Ледь розвидніло, Михайло Льовкін натягнув гумові чоботи, прихопив нотатник і поспішив до своїх виборців. Саме його, 31-й округ, 12 липня 2005 року прийняв на себе весь удар стихії і виявився під водою. Депутат заходив до кожного будинку, ретельно фіксуючи завдану повінню шкоду, і вислухав стільки гірких слів, скільки не чув у своєму житті.

Потім, коли хтось з чиновників запитав депутата: «А навіщо тобі це потрібно – все одно працюватимуть спеціальні комісії, все зроблять без тебе». Льовкін сказав, як відрізав: «Звичайно, зроблять, а я перевірю. І якщо щось не так – запитаю і вимагатиму».

Закінчивши морехідку, Михайло Льовкін приїхав після розподілу в порт Рені у 1980 році. Він потрапив до однієї з бригад першого вантажного району і одразу зарекомендував себе затятим захисником інтересів трудового колективу. Помітивши неспокійного хлопця, колектив став висувати його по профспілковій лінії.

Виконуючи громадську роботу, Михайло зрозумів, що одного бажання і горіння замало – потрібні знання – і вступив на факультет менеджменту Московського коледжу.

Чотири роки тому на виборах до профспілкового комітету порту, який представляє інтереси 1700-тисячного колективу, перша бригада висловила довіру Льовкіну. А потім трудовий колектив висунув Михайла Олександровича ще і кандидатом у депутати міської ради.

– Статус депутата дає можливість на рівних розмовляти з "сильними світу цього", – говорить Михайло Льовкін. – Працюючи у профкомі і міській раді, я багато чого навчився у свого старшого колеги – Василя Івановича Лозовського, голови профкому порту Рені, який до того ж багато років є депутатом районної ради.

…Коли Льовкін зі своїм нотатником прийшов до профкому, Василь Іванович вже накидав звернення до підприємств морегосподарського комплексу з проханням про допомогу потерпілим від повені. Незабаром на спецрахунок почали надходити гроші. Найбільший внесок до цього благодійного фонду вніс морський торговельний порт Южний – 20 тис. грн. По 5 тисяч пожертвували Іллічівський, Ізмаїльський, Білгород-Дністровський, Одеський, Миколаївський морські торговельні порти. Всього від підприємств морегосподарського комплексу надійшла 91 тисяча гривень. Свою вагому частку у фонд допомоги внесла й адміністрація Ренійського порту.

До профкому йшли і йшли люди – портовики і ветерани підприємства. Тут їм допомагали правильно оформити заяви, звіряли зазначену у них шкоду з даними депутатського нотатника Льовкіна і невідкладно, без будь-якої тяганини, подавали матеріальну допомогу від 200 до 1000 гривень. Всього матеріальну підтримку одержали 241 чоловіки.

Нещодавно портовики підбивали підсумки роботи підприємства за дев'ять місяців поточного року, і голова профкому В.І. Лозовський попросив обрати йому помічника – заступника. Колектив виявив довіру бригадирові третьої бригади першого вантажного району М.О. Льовкіну.

Посада заступника – звільнена, можна було спецівку і каску почепити на гвіздок. Але Михайло Олександрович і не підозрював, що не так-то просто розстатися з рідною бригадою, з тими людьми, з якими пропрацював пліч-о-пліч 24 роки. Льовкін заступає, як і колись, на зміни, а у вихідні працює у профкомі.

Розмірковуючи про роль депутата міської ради, Михайло Олександрович визнає, що він – не "всесильний Бог". Але його обов’язок – допомогти кожній людині, яка звернулася. Найчастіше люди скаржаться на роботу комунальних підприємств, просять посприяти в питаннях газифікації, ремонту доріг. Михайло Льовкін через свій характер чужою бідою, чужою проблемою заводиться з пів-оберта: допомагає складати потрібні документи, щоб дати справі законний хід, особисто ходить з виборцями по кабінетах. І завжди намагається переконати кожного в необхідності поважати себе, вміти відстоювати свої права.