До Саврані з Одеси виїхали рано-вранці. Розраховували, що і вулиці обласного центру, і київ¬ська траса, зокрема й її автобанівський відрізок, будуть не перевантажені транспортом, але, літо є літо: активний рух не припиняється навіть уночі. Тільки одних комбайнів, що поспішали на південні поля області, за три години шляху нарахував двадцять...
Радували око плантації пшениці і ячменю, які набирають сили дозрівання, соняшнику, що тягнеться до сонця, широколистої кукурудзи, череди, які паслися в соковитих травах... Приємно здивувала і відремонтована дорога, що веде від автобану до районного центру – жодної вибоїни.
Своїми враженнями від побаченого я поділився з головою Савранської районної ради Миколою Васильовичем Бадюлом, з яким зустрівся після того, як побував у селі Полянецькому, де земляки вшановували Федота Петровича Гончарука зі сторічним ювілеєм, і в селі Дубиновому, що славиться на всю округу працьовитими людьми і діловою невгамовністю сільського голови Валентини Іванівни Поплавської, де напередодні відкрили сільський музей.
Микола Васильович тільки повернувся з Одеси, де побував разом із головою райдерж¬адміністрації Миколою Микола¬йовичем Базеєм, і привіз добру звістку: обласна рада розглянула питання про виділення одного мільйона гривень для району на його соціально-економічний розвиток з цілеспрямованим, адресним їх використанням.
– От бачите, Миколо Васильовичу, а Ви не хотіли висувати свою кандидатуру на посаду голови райради, – сказав я. І запитав: – Чому?
Він, поміркувавши, відповів:
– Одним словом не скажеш. Насамперед хотів звільнити дорогу молодим, перспективним претендентам. Та депутати райради вирішили по-своєму: більшість проголосувала за мою кандидатуру.
– І це при тому, що в її складі є представники шести політичних сил, які боролися за «місце під сонцем» на виборах.
– Саме так. Але усі вони стурбовані насамперед станом справ у районі. Але ж я в ньому не заїжджий новачок. Тут народився, в селі Кам’янці, сюди повернувся після служби в армії. Був учасником відомих вам чехословацьких подій. Після закінчення Завадівського технікуму працював зоотехніком у селі Бакша. Там мене обрали секретарем парторганізації колгоспу.
Потім доля кидала Миколу Васильовича і на профспілковий фронт, і в сільгоспвідділ райкому партії. П'ять років працював другим його секретарем. Був удостоєний честі очолити райвиконком. Заочно закінчив зоотехнічний факультет Одесь¬кого сільгоспінституту і Вищу пар¬тійну школу при ЦК КП України у Києві.
– Де б я не трудився, – розповідає Микола Васильович, – досягав певного успіху тільки завдяки тому, що спирався на людей, до¬віряв їм у великому і у малому. І, звичайно ж, вимагав по справедливості. А коли вже в нових параметрах нашого буття 1995 року мене обрали головою райради, я відчував себе впевнено, тому що знав: коли люди довіряють тобі, отже, на них можна буде покластися у будь-якій ситуації. З цією впевненістю і пропрацював два скликання. А тепер ось почався відлік третього.
– І який початок?
– Якщо скажу, що легкий, то погрішу проти правди. І з минулого залишилися невирішені проблеми, і нові додалися. Але те налаштування на повсякденну копітку роботу, яке панує серед депутатського корпусу, дає віру в те, що нам вдасться підтримувати економічну стабільність у ра¬йоні, поступово поліпшувати життя людей.
Коли Микола Васильович розповідав про те, як працюють підприємства, як розвивається підприємництво, якими передбачаються підсумки жнив, про інші сторони життя Савранського району, я переконувався в тому, що він добре знає ситуацію в селах не з чужих слів. І що особливо важливо – знає людей, справами і турботами яких живе сам, як і вся райрадівська команда. З особливою теплотою голова райради говорив про Савранського селищного і сільських голів. Показовий той факт, що при новій системі виборів виборці довірилися 7 колишнім керівникам місцевих органів влади з 11. Причому один з колишніх сільських голів сам вирішив залишити посаду.
– Такий підсумок виборів випадковість чи законо¬мір¬ність? – запитав я Бадюла.
Він впевнено відповів:
– Інакше не могло бути. Наприклад, Валентина Іванівна Поплавська в селі Полянецькому має дуже високий авторитет. Добробут селян для неї понад усе. Вона економіст за освітою і досвідом роботи. А в душі – педагог, мудрий наставник. Тому-то виборці стали горою за неї.
Олександра Андрійовича Буманського обрали на третій термін повноважень. Його і старі, і молоді знають і поважають у селі Недєлковому. Воно віддалено від райцентру, розташоване в так званій залісній зоні. Але місцевий ФАП не вперше визнається найкращим у районі. Уже цей факт говорить про те, які питання стали для сільського голови пріоритетними.
– А яка загальна особливість, властива сільським головам?
– Та, що вони люди не випадкові в органах місцевого самоврядування. Як і переважна більшість депутатів райради. Так, вони представляють різні політичні сили, але усі одностайні в одному: служити інтересам виборців, зміцнювати економіку району. У нас навіть народилася така символічна інтерпретація: об'єд¬наймося в партію патріотів Савранщини. А рівнятися ми закликаємо на тих, чиї портрети вивішені на районній Дошці пошани – людей, які уславилися в боях за свободу рідної землі і звеличені працею.
Нещодавно ми провели на заслужений відпочинок колишнього сільського голову Миколу Арефйовича Семака. Він знав як і чим живе кожна родина в селі Кам’янка і був дорогим гостем у будь-якій оселі. Ранками по радіо вітав іменинників, молодят з народженням дітей і висловлював співчуття тим, хто зазнав непоправної втрати. Про нього доводилося чути тільки добрі відгуки. Не випадково саме село Ка¬м’янка, як і Дубинове, було визнано най¬кращим в конкурсі щодо благоустрою і санітарного стану. Сільським радам було вручено автомобілі.
– Миколо Васильовичу, але ж і район за останні вісім років двічі було визнано най¬кращим, і він не опускався нижче третього місця в цьому конкурсі.
Бадюл не стримав посмішку і сказав:
– Так буде і надалі.
– Звідки така впевненість?
– Я ж сказав, що в нас у депутатському корпусі немає випадкових людей, – відповів він і знову почав розповідати про соратників.
Депутатку райради трьох скликань Людмилу Романівну Гремалюк свого часу за його рекомендацією було призначено завідувачкою центрального дитячого садка у Саврані. Зробила його зразковим. Володимир Іванович Фіник очолює ТОВ «Нива» – одне з найкращих в районі. Передові господарства очолюють його колеги Григорій Петрович Царук і Микола Федорович Прокоф'єв, які зберегли, переважно, і матеріальну базу, і сівозміни, і тваринництво, а головне – кадри. Володимир Миколайович Порожнюк очолив «Савранський райавтодор» і вже зробив чимало для поліпшення мережі шляхів. Великі надії покладає голова райради на свого заступника на громадських засадах – депутата райради, директора Бакшанської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Петра Теофановича Тарабанчука. Сам соціаліст, Бадюл готовий постійно узгоджувати всі питання і шукати ефективні шляхи їх вирішення на основі здорового глузду зі своїм штатним заступником, регіоналом Олегом Аскольдовичем Іспанюком, з «нашоукраїнцем» Тарабанчуком, як і представниками інших політичних сил в райраді.
– Спираючись на таких людей, на їхні розум і працю, я і виконую своє коло обов'язків, – сказав Бадюл.
Він прагне бути і для них на¬дійною опорою. Якщо, скажімо, людина має потребу в санаторному лікуванні, то він, за його словами, розіб'ється, щоб путівку дістати. Торік понад п'ятсот земляків одержали від нього особисто вітання з днем народження. Він йде до людей і у важку для них годину. Не соромиться умовляти дієздатних спонсорів надати допомогу районові. Підтвердження тому і публікація листа жителів селища Саврані в «Одеських вістях» за 5 липня ц.р. під рубрикою «Добро творити – добру служити». Звичайно ж, це добрий приклад для всіх депутатів райради, селищної ради і сільських рад.
Микола Васильович завжди радить їм: не забувайте сказати людині добре слово, не перекладайте свою роботу на інших. Передає свій досвід, нагадуючи, що навчатися ніколи не пізно. Для депутатів райради, селищного і сільського голів днем навчання визначено четвер. Заняття готуються разом із фахівцями райдержадміністрації. Проходять вони і в Саврані, і в селах.
Регулярно підбиваються підсумки трудового суперництва між сільськими радами. Оцінки за десятибальною системою один одному виставляють у рейтинговій таблиці самі його учасники. Зокрема щодо виконання бюджету і його наповнення, розвитку соціальної сфери, впровадження в життя аграрної реформи, стану доріг, роботи з молоддю і дітьми. На преміювання виділяється 6 тисяч гривень.
Сьогодні райрада особливу увагу приділяє тим сільським головам, яких обрано вперше. Досвідчені колеги підтримують їх словом і справою. За давньою традицією сільські голови разом відзначають дні народження в неформальних обставинах, як одна дружна родина. Такі зустрічі важко переоцінити, тому що вони наповнені відкритістю, душевністю, зближують людей.
Нещодавно сільські голови щиро привітали з днем народження своїх молодих колег Ігоря Анатолійовича Іська і Віктора Олексійовича Химича, які прийшли на цю зустріч із дружинами. Іменинники, відчувши справжню, а не формальну, турботу про себе, сприйняли настанови і голови райради, і сільських голів як програму дій, та запевнили, що трудитимуться по честі і совісті, щоб виправдати довіру виборців.
Слухаючи цих, обтяжених повсякденними турботами не тільки про себе, а і про широку громаду, цілеспрямованих і невтомних людей, я мимоволі згадав сказані мудрецем слова: немає нічого дорожчого за людське спілкування. Звичайно ж, такого, при якому можна говорити правду, відкрито дивитися в очі, поважати думку співрозмовника, не нав'язуючи йому свою, як істину в останній інстанції. І відчував задоволення від того, що і між депутатами райради, селищним і сільськими головами, між керівництвом райради і райдержад¬міністрації немає чвар, і від того, що жителі райцентру і сіл, з якими спілкувався, незважаючи на всіх труднощі, не втратили віри в завтрашній день. А це означає, що вони довіряють місцевій владі і пов'язують з нею надії на краще життя.
