Пилип Васильович Гладковський ніколи не підганяв час. Жив по совісті, працював за двох. А в роки воєнного лихоліття мужньо обороняв країну, боровся за мир. Пройшовши фронти трьох воєн, ветеран знає ціну Перемоги. З Великої Вітчизняної Пилип Васильович повернувся інвалідом I групи. Про велич подвигу воїна свідчать численні нагороди, серед яких є і орден “За мужність”.
Тут, у селі Круті, у сім’ї селянина він з’явився на світ, тут у сільських клопотах злітало життя. За роками юності – зрілість, за нею – надвечір’я. У народі кажуть, що достойно жив той, хто посадив дерево, збудував дім і виростив сина. Пилип Васильович за свій вік виростив сад, звів затишний дім, виховав дві доньки, які стали йому справжньою опорою. Ірина Пилипівна Щербина і Ніна Пилипівна Кузьміна живуть зі своїми сім’ями в Одесі. Але це не заважає їм доглядати за батьком по черзі. Завдяки їм в хаті і нині затишно. Нещодавно перекрили дах хати, він тривалий час протікав. Правда, не обійшлося без втручання голови райдержадміністрації В.І. Пого¬рілого.
Початок липня для Пилипа Васильовича ознаменований надзвичайною подією – він зустрів своє сторіччя. І разом з рідними та сусідами за святковим столом співав такі далекі і такі близькі пісні його молодості.
Завітали до сторічного ювіляра і представники влади – голова райдержадміністрації Володимир Іванович Погорілий, голова районної ради Святослав Вікторович Огінський, голова ради ветеранів району Іван Миколайович Бордюжа, сільський голова Олександр Петрович Кравець, голова ветеранської орга¬нізації сільської ради Василь Данилович Яворський. Разом з цінним подарунком В.І. Погорілий вручив ювіляру повідомлення про призначення йому довічної стипендії у розмірі 100 грн, яка буде виплачуватись щомісячно управлінням праці та соціального захисту населення рай¬держ¬адміністрації за рахунок коштів, передбачених в обласному бюджеті.
