«Голодомор – спланований і безжальний геноцид народу України» – такою була провідна тема «круглого столу», що відбувся 28 квітня в Обласній універсальній науковій бібліотеці ім. М. Грушевського, й організаторами якого стали: управління культури і туризму та управління з питань внутрішньої політики обласної держадміністрації, обласні організації Спілки журналістів та Спілки письменників України, бібліотека ім. Грушевського та інші організації і заклади. В обговоренні проблем історичної пам’яті нашого народу, що розгорнулася під час засідання «круглого столу», взяли участь декан історико-філологічного факультету Південноукраїнського педагогічного університету ім. К. Ушинського Володимир Чумак; письменник та науковець, академік Богдан Сушинський; доцент Одеської національної юридичної академії Володимир Михальов; письменник, колишній політв’язень Олекса Різників; студентка 3-го курсу історико-філологічного факультету університету ім. К. Ушинського Наталка Дячишина. В роботі «круглого столу» взяв участь також головний спеціаліст управління внутрішньої політики та інформації облдержадміністрації Ігор Чепель.
Звіт про засідання цього “круглого столу” я дозволю собі почати не з тих слів, що були мовлені його учасниками, а з двох кричущих документів, сама наявність яких в історичному обігу здатна вразити уяву нашого сучасника, а головне, відтворити той стан суспільства та атмосферу, в яких відбувався організований кому¬ністичним режимом Радянського Союзу голодомор в Україні.
Доповідна записка Дніпропетровського обласного відділу Державного політичного управління (ДПУ) голові ДПУ УРСР від 5 березня 1933 року:
«3 марта сего года, в селе Константиновка, житель этого села А., занимавшийся сапожным ремеслом, был обнаружен у себя дома мертвым. Как установлено медосвидетельствованием, смерть наступила в результате отравления трупным мясом при употреблении А. в пищу трупа своего умершего от голода брата. Кроме трупа брата, как установлено в результате осмотра костей, А. за несколько недель до брата съел труп своей матери. При осмотре хаты вблизи А. обнаружен котел со сваренным человеческим мясом» (докл. № 173. Мелитопольський р-н).
І ще один кричущий документ. Лист секретаря Вінницького обкому компартії – секретарю ЦК КП(б)У В. Косіору від 16 квітня 1933 року.
«Тяжелое продовольственное положение захватило 300 сел и около 50 тысяч человек. В последнее время участились случаи голода, увеличились случаи смертей, и не прекращаются факты людоедства. В некоторых, наиболее пораженных, селах ежедневно происходит до 10 случаев смертей».
Відкриваючи засідання “круглого столу”, Володимир Чумак сказав, що існують сили, яким би хотілося, аби народ якомога швидше забув про цю трагедію, щоб про неї якомога менше згадували в пресі, літературі, в оповідях. Одначе ми повинні зробити все можливе, щоб зібрати документи і свідчення очевидців голодомору, продемонструвати його штучність, і в такий спосіб зберегти і пам’ять про сотні тисяч загиблих під час цього комуністичного голодомору, і сприймати цю трагедію, як урок для майбутніх поколінь, урок нелюдства, який не повинен більше повторитися.
Продовжуючи цю тему, автор цих рядків, спираючись на безліч свідчень і документів, з якими мені самому довелося мати справу під час своєї журналістської та письменницької діяльності, а також під час багаторічного членства в обласній комісії по роботі з реабілітованими, колишніми політичними в’язнями комуністичного режиму та їх правонаступниками, довів, що у нас є всі підстави вважати, що йдеться не про голод як природно-економічне явище, а саме про штучний голодомор. Організовуючи який, комуністичний режим переслідував кілька цілей: винищивши значну частину етнічних українців та заселивши виморені голодом села переселенцями з Росії, різко змінити етнічний склад населення України; винищивши значну кількість українського селянства, підірвати, остаточно придушити в Україні національно-визвольний державницький рух, оскільки саме селянство сприймалося ідеологами комуністичного режиму, як основний носій української національної ідеї. І насправді так воно й було.
Про штучність цього голодомору свідчать ті факти, що влада не вживала ніяких заходів, аби допомогти вимираючим селянам продовольством, а навпаки, спе¬ціальні загони з комуністичних активістів здійснювати рейди, відбираючи від селян усе, що тільки могло врятувати їх від голодної смерті. До того ж, вимираючі села брали в оточення гепеушники-чекісти, а радянська пропаганда, приховуючи реальні факти голодомору, трубила на весь світ, що ніякого голоду в Україні нема.
“Влаштовуючи штучний голодомор та здійснюючи етногеноцид, комуністичний режим порушував основне і найсвятіше право мільйонів українців – право на життя” – таким був лейтмотив виступу юриста, доцента Володимира Міхальова. Він наголосив на тому, що радянська доктрина взагалі не гарантувала своїм громадянам права на життя, не визнавала, заперечувала право на життя. У жодній із радянських конституцій право на життя закріплене не було. І саме це роз¬в’язувало руки комуністам під час їхніх масових репресій, масових винищень радянських громадян, під час голодомору. А тим часом право на життя закріплене було ще постулатами Біблії, і ніхто не має права позбавляти людину життя.
Письменник Олекса Різників належить до тих людей, які самі були в’язнями комуністичних концтаборів. Він з болем говорив про те, що, на жаль, наше українське суспільство й досі не збагнуло усього такого жаху і тих страждань, на які прирік наш народ комуністичний режим. Тільки цим можна пояснити той факт, що й досі у нас ще живуча комуністична ідеологія, що й досі носії цієї страшної ідеології набирають голоси виборців і проходять до Верховної Ради незалежної України.
“Це свідчить про те, – говорить письменник, – що наше суспільство все ще хворе, воно все ще перебуває у страху, все ще не здатне по-справжньому засудити комуністичну тиранію”.
Про велике значення таких заходів, як цей “круглий стіл”, як виставка документів часів голодомору, яка відбулася напередодні в Одеському літературному музеї, говорила і студентка, майбутній педагог Наталка Дячишина. Вона впевнена, що молодь повинна знати правду про те, що відбувалося в Україні в 30-ті роки, повинна пройматися відповідальністю за долю своєї країни і свого народу.
На завершення “круглого столу”, Олекса Різників презентував свою книжку “Їдло 33-го. Словник голодомору”, в якій зібрано оповіді про все те, що вживали спухлі від голодомору українці під час штучного комуністичного голодомору – котів, пацюків, мишей, кору дерев, бур’ян... Одначе про цю дивовижну і трагічно-страшну книжку ми поговоримо іншим разом.
