Кілька дуже нездорових причин змусили мене взятися за цю тему.
Перша: недуга багатьох людей, у тому числі колег-журналістів, які страждають на хвороби хребта і суглобів, давно мучаться від болю, від ранкової ломоти і денної кульгавості. Вони ще сподіваються на якісь панацеї – на чергові наддорогі пігулки і гелі, східні голковколювання і комп'ютерні приколювання, загальнорятівні заклинання і персональні нашіптування, базарні травички й американські добавки, а також на високонаукові повчання, квантові випромінювання та інші, вибачте, транси-манси...
Особисто мені вже зрозуміло, як Божий день: на нас, хто страждає на хвороби століття, корислива лікарсько-фармацевтична братія (тут від дієслова «брати»), робить свій крутий бізнес. В жодній цивілізованій країні світу немає публічної реклами ліків, їх призначає і за їх дієвість відповідає лікуючий лікар. А в нас цілі найняті хори в теле– і радіоефірі розспівують про дорогі пігулки і мазі! Сторінки багатьох газет буквально забиті псевдо-ученими одкровеннями й організованими піснеспівами «зцілених» – аж до народних артистів, які підробляють. Такі обов'язкові прийоми рекламного «розведення». Є й особливі фокуси, їх використовують для тих, хто у своїй хворобі вже сьорбнув обману. Наприклад, самим дрібним шрифтом друкують: «в окремих випадках три-чотиримісячний курс не дає результату, і тоді прийом цього препарату варто продовжити». Просто кажучи, вас хочуть грабувати якнайдовше! Коли через рік-півтора хворі остаточно зневіряться у черговому оспіваному «чуді-засобі», починається розкручування наступного. Але є й прискорені варіанти: в усіх традиційних та інших кабінетах так званої «центрової медицини», що розповзаються по наших містах, хворого швидко і в перші хвилини зовсім безболісно позбавляють лише від грошей. Переступив поріг – плати за всі тутешні фокуси, «дослідження всіх органів і систем»! Продовжують хворіти – плати більше! Нічим платити – твої проблеми! Скаржитися – собі ж дорожче! Наша платна медицина стає відверто хижацькою! А безкоштовної давно немає…
Як же бути? Насамперед, треба зрозуміти: обману без обманутих не буває. Але тоді, скажете, зовсім вже тупикова, темна ситуація: як болящій людині жити без надії? Але і тут світло є: коли вмирає далека від розуму надія, народжується здоровий глузд.
Почнемо із запитання: чому ми, любі товариші по нещастю, хворіємо? Хіба не тому, що нині нездорова сама матір-природа. Згадайте, як від неї «не чекали милостей» – брали, хапали, вирубували, палили, смітили, гадили, хімічили, заражали радіацією! Дохапалися заради своїх претензій і зручностей? Дохімічилися до втрати свідомості? Обпеклися «мирним атомом»!..
Як же не множити число наших гріхів смутком, розпачем?
Років шість тому, коли почали боліти суглоби, зазнавав навіть відчуття якогось здорового місцевого патріотизму: ну, що, мовляв, для мешканців Одеси остеохондрози і ревмоартрити? У нас же під боком Куяльник з його цілющими грязями, ропою і мінералкою! Ще в минулому столітті автор і сам захищав ці дорогоцінності, як громадянин і журналіст, – від байдужості тодішньої влади, від тих ще начальників, хазяїв і хазяйчиків з їх мазутною, хімічною і гнойовою метушнею в лимані. Гадили в унікальне творіння природи, у якому добували сіль землі багато поколінь, зціляли свої рани і хвороби наші предки. Пам'ятаю, після першої публікації у київській «Рабочей газете» були високі комісії і гучні рішення! Були та спливли...
Власна хвороба «притисла» взимку. У Куяльницькому санаторному містечку я з давнього радикулітного загострення не був, але пам'ятав, що саме у зимову пору тут можна без проблем, дуже доступно придбати курсовку на лікування. А потім, десяток разів відвідавши споруджену ще за царату грязелікарню, відчути первозданну радість зцілення у теплій лікувальній грязі, яка прогріває всі кісточки. Про неї тітоньки-служительки правильно говорили, що цей дар Божий Одеса на хліб собі може мастити! І правда: якщо курорти на Мертвому морі забезпечують практичним ізраїльтянам не лише власне здоров'я, але і мільярди валютного доходу за лікування багатьох тисяч іноземців, за розфасовану грязь, за цінні лікувальні препарати і парфумерію, – то ж властивості Куяльника, про що давно знають фахівці, ще цінніші! Як же було не вірити в це, щедро омиваючи себе після грязевих аплікацій густою, гарячою, куяльницькою ропою, яка поколює все тіло! А потім, тамуючи спрагу тутешньою мінералкою! Радіючи одужанню і спілкуванню з такими ж сповненими добрих надій людьми з усіх кінців країни. Я тоді зрозумів: якщо можливий рай на землі, то він схожий на загальнодоступний народний санаторій. Мені пощастило – я ще бачив це чверть століття тому на нашому Куяльнику...
Але ось що постало перед очима у першу зиму нинішнього століття: мертва грязелікарня, що розвалюється, зачинена дошками поліклініка, порожні, промерзлі санаторні корпуси з жалю¬гідними ковдрами на вибитих вікнах. Ну, і зграя нещасних, голодних собак на безлюдній санаторній вулиці…
Причину нашого санаторного апокаліпсису одесити знають. Свій Куяльницький курорт колишні господарі «Укрпрофздравниці» і міста не встигли остаточно розорити і продати передовикам бандитського капіталізму, як десятки інших народних здравниць на одеському Великому Фонтані. Мабуть, складно було довести цю колишню імператорську, а потім загальносоюзну перлину з трьома 15-поверховими санаторними корпусами та іншою інфраструктурою до повного «дерибану». Тому тутешні об'єкти ще стоять на березі оточеного смітниками і цвинтарями лиману, біля одеської окружної автодороги. З міста сюди можна дістатися розбитою – взимку брудною, а влітку курною – Лиманною вулицею з моторошно канительним залізничним переїздом. Згадав свій давній заголовок в «Одеських вістях»: «КУЯЛЬНИК – КОШТОВНІСТЬ ОДЕСИ У ПОГАНІЙ ОПРАВІ». Політики обіцяли, що долею місцевих народних коштовностей займуться вже не лише екологи, але прокурори і судді. У чому причина їхнього мовчання?..
…Влітку минулого року, щоб не стати жертвою всіх поганих причин, почав шукати розумні можливості. Звернувся до державного Фонду соціального страхування (так тепер називають орган з деякими функціями колишніх профспілок). Керівник Малинов¬ської виконавчої дирекції цього Фонду Валерій Сергійович Крупський, приймаючи мою заяву на першу у житті санаторну путівку, засмучено сказав:
– Курортної Одеси, як ви знаєте, практично вже немає. Їдьте на лікування у вінницький Хмільник, про який нині йде добра слава. Повернетеся із санаторію «Поділля» – розкажете все докладно.
Так і розповідаю. Поїзд до Вінниці. Там 4-м трамвайчиком до Західного автовокзалу. Година з хвилинами на ранковій маршрутці – і от на під'їзді до м. Хмільника красива скульптурна фея з Гіппократовими атрибутами лікування. Крізь густу зелень проглядає новенький з голочки головний корпус санаторію зі своїм фірмовим написом. Поруч інші корпуси серед змішаного лісу та хвойного бору. Споруджені так, щоб зберегти кожен дуб і березу, ялицю і сосну – тут і викладені кам'яними плитами доріжки дбайливо обходять стовбури красенів-дерев. Дзюркотливі фонтани і квіти! Чисте повітря, яке хочеться пити!..
Одразу згадалася дуже давня туристична поїздка до Чехії, краса Карлових Вар. Але тут, у санаторії «По¬ділля», як на мене, навіть краще: адже якщо і можливий згаданий земний рай, то він повинен бути в гармонії з живою природою. Як це тут вдалося? Як взагалі цей вінницький край став курортним?
Про те, що тут є рідкісна лікувальна вода з вуглекислотою, гідрокарбонатами, хлоридами, каль¬цієм, натрієм, йодом, бромом і марганцем, дізналися у 30-ті роки випадково, коли почали бурити глибокі свердловини артезіанок. З радоном, що міститься у цій воді, або еманацією радію вчені і спеціалісти розбиралися особливо. Радон піднімається з земних глибин на всьому українському радіоактивному щиті (Одеса теж на його краю); він може бути і серйозною небезпекою, якщо не провітрювати регулярно підвали і перші поверхи наших будинків. Але цей же радон, розчинений у глибинних водах у малих концентраціях – до 40 нано-кюрі на літр – виявляється чудовим, оздоровчим подарунком природи! У природі все так – і тому людина здорова і щаслива тоді, коли живе у злагоді з її мудрими законами міри і добра, обережності й ощадливості.
Ще за довоєнних часів влада розумно оголосила цю місцевість курортною і навіть розщедрилася на невелику водолікарню у Хмільнику. Але справжню санаторно-курортну справу тут почали створювати лише наприкінці 60-х. До радонових вод пробурили понад тридцять свердловин. Цікаво, що розташоване на під'їзді до Хмільника «Поділля» ніколи не належало «Укр¬профздравниці». Цей санаторій будували гуртом вінницькі колгоспи, піклуючись про оздоровлення своїх трудівників. Але у своїх лікувальних і спальних корпусах, що росли, у їдальні на 1000 чоловік незабаром почали приймати і гостей з усієї країни. Про чудові результати тутешнього лікування почули і поляки з чехами, та інші європейці. Тут товариші по багатьох нещастях – по хворобах опорно-рухового апарату, серцево-судинної, нервової та ендокринної систем, органів дихання, шкіри, по серйозних жіночих і чоловічих проблемах, – всі одержали можливість ставати щасливими друзями по одужанню. І, як це завжди буває при лікуванні силами матінки-природи, одужання наставало неспішно, але вірно. Так тут і радять з посмішкою співучою українською: «Щоб повернути собі здоров'я, приїздіть до нас три роки підряд, а потім – щороку!» З 70-го року так і приїздили до Хмільника – до 70 тисяч людей щороку!..
З розпадом Союзу нелегкі часи настали і тут… Але в «Поділлі» вже було створено колектив розумних, чесних, відповідальних спеціалістів. У 2000 році їх очолив головний лікар, талановитий організатор Юрій Олександрович Лєщук – він же голова Вінницького обласного об'єднання «Облсільгоспздравниця», депутат облради. Період тяжких часів скінчився. Місяць за місяцем, рік за роком санаторій почав рости, розвиватися, набувати рис справжнього курорту європейського класу. Що, до речі, чути тут і з мови гостей. Чим не наш український Баден-Баден?!
Зізнаюся: коли Юрій Олександрович коротко розповідав про можливості санаторію й одночасно показував по монітору, як починається лікувальний день у всіх його корпусах, на всій гарній 10-гектарній території, – його ранковий гість дуже хотів, щоб все це побачили земляки-одесити. Побачили і порівняли…
Головний лікар передає гостя прямо до рук колеги з другого лікувального корпусу Тетяни Максимів¬ни Лісової. По-материнському турботлива, вона раніше за всіх пристроїв, оформлень і призначень, веде свого пацієнта до однієї із сонячних зал їдальні. Меню на вибір. Все гаряче, смачне, ароматне! Гірки свіжих овочів на столах!..
Кімната на п'ятому поверсі, але навіть з болем у ногах немає проблем – бездоганно працює ліфт. До високого вікна заглядають верхівки сосен. Гарні меблі, чудова постіль. Холодильник, кольоровий телевізор з дюжиною програм. Тут же в номері – виблискуючий чистотою туалет, душова. Гаряча вода!..
У великому лікувальному корпусі навіть новачкові не треба нічого запитувати. Уважна чергова, взявши санаторну книжку, сама все розкаже і покаже, відведе на перші процедури. Завжди до всіх гостей шанобливо й особисто – на ім’я та по батькові. Ніяких хвилювань і довгих очікувань – все у призначений час. І ще… Це я спеціально практичним одеситам закладаю у свідомість: свою подяку персоналові тут не прийнято виражати у вигляді м'ятих папірців і монет! А ось ваші добрі слова приймуть з взаємною вдячністю.
– Ми своєю роботою у «Поділлі» дорожимо, – говорить люб’язний оператор відділення радонових ванн Таня Присяжнюк. – Ви до нас за добрим здоров'ям – і ми завдяки вам починаємо працювати і жити по-людськи!
Життя і здоров'я по-людськи, звичайно, мають свою ціну. 24 дні у чудовому санаторії європейського класу реально коштують понад дві тисячі гривень (до речі, стільки ж сьогодні вимагають за повноплатну путівку до ледь живих закладів колишніх профспілок). Без допомоги згаданого Фонду соціального страхування для автора цих нотаток, як і для більшості громадян України, це дуже дорого! Але і 10 – 20-процентна путівка – це рідкісний дарунок долі. Отже, щоб відновлювати здоров'я частіше, треба берегти, відкладати кожну копійку? Ви теж не вірите, що це можливо у нашому нинішньому житті? Тоді давайте для початку перестанемо обдаровувати мільярдами своїх трудових і пенсійних копійок легіон жадібних ділків від аптечного і медичного бізнесу, натовп хижих лікарів і «рятівниць»! І порахуємо, скільки зможемо витратити з користю для себе?..
Чесно кажучи, повернувшись торік з Хмільника, я рахував кроки, які можна зробити без болю, з радістю. Нею і ділюся з товаришами по нещастях віку. Сподіваюся, ми все-таки станемо справжніми побратимами по розуму, по здоровому ставленню до свого життя у своїй країні.
