Вже не один раз доводилось чути від керівників агроформувань, що вони потерпають від нестачі робочих рук. І винними в цьому вважають служби зайнятості. Чи об’єктивне таке звинувачення? З цим запитанням звертаюсь до директора Савранського районного центру зайнятості Володимира Яковича ЦИБУЛЬКА.
– Проблема лежить не в площині взаємовідносин підприємств і служби зайнятості, а в тому, що більшість згаданих керівників працювали ще в радянські часи. І тепер вони бачать проблему в службі зайнятості, а не хочуть зрозуміти, що вона лежить глибше. Найперше – в тому, що вони самі не бажають зрозуміти і сприйняти реалії ринкових відносин. І в тому, що соціальні ви¬плати перевищують рівень заробітної плати. Тож люди не мають бажання йти на роботу. Більшість керівників не замислюються над тим, чому вони не можуть виплачувати гідну заробітну плату. Хоч в цьому не їхня вина, а їхня біда, яка випливає з економічних умов господарювання в АПК. І насамперед через відсутність паритету цін.
Крім того, ми часто керуємось критеріями, які склались в попередні десятиліття, що сільському трудівникові можна платили менше, ніж в інших галузях.
– Хоча, чесно кажучи, більшість селян і не претендують на високі заробітки: хоча б мінімальні мати.
– І це ще одна причина, з якої люди погоджуються на со¬ціальні виплати, а не йдуть на роботу. В значної частини сільського населення не сформований новий рівень потреб, як, наприклад, у міських мешканців. Люди підходять з позицій: “Є на шматок хліба і досить, аби мир був...” Тому й задовольняються мізером.
– Та й служба зайнятості займається не тільки виплатою допомог.
– Звичайно. Ми змушені це робити, так як не можемо всіх працевлаштувати. Але це не основна функція. Досить сказати, що в окремі місяці навантаження на одне вакантне місце складає від 40 до 80 чоловік. Ми змушені надавати людям допомогу.
– Але ж ви не просто сидите і чекаєте, коли вам запропонують вільне робоче місце.
– Авжеж, ні. Ми підтримуємо тісний зв’язок із відділами кадрів. На кожну вакансію зразу ж підшукуємо відповідну кандидатуру.
– Напевне, це зробити не завжди просто?
– Дійсно, це так. Останнім часом підвищились вимоги щодо якості робочої сили. Звідси ви¬пливає інша наша функція – навчання кадрів шляхом підвищення кваліфікації, перенавчання, освоєння нових спеціальностей тощо. Для цього маємо дуже великі можливості. Ми направляємо безробітних до навчальних закладів Одеси та інших міст України, а також використовуємо місцеву базу – це професійно-технічне аграрне училище № 24 та обласний навчальний комбінат АПК, який має філіал в Саврані. Задіяні також місцеві підприємства, на яких люди освоюють ту чи іншу спеціальність безпосередньо на виробництві.
– Знаю, що навчання саме на місцевій базі користується більшою попу¬ляр¬¬ністю. Чому?
– Найперше тому, що дуже мало безробітних можуть покинути сім’ю і господарство та поїхати на кілька місяців, наприклад, до Одеси. В цьому році направлені на навчання 151 безробітний. З них лише 13 навчаються в різних навчальних закладах Одеси. Багато хто навчається на замовлення роботодавців. Основна ж кількість готується нами для працевлаштування, виходячи з потреб місцевого ринку праці.
– Яким спеціальностям надаєте перевагу?
– Враховуючи, що наш ра¬йон аграрний, то перевагу віддаємо підготовці кадрів для сільськогосподарського виробництва: трактористи категорії “А”, “С” та плодоовочівники. Торік ми випустили першу групу плодоовочівників. Результат був позитивний. Тож в цьому році цю групу збільшено до 56 осіб. Крім того, що такі фахівці потрібні в агроформуваннях, це ще й самозайнятість населення. До речі, ми готуємо спеціалістів не просто, щоб навчити і зняти їх з обліку, а й дати роботу. У 2005 році рівень працевлаштування після навчання становив 92,8 відсотка, тобто майже всі, хто навчався, одержали роботу.
Торік у нас люди навчались по 17 спеціальностях. А можливість є по 148 – в межах області, та будь-яку професію можна здобути в межах України, були б тільки бажання та можливість працевлаштування після навчання. Популярними останнім часом є курси по підготовці підприємців та операторів комп’ютерного набору. Нині у нас на них відповідно навчається 15 та 22 безробітних.
– Ви поширили сферу своєї діяльності й на учнів¬ську молодь. Це щоб якоюсь мірою запобігти безробіттю випускників?
– Можна сказати й так. У 2004 році ми вперше відвідали випускників по всіх школах, розповіли про службу зайнятості, про професії, про навчальні заклади. І оскільки ця робота провадилася лише в 11 класах і весною, то особливого ефекту не дала. Здебільшого майбутні випускники вже визначились з вибором.
– Торік ви вже врахували попередні недоліки?
– Звичайно. У 2005 році цю роботу ми почали значно раніше. Організували засідання “круглого столу”, де розглянули шляхи подальшої співпраці осві¬тян і служби зайнятості. До речі, заступники директорів шкіл по виховній роботі позитивно оцінили наші зусилля. І ми дійшли висновку, що профорієнтаційну роботу слід провадити з учнями дев’ятих класів. Після нового року наші спеціалісти розпочали зустрічі з дев’ятикласниками. Вже побували у Слюсарівській ЗОШ І-ІІ ступенів. По черзі приймаємо у себе учнів 9 класів Савранської ЗОШ І-ІІІ ст. Найближчим часом побуваємо і в інших загальноосвітніх школах району.
– Чула, що ідея проведення районних зльотів випускників теж вийшла від вас.
– Ми спільно з відділом освіти РДА вже кілька років у травні проводимо зліт одинадцятикласників “Твій вибір, випускнику”. На ньому ті, хто через місяць має залишати стіни загальноосвітніх шкіл, зустрічаються з представниками різних навчальних закладів. Таким чином вже формується система проф¬орієн¬тації.
І ми, працівники центру зайнятості, будемо дуже задоволені, якщо наші випускники одержать освіту, матимуть улюблену роботу, і ніколи у них не виникне потреба знов звертатися до нашої служби.
– Хай так і буде.
