ДО 165-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ ЗАГИБЕЛІ МИХАЙЛА ЮРІЙОВИЧА ЛЕРМОНТОВА
«Дело писателя – силой таланта, силой творческой своей окрыленности воскресить великих людей любого времени и любой страны, чтобы они стали нам бесконечно близки и понятны...»
К. ПАУСТОВСЬКИЙ
Силою свого таланту і загостреного історичного світосприймання Костянтин Георгійович Паустовський, день пам'яті якого також відзначається у липні, любив писати про відомих письменників і художників минулого, гостро відчуваючи їхню сучасність. У них його привертало творче ставлення до життя.
Шанобливо ставився Паустовський і до Михайла Лермонтова. Для нього “...досі незрозумілий Лермонтов – хлопчик, який встиг сказати під час свого миттєвого життя про жар душі, розтрачений у пустелі”. Зближує їх небайдужість до людини, знання величезних можливостей слова, вміння відчути і передати поезію, щедро розсіяну навколо, спрага пізнання.
Осмислюючи роботу письменника, Паустовський створив “Золоту троянду” – свою головну книжку про цю чудову сферу людської діяльності. У багатьох статтях і нарисах, таких як “Поезія прози”, “Про новелу”, “Велика мова”, “О. Блок”, “Все починається заново” він окремі значні фрагменти присвячує Лермонтову. Його він обов'язково згадує серед великих письменників, які створили одну з найвидатніших у світі за красою і зримою образністю російську мову.
Про Лермонтова-поета, який розкрив незвичайну музичність російської мови, Паустовський говорить, що “у него есть места, где язык звучит с совершенно загадочной силой”. Надзвичайна урочистість його (“Бывало, мерный звук твоих могучих слов воспламенял бойца на битвы…”) змінюється чудовим легким переливом, схожим на нічне дзюрчання джерела, (“Как ночи Украйны в мерцании звезд незакатных, исполнены тайны слова ее уст ароматных”). І поруч з цим, майже казковим за звучанням переливом, виникає проста розмовна мова:
Что ж мы? На зимние
квартиры?
Не смеют, что ли командиры
Чужие изорвать мундиры
О русские штыки?
У нарисі “Наедине с осенью” Паустовський згадує, що, виконуючи прохання одного з московських журналів написати статтю про те, що таке “шедевр”, він обрав вірш Лермонтова “Завещание”, хоча, як вважав письменник, “все стихи его шедевры. Таковы и прозаические его произведения, и многие поколения будут любить каждую строчку этого бесстрашного и в бою, и в поэзии, некрасивого и насмешливого офицера. Наша любовь к нему – как возврат нежности”.
Зі словами Ренара про те, що талант – це, насамперед, робота і повна віддача себе, – Паустовський співставив лермонтовські рядки:
…Я каждый день
Бессмертным сделать
бы желал, как тень
Великого героя, и понять
Я не могу, что значит отдыхать.
Говорячи про красу тих місць, що пов'язані з пам'яттю чудових людей (у нарисах “Иван Бунин” і “Память о Чайковском), Паустовський згадує і про те, що у 1917 році він випадково потрапив до садиби Кропотово, що належала батькові Лермонтова. Старий і сумний будинок був закритий і забитий дошками. Паустовський довго просидів на ґанку, міркуючи, все навколо йому здалося любим, і раптом вся Росія постала перед ним у своїй томливій і блідій красі. “То была, очевидно, та “странная любовь” к отчизне, о которой говорил Лермонтов, – відзначав письменник. – ...Вокруг сухо шелестели и золотились поля и я понял, что это и была та желтеющая нива, которая помогла ему постигнуть земное счастье”. Такою ж чарівністю сповнені і лермонтовські Тархани.
І у своїй повісті “Разливы рек” Паустовський воскрешає хвилюючі миті з життя поручика Тенгінського піхотного полку Михайла Юрійовича Лермонтова. Тривала була його поїздка з Петербурга на Кавказ, у заслання, що переривалася високою водою розливів річок, і непролазними весняними дорогами. Ця поїздка зігріла молоде серце поета теплом зустрічей і новими мелодійними строфами.
До сценічного виду мистецтва – театру – Паустовський ставився як до подорожі у чарівну країну. Серед написаних ним п'єс значиться і “Поручик Лермонтов” (у нинішньому році – 65 років від дня опублікування). Пізніше Паустовський написав ще і режисерський сценарій про Лермонтова для кіностудії “Союздетфильм”, що по-новому розкриває образ великого поета. Фільм вийшов у 1943 році.
Всією своєю чарівною творчістю, всіма видами літературних жанрів Костянтин Паустовський наблизив до нас талант улюбленого поета, виконавши обов’язок письменника – дати справжнє безсмертя генію минулого.
