Бути мером маленького Теплодара, який можна обійти по периметру за 20 хвилин, анітрохи не легше, ніж бути керівником великого міста. Коли Леонід Мойсейович Печерський три роки тому приступив до своїх обов'язків, на нього посипалася лавина проблем. Одні тільки прийоми з особистих питань займали багато часу, оскільки розмовляти щотижня доводилося не менш ніж з півсотнею відвідувачів. Але ось уже досить стало двох прийомів на місяць, і замість колишніх черг у приймальні очікують 3 – 4 чоловіки. Своєрідний підсумок роботи.
Особливість Теплодара в тому, що він був задуманий як робітниче селище для персоналу атомної електростанції. Після чорнобильської катастрофи її будівництво було припинено. Залишилися тільки майданчик фундаменту, пускова котельня і кілька службових приміщень, так і не доведених до пуття. Тим часом, у місті залишилися унікальні фахівці в сфері атомної енергетики. Кілька тисяч інженерів найвищої кваліфікації раптом залишилися без роботи, оскільки жодного іншого виробництва в молодому місті не планувалося. І ціла армія ядерників, які не змогли виїхати, розсіялася по лотках і контейнерах безвідмовного одеського "товчка".
Ще не остигли в пам'яті численні публікації й телерепортажі про те, як теплодарці замерзали в неопалюваних будинках, лічені години на добу одержували воду...
Як працевлаштувати людей? Хто має відремонтувати їхнє житло, діряві дахи і мертві ліфти? Як упорядкувати комунікації, що стали зовсім непридатними? Нарешті, де взяти електроенергію, оскільки всі плити в місті невдахи-АЕС – електричні? Такими були перші запитання, які постали перед командою Л.Печерського. Сьогодні потрібно терміново замінити всі електроприлади, устаткування, розраховане на щедрий енергетичний дарунок, і тому перевищують економічно достатні експлуатаційні параметри в 15 – 20 разів. Потрібно налагодити систему енергозбереження. Скільки це може коштувати?
– Ми виграли грант Світового банку. З початку 2006 року нам обіцяють фінансування в розмірі 2,7 мільйона доларів. Цих грошей має вистачити на подолання основних проблем, – говорить Леонід Мойсейович.
Що ж призвело степове містечко до такого занепаду? У властивій йому емоційній манері відкрито називати речі своїми іменами, він говорить: злодійство, побудоване на збитках! Штучно їх створювати – здається, єдине, що вміли колишні команди керівників. Це відбувалося при мовчазній згоді, якщо не прямому потуранні, усіх правоохоронних органів.
Сьогодні Л.М. Печерський велику частину часу проводить не в м'якому кріслі мера, а в залах суду.
– Якщо я людина, наділена владою, не можу домогтися справедливості, то чого ж може домогтися простий городянин, який навіть не завжди знає, куди і як звернутися? – говорить він.
В результаті життя в Теплодарі будувалося не за законом, і навіть не "за поняттями", а перетворилося на суцільну анархію.
Сьогодні ситуація така, що місто може жити тільки за рахунок здачі в оренду своєї нерухомості й прилеглих до нього земель. Крім того, з'ясувалося, що тут є чимала кількість підприємств, які не працювали. Однак їхні дирекції вважалися власниками будинків, споруд. Тільки незрозуміло, на якій підставі! Адже ці індустріальні будівлі належали Міненерго України. У те, що їм ці об'єкти подарувала держава, можна було повірити тільки як у марення. Ці будинки не були внесені до їхніх статутних фондів, а інших документів, що підтверджують закріплення за ними власності, не було. З іншого боку, в архівах знайшлися накази по міністерствах і будівельних відомствах, які свідчать про приналежність ніби вже приватизованих приміщень місту.
– Ми для початку чітко, буквально кілочками, позначили межі Теплодара, зробили грошову оцінку землі. І стали напружувати бізнесменів, перетворюючи їх на акуратних платників податків, – говорить Л.Печерський.
І показує звіти.
– До 2002 року збирання податків з діючого приватного підприємства бувала сміховинно малою: наприклад, 20 – 25 тисяч гривень. Це для міста – крихти! Тепер за 11 місяців цього року плата, зібрана за використання землі, склала 481 тисячу гривень при тому, що за 2004 рік ця сума дорівнювала 240,8 тис. Плата в місцевий бюджет за оренду майна, що перебуває в комунальній власності міста, відповідно за 11 місяців 2005 року і за минулий рік склала 600,4 і 237 тисяч гривень.
Доводиться піднапружити і таке велике підприємство, яким є сьогодні в Теплодарі "Інтервіндоус". Батьки міста дивуються: воно, займаючи 3,1 га комунальної землі, не платить за її оренду ані копійки!
Мер дістає пухкі теки і один за другим виймає листи до прокуратури, розлогі відповіді на них... Нарешті – архівні матеріали, які встановлюють, що тут має місце факт шахрайства. Скажімо, з інтерпретацією 5 млн радянських рублів, внесених до статутного фонду у грудні 1990 року. За довідкою з Нацбанку України тоді в перерахуванні на долари це було близько 9 млн. Але дивним чином ці гроші виявилися записаними як карбованці. По-перше, ця грошова одиниця з'явилася тільки 1992 року. По-друге, за 5 млн карбованців можна було купити дві пари гарних черевиків, тільки і всього. Відповідно до офіційного курсу НБУ нова сума дорівнювалася лише до 39 доларів: результат підробки документів! Чимало махінацій, зокрема, фальсифікація протоколу зборів акціонерів, виявлено і при створенні дочірнього підприємства від "Інтервіндоус" – "Джерело". Тепер завдання перед мерією – повернути власність її законному господарю: місту! Уже є постанова суду про скасування рішення про реєстрацію названого ДП.
– Це означає, що практично вся діяльність цього підприємства є недійсною, – конкретизує Л. Печерський. – Так, тільки за угоду щодо перевалювання цукру-сирцю бізнесмени повинні були заплатити мито понад 400 тисяч євро. Але місто не одержало ані цента дивідендів. Захист інтересів рядового жителя Теплодара, – заради цього і трудиться команда.
Сам мер закинув свій бизнес. Дав значну суму гривень у вигляді безпроцентного ( і поки що не повернутого) кредиту на ремонт дахів, будинків, вулиць. Як керівник старого типу він вміє працювати тільки в межах правового поля. І, незважаючи на свої 66 років, саме в цих умовах має намір довести боротьбу з опонентами до логічного кінця.
