Тільки-но закінчується зима, сільських пенсіонерів, до яких ще блага цивілізації не дійшли, не полишають турботи, як і де заготувати паливо на наступний опалювальний сезон. Не є винятком і 93-річний Михайло Ісакович Хлівнюк із села Михайлівки Маловасилівської сільради.
– Минулого року, – охоче розповідає, – дрова мені заготувала й завезла сільська рада.
У дворі біля хати ми побачили дбайливо складені попиляні кругліші, які, як згодом з’ясувалося, легко розколюються.
– А цього добра де набрали? – цікавлюсь у ветерана.
– Їй Богу, не знаю, – відповідає.
Й незрозуміло було спочатку, чи справді чоловік у невіданні такої важливої справи, чи не знає, як сказати правду.
Михайло Ісакович не скаржиться на пам’ять і в подробицях розповідає про найважливіші віхи свого життя. Після смерті дружини вже два роки живе разом з сином Всеволодом. У літній кухні, де розмовляємо, відчувається жіноча рука.
– Це дочка, вона у Троїцькому живе, допомагає, вона й куховарить, – пояснює господар. – Та якби мені зір повернути, то я б ще й працював, силу відчуваю в руках, але майже не бачу. Ще як дружина була жива, то спроваджувала мене з городу, бо косив сапою все підряд.
Листа народному депутату України Василю Антоновичу Калінчуку, не без відома всієї родини від імені батька написав зять, що мешкає в Одесі. Докладно розписав вартість кожного складометра, автомобіля, яким дрова треба було привезти додому. За його розрахунками, на це треба мати не менше 800 гривень. Цього листа наш земляк-депутат показав своєму колезі – однопартійцю Миколі Харитоновичу Шершуну, який донедавна керував лісгоспзагом у Чернівцях. Саме він і взявся допомогти вирішити проблему одночасно і Василю Антоновичу, і ветерану-старожилу. Через кілька днів автомобіль з Балтського лісництва скинув біля воріт Хлівнюка-старшого чотири складометри дров.
– То це я сто разів двом депутатам маю дякувати?! – говорить ветеран. – Чи знаю я Калінчука? Аякже, я ж у Троїцькій МТС працював, а потім на птахофермі колгоспу “Москва” він не раз приїздив до нас. “Як справи, хлопці? – все цікавився і вникав у проблеми, сприяв їхньому вирішенню. І тепер не забуває. Ось газ до Троїцького допоміг підвести. І Любашівці як підсобив!”
На долю Михайла Ісаковича випало чимало випробувань. У 1935 році він служив на далекому Сході в артилерійському полку, брав участь у війні з Фінляндією. На початку Великої Вітчизняної разом з групою земляків був направлений на оборону Одеси.
Його поранило в ногу. Пережив окупацію.
– А коли ворог відступав, група механізаторів, у тому числі і я, одержала бронь, – розказує Михайло Ісакович, – треба було піднімати колгоспи, годувати армію. Так я й пропрацював у МТС до виходу на пенсію, а потім ще десять років – у колгоспі. Маю 50 років стажу і скромну пенсію – 345 гривень. Одержав цього року 203 гривні на придбання вугілля, плюс 146 гривень субсидії, додав ще трохи й за 528 гривень купив тонну вугілля.
– Михайле Ісаковичу, а Ви не маєте бажання прооперуватись, щоб відновити зір? – долучається до розмови референт народного депутата Анатолій Віталійович Герасютенко.
– Маю, але на це потрібно мати чималі гроші.
– Не про це сьогодні мова. Якщо виявите бажання, то Василь Антонович і тут зрадить Вашій біді. У цьому році чотирьох чоловік з проблемами зору вже прооперовано у різних клініках Одеси. Один з них – ваш земляк Федір Герасимович Вареник.
На такій приємній ноті завершилося наше знайомство з ветераном війни і праці, людиною, якій довелося сьорбнути, як кажуть, лиха, і радість пізнати, й благополучно дожити до глибокої старості. Та ще відчути піклування від народного обранця, що дуже порадувало старожила.
