Кажуть, що нинішні діти дорослішають дуже рано. Вони набагато раніше, ніж ми, починають усвідомлювати існування таких речей, як політика, гроші, секс і багато чого іншого. Екрани телевізорів, газетні кіоски і – все частіше – комп'ютер, розмови дорослих і однолітків між собою – все це постачає інформацію для розмірковувань маленьким і жадібним до всього нового мізкам.
Що думають про ситуацію в країні дорослі – ми більш-менш знаємо (хоча б за результатами соцопитувань, хоча іноді їхня об'єктивність і піддається сумніву). А от як уявляють собі нашу державу діти? Хто на їхню думку, несе головну відповідальність за ситуацію в країні? Кілька разів мені доводилося почути цікаві дитячі висловлювання з цього приводу буквально у дворі власної багатоповерхівки. А потім, щоб не «виловлювати» малюків по одному, я вирушила до одного з дитячих садків Одеси (№ 295). З люб'язної згоди завідувачки поспілкувалася ще і з тутешніми вихованцями. Так і народився цей матеріал, співавторами якого стали малята-одесити віком від 4 до 6 років.
Всім їм я ставила запитання такого плану: «У якій країні ми живемо? Хто в цій країні найголовніший? Ким би ти хотів бути у майбутньому, і що потрібно зробити для того, щоб люди жили краще?» Іноді відповіді були докладними, іноді не дуже... Але картинка вимальовувалася досить цікава...
Мишко: “Коли я виросту, то хочу бути тренером з боксу. Тому що люблю битися, але не люблю нікого кривдити. У якій країні я живу? В Одесі... ой, в Україні. Головний у нас – Президент. Він всіма керує. Президент теж працює, але більше командує.
А що потрібно зробити – не знаю. І так начебто б все нічого...”
Настя: “Я мрію стати манікюрницею. Добре, коли люди красиві. Живу на Україні. Тут у нас все вирішують депутати. Що вони роблять? Їх по телевізору показують. А щоб життя було гарне, потрібно просто не сваритися.”
Максим: “Я поки що не думав, чим Україна від інших країн відрізняється. Найголовніший у нас – мер. Він займається своєю командою і вирішує будь-які питання. Але я не хочу бути мером. Хочу бути моряком, як тато. Гроші заробляти. Тато поїхав на шість місяців, а потім привезе подарунки.
А в країні я б змінив погоду. Щоб вона увесь час була гарна. Ну і щоб люди не сварилися і не заздрили.”
Катруся: “Я хочу бути балериною, подобається мені танцювати (як з'ясувалося з подальшої розмови, заради своєї мрії Катя готова багато тренуватися і навіть менше їсти цукерок). Наша країна – Україна, а її столиця – Одеса. Тому що це найкрасивіше місто. Київ – столиця? Ну, я забула … Найголовніший у нас Президент. Він повинен записувати всілякі документи. Люди будуть жити добре, коли багаті стануть ділитися з бідними.”
Денис: “Командує у нас в Україні Ющенко. Я хотів про нього сказати ... Але забув ... Взагалі ж країною командувати важко. Я коли виросту, буду кораблем командувати, буду капітаном. Хочу, щоб люди добре жили і багато грошей було. Гроші потрібно заробляти. А якщо хтось украв? Не знаю. У нас у групі не крадуть.”
Марійка: “Я хочу лікувати звірів. І хочу, щоб у країні більше берегли природу і тварин. Тому що, поки в нас у країні головні – олігархи, вони думають тільки про гроші, а не про природу й інших людей.”
Валера: “Треба, щоб люди багато грошей заробляли. Але якщо все знову дорожче стає, то це зовсім не те виходить. На що насамперед витрачати гроші? Я б у першу чергу яблука купив. А в другу – морквину. А в третю – не знаю ... Хочу бути моряком (голос сусіда: «Нічого собі, ти теж?») Головний у нас у країні – солдат. Тому що він воює і захищає. Але я буду не солдатом, а моряком. Тому що мама так вирішила, а я з нею згодний.”
Ще одна Катруся: “Я, коли виросту, буду моделлю, вихователькою і продавцем. Але найголовніша робота буде – модель. – А впораєшся ? – Так. Щоб у країні було гарно, люди повинні себе добре поводити. За порядок у країні не знаю. У нас у сім’ї найголовніший мій брат Женя, а хто в країні головний – я не знаю”.
Юліана: “Я хочу бути художником. Не знаю, чому. Подобається. Головний у нас Президент. І тому він повинен багато працювати...”
До речі, з усіх малят, з якими я поговорила, бажання бути Президентом висловив лише один. І то, не дуже палко: «Не знаю, щоб я робив. Просто хотів би бути найголовнішим». Ось так у дитячих голівках потихеньку укорінюються і ростуть уявлення про довколишній світ.
«Ох... вже і дітей у політику тягнете, – зітхнув один мій колега, поки готувався цей матеріал. – Їм би на гілці погойдатися, а не про дорослі речі думати».
Проте, мені здається, наші малята не такі вже й заполітизовані. Просто для нас, дорослих, деякі їхні думки іноді можуть стати справжнім одкровенням.
