– А знаєте що, Валентино Павлівно, проведемо– но ми у вас, у читальній залі бібліотеки, розширене засідання координаційної ради! Запросимо широке коло керівників. Порядок денний у нас великий, посидіти доведеться годинки зо півтори– дві. Нічого, померзнемо всі разом. А там, можливо, і рішення у нас дозріє.
– Ради Бога, Миколо Михайловичу, Андрію Миколайовичу, не треба! Досить буде ознайомлювальної екскурсії. У нас у читальній залі – два градуси тепла, занедужає все керівництво району! Цю круглу грубку чверть століття тому встановили, у неї все нутро вже прогоріло – ось і не працює. Так хіба натопиш, якщо на день нам видається по 9 кілограмів вугілля – більше, кажуть, за нормами не належить. Миколо Михайловичу, я вас благаю, не треба тут засідання проводити – здоров'я– то у вас не казенне!
– Але ж Ви, Валентино Пав¬лівно, і весь ваш жіночий колектив тут цілими днями працюєте. Люди сюди приходять, молодь, школярі. Скільки, кажете, у вас читачів – три тисячі? Ось і ми прийдемо, посидимо з народом. А заодно подивимося на ваші сірі стелі та брудні стіни. Коли останній раз ремонт у бібліотеці робився? Схоже, років із двадцять тому. І не відмовляйте – ми завтра ж прийдемо! Я хочу, щоб нам, зрештою, соромно стало…
Цей діалог між головою Реній¬ської районної ради, головою райдержадміністрації та директоркою Центральної районної бібліотеки мною, звичайно, вигаданий. Так, знаєте, багата журналістська уява розігралася.
До Ренійської районної бібліотеки по допомогу мені доводиться звертатися досить часто. Здавалося б, у світовій мережі Інтернет більш ніж досить інформації. Аж, ні! Часто тих відомостей, що потрібні, там немає. Тоді я біжу до бібліотеки – до Ганни Федорів¬ни Тарасенко, до Валентини Павлівни Осадчої, до Ніни Василівни Чекалової. Фахівці такі, що інтернет відпочиває!
Фонди Центральної районної бібліотеки досить скромні. Точніше, дуже й дуже старі. Скільки там на полицях марксизму– ленінізму збереглося! Але не викинеш. Якщо ідеологію добряче відсіяти, то потрібну інформацію можна знайти. Нової літератури, на жаль, кіт наплакав. На рік надходить стільки, скільки раніше було за місяць. І тільки дуже висока професійність бібліотекарів та їхня відданість улюбленій роботі рятують стан справ.
Ганна Федорівна на дві хвилини сховалася серед полиць і повернулася зі стосом книжок. Щоб заощадити мій час, сама розкриває кожну на потрібній сторінці, вказує абзац, зміст якого мені може бути корисний. А потім приносить грубу теку, у якій підшито вирізки з газет і журналів – теж на цікавлячу мене тему. Такі теки в наших бібліотекарів заведені, що називається, на всі випадки життя. Переді мною сидить молода людина, яка спантеличила Валентину Павлівну не однією, а шістьма темами. Її цікавлять пінгвіни Антарктиди, грецька міфологія, анатомія людини та атомна фізика на додачу. Вундеркінд, напевно! Але я помилилася. Коли бібліотекарка надала всю літературу, виявилося, що хлопець просто хотів до кінця… розгадати кросворд.
Що кросворди! Коли в Рені відкрилася філія Дніпропетровського університету економіки та права, спочатку вуз не мав бібліотеки, студенти натовпом ходили до Центральної районної. Принесуть список тем до рефератів, контрольних і курсових. А районна бібліотека на обслуговування вузу не розрахована! Але, проте, нікому не було відмовлено в допомозі. Захищали студенти свої роботи.
Значно б розширив можливості бібліотеки комп'ютер – він кілька років тому надійшов за рознарядкою з області. Але встановити його в цій установі культури просто неможливо – у таких умовах оргтехніка не працює. Але рік по року в холоді, не знімаючи зимових пальт, закутавшись в пухові шалі, працюють люди.
А закінчити розповідь про поневіряння ренійських бібліотекарів хочеться недавньою історією, яка в місті Рені в усіх на слуху. Справа в тому, що в районній бібліотеці відсутні не тільки тепло, вода, але й туалет. Немає його – і точка, робіть, що хочете. Донедавна дівчата нишком бігали до туалету райвідділу освіти, будинок якого розташований за сто метрів. Але одного разу хтось ненавмисно їх там замкнув на ключ… Добре, що це був не кінець робочого дня, а тільки йшли на обід.
Тепер працівники бібліотеки бігають до туалету на автостанцію. Це порівняно недалеко – два квартали туди і два назад.
Ну як, Андрію Миколайовичу, Миколо Михайловичу, можливо все– таки проведемо робочу нараду в Центральній районній бібліотеці? Тільки не розказуйте про вбогість бюджету. У себе, в ад¬міністративному будинку, нещодавно зробили ремонт. Черговий.
