До редакції завітав літній чоловік з напрочуд теплою усмішкою. «Я до вас з Києва, - промовив. – Проте, до вас чи до своїх молодих років – важко визначити. Зійшовши вранці з потягу, я сказав: повернувся до тебе, Одесо, щоб тобі уклонитися, твій колишній землекоп, слюсар, студент сільськогосподарського інституту 60-х років...»
Такий ліричний заспів передував подальшій досить діловій розмові. Семен Карпович Галабурда, – а саме так відрекомендувався гість, – усе своє свідоме життя займається благодійністю, про що свідчать численні фотодокументи, схвальні відгуки з Міністерства освіти і науки України, органів місцевого самоврядування. Багато доброчинних справ на його рахунку: оздоровлення дітей, опалених Чорнобилем, одяг, кошти – для неімущих, більш півсотні безплатних обідів – на 100 – 200 чоловік...
Ви запитаєте – чи багата він людина? Ані копійки в кишені, сучасний пенсіонер! Усе це вдається йому, бо має неабиякі організаторські здібності, уміє стукати у ті двері, які, бодай, не з першого разу, але відчиняться! Останні п’ять років Семен Галабурда прагне привернути увагу людей до проблем села, сільських шкіл, дітей зокрема.
Ось і цього разу він подорожує не з порожніми руками, а із зверненням нещодавно створеного ним координаційного центру ВАТ “Милосердя – сільській школі”. Вчитайтеся в цей текст. Коментарі тут, як кажуть, зайві.
“Звернення до всіх випускників 1940 – 2005 р.р. шкіл України і українців діаспори, людей доброї волі.
Вельмишановні! Коли ви останнім часом були у рідній школі?!
Всі ми в школі вчилися, вона дала нам путівку в життя. Ми розлетілися по світу білому, а вона залишалася на місці і чекає нашої допомоги, бо матір – школа – так постаріла, що не виживає. Завітайте Ви до неї протягом 2006 року – року села – і допоможіть.
В Україні 28,9 тисячі сіл, 14,9 тисячі сільських шкіл, 10 тисяч сільських шкіл 15 років капітально не ремонтувалися, понад тисячу сільських шкіл – довгобуди з 1985 року.
Сільські діти, попри все вчаться в необлаштованих школах і з надією мріють про нові. Чекати діти не можуть! Вони ростуть!
В окремих регіонах (Львів, Івано-Франківськ та інш.) народна толока набирає ходу. Сподіватися, що хтось прийде і добудує за вас для вас – утопія.
Запрошуємо випускників всіх шкіл України 1940 – 2005 р.р. в рік села-2006 – завітати до рідної школи і допомогти їй, хто чим може.
Городян усіх міст України, українців в діаспорі, людей доброї волі запрошуємо до пожертви. В селі росте хліб нашого життя!
Врятуймо те, що збудовано. Немає школи – немає села – немає України.
Дирекції сільських шкіл: запросіть своїх випускників 1940 – 2005 років до рідної школи на всенародну толоку.
За консультацією – як допомогти рідній школі, звертатися за тел. 278-02-13 (цілодобово).
З повагою Координаційний центр ВАТ “МСШ”.
...У нього, подвижника і ініціатора сільської толоки, добродійника Семена Галабурди, багато фото – справжніх обвинувачень. Так, багато сільських шкіл на нашій Україні гине, бо стоять при дорозі, немов сироти. І Семен Галабурда стоїть скрізь, не просто так собі подорожуючи, а обираючи людну місцину. Стоїть із стендами, плакатами, гаслами, привертаючи нашу з вами увагу...
“П’ять років, витрачаючи свою мізерну пенсію, пропагую акцію – толоку “Милосердя – сільським школам”. Хто зрозумів, здійснює. Зрозумійте і Ви, отримавши запрошення. З повагою, Семен Галабурда”.
