ДИТЯЧИЙ КОНКУРС ЛЮБИТЕЛІВ ПРИРОДИ
Савранщина – край лісів і річок, широких ланів і чудових краєвидів працьовитих людей. Тут з раннього дитинства всім прищеплюється любов до рідного краю, до своєї малої батьківщини. І коли дитина бачить, як нищаться лісові насадження, чи забруднюються річки, вона мовчати не може. Саме тому в кожній загальноосвітній школі створюються гуртки любителів рідної природи, її захисники. Вони використовують усі свої можливості, щоб стати на захист річки, ставка, лісових насаджень.
Нещодавно в районному Будинку культури відбувся уже традиційний конкурс екологічних агітбригад, що проводився в межах екологічного фестивалю “Ми любимо тебе, рідна земле”. В ньому взяли участь юні художники та агітбригади з усіх загальноосвітніх шкіл району. В художньо-поетичній формі учасники конкурсу виливали біль своїх сердець. Наприклад, дубинівським школярам не байдуже, що внаслідок будівництва автомагістралі Одеса – Київ забруднена одна з кращих річок України – Південний Буг, що вирубано чимало зелених насаджень, а поновлювати їх ніхто не збирається. Свою стурбованість масовими вирубами дерев висловили учасники агітбригади Гетьманівської НВК. Вони, до речі, виступили ініціаторами звернення до райдержадміністрації, райради та Савранського держлісгоспу про збереження лісових насаджень “Крапелька” з Дубинівської ЗОШ І – ІІІ ступенів. Готували цю агітбригаду Наталія Сергіївна Багрій та Тамара Володимирівна Мачок. Цікавими і змістовними були виступи агітбригад “Дивосвіт” та “Струмочок”, які, до речі, посіли друге та третє місця.
Учасники агітбригади “Крапелька” були учасниками обласного туру, де були нагороджені грамотою Одеського обласного центру позашкільної освіти та виховання за оригінальність і музичне оформлення. Всі учасники районного конкурсу були нагороджені грамотами відділу освіти РДА та призами.
Коли розглядаєш роботи юних художників, представлені на конкурс, то навіть не віриться, що ці твори належать пензлю школярів.
– Ви знаєте, – ділиться своїми думками директорка районного Будинку творчості школярів Наталія Миколаївна Іспанюк, – коли я вдивляюсь в ці картини, то відчуваю, що юні автори пропускали враження через свої душі...
І з Наталією Миколаївною не можна не погодитись. Бо це справді так. Та й не дивно, адже в нашому краї кожна дитина почуття любові до рідних місць всотує з молоком матері. Так і має бути.
Лариса ПІВТОРАК,
власкор «Одеських вістей»,
Савранський район
ЩО ЗАЛИШИМО НАЩАДКАМ?
Зараз провідними екологами краю підготовлено програму, яка визначатиме екологічну стратегію наших науковців, землекористувачів, лісівників та природоохоронців на наступне десятиліття. Але перш ніж вдатися до аналізу цієї програми та передбачених нею проектів, ми вирішили хоча б побіжно, низкою статей відтворити той стан нашого природного середовища, в якому всі ми, в області нашій сущі, перебуваємо. Бо тільки проаналізувавши цей стан, зможемо по-справжньому, схвально або критично, оцінити екологічну програму 2005 – 2015 років.
Нам з вами пощастило. Ми живемо в овіяному природничою романтикою краї, обрамленому морем, Дунаєм і Південним Бугом; пронизаному добрим десятком величезних лиманів, кожен з яких постає перед нами таким собі степовим морем; а між лісистими пагорбами Подільської височини, що охоплює північні райони Одещини, морським узбережжям та Дунаєм пролягають хлібні степи, які пронизуються тонесенькими стрічками річечок, що пробиваються через багатокілометрові і то досить розлогі долини, якими окреслено річища колись великих судноплавних рік.
І кожному, хто звик романтично милуватися чарівними краєвидами, які дарують нам подільські лісостепи, причорноморські степові лимани і річкові заплави, краще не знати, аби не хапатися за валідол, що майже половина земель області, а точніше – 48 відсотків її, іржею роз’їдають грунтові ерозії; що близько 20 відсотків території уражена карстом, тобто виходами на поверхню скельних порід, а на заваді землеробам постають понад 1100 яруг, загальна площа яких сягає майже 14 тис. гектарів. При цьому слід зауважити, що і кількість самих ярів, і площі вже існуючих, постійно збільшуються. А ще уточню, що майже 40 відсотків охоплених ерозіями земель, змиті або й сильно змиті, зливами, тобто на них майже не залишилося родючого грунту.
Так, поки що ми можемо втішатися тим, що в нашій найбільшій за територією області Україні на кожного жителя припадає 0,97 га сільгоспугідь, що значно вище показника по країні. Але чи замислюємося над тим, а чи мудро розпоряджаємося природним багатством, чи вміємо господарювати на ньому; якою залишимо цю ділянку землі, цей степ, річечку чи лиман нашим нащадкам?
Ми з вами звикли похвалятися перед знайомими та гостями з інших областей чудовим кліматом та південною благодаттю свого краю. І тому, хто звик поплескувати своїх гостей по плечу, мовляв, не всім же щастить жити в Одесі та її околицях, краще не читати ті рядки зі “Звіту про стан навколишнього природного середовища в Одеській області у 2004 році” (звіт за 2005-й буде опубліковано лише в першому кварталі наступного року), в яких мовиться: “Територія Одещини потенційно небезпечна з точки зору кліматоутворюючих факторів. Наявність бризових (а це пов’язано саме з наявністю величезної приморської смуги та значною кількістю великих лиманів – Б.С.) циркуляцій сприяє накопиченню забруднюючих речовин в атмосферному повітрі; значна кількість днів з туманами, інверсією в осінньо-зимовий період також призводить до інтенсивного забруднення великих територій”.
І це при тому, що область буквально зіткана з великих міжнародних, республіканських та внутрішніх доріг і магістралей; що все морське узбережжя потерпає від забруднення, породженого існуванням великих морських портів, усіляких припортових підприємств і судноплавства.
Нещодавно до редакції завітав голова Мирненської сільради Біляївського району Олексій Котович. У нього, як керівника місцевого самоврядування, накопичилося чимало всіляких проблем. Але найбільшим тягарем на сільраду, на всіх господарників та жителів сіл, які цій сільраді підлягають, нависає жахлива проблема – підтоплення: ланів, городів, будівель, які від цього проймаються сирістю і руйнуються; підвалів, в яких селяни традиційно зберігають картоплю та все інше вирощене і нажите.
Можливо, зараз я не акцентував би уваги на клопоті однієї сільради (адже подаю розлогий огляд стану природного середовища всієї області), якби ж то підтоплення виявилося проблемою лише одного-двох сіл. Але ж річ у тім, що на сьогоднішній день різного ступеню підтоплення вже підлягають 390 населених пунктів, тобто (вдумайтесь лишень!) 33 відсотки від їх загальної кількості. Причому майже 80 населених пунктів підтоплюються систематично і то в загрозливих масштабах. До речі, село Мирне, про яке вже мовилося, потрапило навіть до річного звіту екологів “Про стан навколишнього природного середовища в Одеській області”.
А чому виникла проблема підтоплення в Мирному та багатьох навколишніх селах? Та тому, що свого часу наші меліоратори займалися великою протиприродною акцією, яка називалася “спрямленням річищ малих річок”. Це була державна програма всесоюзного (на той час) значення. Планувалося річища звузити штучними каналами, а звільнені від затоплення долини перетворити на орні землі. Що з цього вийшло – ми вже знаємо: річки в більшій частині своїх течій пішли під землю, затоплюючи навколишні лани і села, тим часом долини, які намагалися розорювати, на лани так і не перетворилися. А між селом Мирним та Теплодаром ще й було споруджене Барабойське водосховище. За розмірами воно нібито незначне, ні в яке порівняння, скажімо, з дніпровськими водосховищами. Але його досить, щоб своєю масою воно ускладнювало водну ситуацію в регіоні.
Чи можна врятувати ці села? Можна. Але для цього треба провести значні дослідження, скласти дорогі проекти і, згідно з ними, збудувати цілу систему інженерно-технічних споруд, завдяки яким провадився б дренаж значних територій. На це, звичайно ж, потрібні мільйони гривень. А скільки їх потрібно, щоб врятувати від цього лиха 390 населених пунктів Одещини, з усіма їх, теж підтопленими, угіддями? Особливо складна ситуація з підтопленням зараз у Роздільнянському, Ізмаїльському, Великомихайлівському, Котовському, Фрунзівському та ряді інших районів. До речі, серед причин, які призводять до підтоплення, є прагнення багатьох наших господарників позбутися ярів. Замість того, щоб укріплювати їх схили лісовими насадженнями і стійкими багатолітніми травами, вони просто беруть і засипають їх, не розуміючи, що чимало з цих ярів слугують природними водовідводами, не дозволяючи зайвій волозі накопичуватися у прилеглих грунтах. Ось вам і ціна екологічної безграмотності та недбалості!
З цією бідою селянства тісно пов’язана й інша – зсуви грунту. Лише в 2004 році зафіксовано було близько п’яти тисяч зсувів, і це при тому, що на обліку в інженерно-екологічній службі вже перебуває така кількість ділянок, яка складає майже 20 відсотків території Одещини. Знову ж таки, частина цих територій підлягає природним зсувам, тому, що вони прилягають до берегів моря та численних морських і річкових лиманів, озер, річок. Але ось вам приклад: в області діють десятки кар’єрів, в яких відкритим способом добувають пісок, камінь, гравій. Законом передбачено, що після їх активного використання всі ці так звані порушені землі підлягають відновленню, тобто рекультивації. Землю поруйнували, прибуток викачали і пішли далі. Тим часом, за офіційними даними, вже зараз площа таких порушених внаслідок промислової розробки земель Одещини сягає 2,3 тисяч гектарів. Одначе про ці та інші аспекти землекористування поговоримо в наступних публікаціях.
Богдан СУШИНСЬКИЙ,
спецкор «Одеських вістей»
