієм Яковичем Бурлакою, земляком, часто спілкуюсь. Нам з сестрою поталанило на родинне тепло, а що чекає на цих дітей? Про це боляче говорити. Тому я допомагаю дітям від щирого серця.
На території Гвоздавської сільради проживає семеро дітей-сиріт. Тому дбаю, щоб у них був одяг на кожен сезон, подарунки до свят. Напевне, чули, після трагічної смерті матері залишились при бабусі дві сестрички. Умови їхнього проживання були жахливими. Бабуся не одержувала державної підтримки на дітей через те, що не обміняла паспорт. Я й кошти їй виділив на це, та все дарма. Тому не заспокоївся доти, поки звідти їх не забрали.
– Але є сироти, які мають опікунів, як їм пробиватись у житті далі?
– Це мене також непокоїть. Хтось може іронічно відгукнутись про ПТУ, але це реальний шанс для випускника школи здобути робітничу спеціальність. Не секрет, що держава віддала ці навчальні заклади на відкуп – зможете вижити, то навчайте! Як би там не було, а приміщення газифіковано, отже, у класах тепло, і їсти є що. Як не вистачає продуктів, то директор училища Микола Рубанський шукає спонсорів. Приходить і до мене. Як тут не виділити цукру, борошна, круп? Моя думка – такі заклади закривати ні в якому разі не можна. Адже набувши спеціальності, молода людина зможе влаштуватись на роботу. Тут повинна бути чітка державницька позиція. Мова ж бо йде про майбутні покоління, майбутнє держави.
– З тих пір, як газифіковано Зеленогірське, Солтанівку, Вас, як депутата районної ради, виборці запитують, що Ви робите, щоб наблизити цивілізацію і в Гвоздавку?
– Ви й самі знаєте, що це не так просто, бо впирається у великі гроші. Та я вже давно займаюсь даним питанням. До кінця місяця повинен пройти експертизу проект газифікації. Сьогодні головне завдання – довести газ до школи у Гвоздавку Першу. Для цього вже взяли довгостроковий кредит. Думаю, і держава нам у цьому допоможе. Далі можна буде говорити про дитсадок і школу у Гвоздавці Першій. Ясна річ, що газифікувати свої оселі зможуть і сільські мешканці. Вони про це вже знають і повірили нам. Прийде газ у село – буде у нього перспектива. Додам, що питанням газифікації займаюсь разом з фермером Сергієм Паровиком. У його планах – прокласти мережу у напрямку до Ясенового.
Так, я зобов’язаний втілити мрію всіх цих людей, бо й сам з тих країв. Мене хвилює їхня подальша доля. До речі, з усіма пайовиками фермерське господарство “Гранат” вже розрахувалось у повній мірі. За свій рахунок виготовили всім пайовикам Державні акти на землю. Раніше люди по допомогу йшли у колгоспи. Але їх не стало. І багато хто перебуває у розпачі. Тому допомагаю не тільки своїм пайовикам.
А ще твердо переконаний: добрі справи робити ніколи не пізно...
– Анатолію Івановичу, в червні шість фермерів області брали участь у презентації альманаху “Діловий імідж України”, присвяченого кращим підприємствам та установам України, представникам еліти вітчизняної науки, освіти й бізнесу. У складі делегації були і Ви...
– Звідти я привіз примірник іміджевого альманаху, у якому представлене і фермерське господарство “Гранат”, а також привітання Голови Верховної Ради Литвина за визначні успіхи у професійній діяльності.
– Приємно це чути, як і те, що берете активну участь у різних районних заходах як депутат райради, зокрема у проведенні днів села у Любашівці, Ясеновому, підтримуєте людей похилого віку, які перебувають у Будинку престарілих, і не забуваєте про найменших, найбільш незахищених громадян, наших з Вами співвітчизників.
