Ця гарна молода жінка вдячно використовує щедроти природи, розцвічуючи й збільшуючи їх – на благо всім, з ким зводить її доля.
Дев'ятий сезон співає Віра Ревенко на оперній сцені, якій щиро віддає своє серце, розум, темперамент, музичність. Ця ж сцена зробила її сильною. Сьогодні, коли вона – сопрано – крім Тетяни в «Евгении Онегине» й Іоланти П. Чайковського, співає Недду в «Паяцах» Леонкавалло та інші партії, є надія акторки на те, що настане, зрештою, період творчого задоволення.
– Безумовно, театр – це творчість колективна, і на кожного окремого співака орієнтуватися не можна, – вважає народний артист України Анатолій Капустін, – але Віра, як і я, й другий, і третій відсутність повної зайнятості в театрі компенсує камерним виконанням. Для неї характерна жага творчості, й вона часто виступає в концертах, де вільна обирати будь-який репертуар.
Віра Ревенко співпрацювала з А. Капустіним, якого знає з дитинства і яким завжди захоплюється, неодноразово співала дуети з заслуженим артистом України Павлом Єрмоленком, із чоловіком Василем Ревенком, сама виконувала російські та українські народні пісні й романси.
Але все ж таки... Все ж таки, тільки оперна сцена дозволяє забезпечити те точне «влучення в образ», коли на нього грає безліч чинників – час, партнери, глядачі, настрій... І тоді вона – зручна, тепла людина, яка м'яко сприймає і відчуває партнера. А співпереживання й тонке сприйняття тих, хто поруч – це вже вихід на успіх будь-якої вистави.
– Бо вивірений і зіграний ансамбль – кожен актор окремо й всі разом – створюють зрілий, цільний образ, – говорить заслужений артист України П.В. Єрмоленко. – Як чоловік і баритон, не можу не відзначити, що статура й лице у Віри дуже театральні, що для сцени вкрай важливо. Вона тільки накладає грим – і це вже початок зовсім іншого образу.
У різних партіях акторка абсолютно різна. Вона чудово відгукується, – що є дуже важливою якістю для професіонала – на будь-які інтонації партнера. При цьому вміє наповнити собою – такою ніжною і тендітною – весь простір сцени, коли передає щиросердечні страждання й катастрофу ілюзій Тетяни в «Евгении Онегине» або так природно страждає й радується, виділяючи головні риси Іоланти – беззахисну відчуженість від реального життя, ніжну «тепличність». Недда ж у її виконанні – імпульсивна, рвучка, палка.
І відчувається, що саме лицедійство на сцені співачці дуже приємне: у неї разом все – музика, слово, жести, рух.
Але привабливість оперного мистецтва не тільки в музиці, що пишеться як для виконавця, так і для глядача, – найважливіше, мабуть, – це вміння виразити світ щиросердечних переживань. Героїні й свій.
– Це зараз я стала сильною, – говорить Віра, – а зрозуміла давно, що в цьому житті головне – нікому не заздрити й зайвого не брати. Так із чоловіком і живемо.
Про решту говорить відкритий, ясний погляд і промениста посмішка чарівної жінки. Вона не вміє брехати, приховуючи щирі почуття. Глибоко ранима, якщо розуміє, – адже ж розумна, – що брешуть їй. Непохитно й мужньо переносить негаразди, які випали їй поруч із близькою й рідною людиною, – при цьому тільки захищає себе й свою сім’ю, по-християнському не бажаючи нікому зла.
Мабуть, за все це її й оберігає Господь, у якого вірить і на якого сподівається. І зберігає в душі глибоке почуття вдячності кожному, хто в житті став для неї світлим образом: за вчинене добро, навіть на своєму короткому шляху у Вічність – народному артисту України, академіку Миколі Огреничу, до якого й зараз хоче прийти на могилу, щоб потім прийшло ві сні, що хотів він їй сказати після того останнього концерту, коли підійти вже не встигла... За чудову сценічну школу – народному артистові України Івану Пономаренку, з яким разом працювали в Донецьку й на Кіпрі, і з яким погано співати просто неможливо...
За перші вокальні уроки – професору консерваторії заслуженому діячеві мистецтв України Наталі Войцеховській, у класі якої зараз викладає сама...
За терпіння й професіоналізм своїм концертмейстерам – світлої пам'яті Лідії Гіндіній та Галині Єремеєвій, нині – заслуженій артистці України доцентові Тетяні Книшевій, головному концертмейстерові оперного Валентину Платову за порозуміння й спільну роботу – партнерам на прославленій сцені Одеського оперного... За віру в себе, величезне бажання співати на великій сцені – своїм студентам, які вже радують успіхами... За підтримку, любов і опору – чоловіку Василю Ревенку, помічникові губернатора, «гідній людині, талановитому у всьому, за що б не брався, першому порадникові й другові»...
Це старе як світ: до людей треба виходити тоді, коли є що віддати. Віра Ревенко, закінчивши музичне училище за класом фортепіано, консерваторію й аспірантуру – за класом вокалу, сьогодні співає в театрі й викладає в консерваторії, виступає в сольних концертах в Одесі й Україні, виїжджає на гастролі за кордон, виховує сина, радіє друзям і любить свою сім’ю.
Вона в цьому житті виповнилася. І тим щаслива.
