В анналах історії зберігається чимало видатних імен, які вдячні нащадки вимовляють з найглибшою повагою. Одне з них – ім'я Івана Микитовича Інзова, генерал-лейтенанта, намісника Бессарабії, головного попечителя і голови Комітету іноземних переселенців Південного краю Російської імперії. В пам'ять цієї чудової людини, «батька, великого друга і заступника бессарабських болгар» 23 серпня 2006 року було здійснено хресний хід з Одеси до Болграда, із зупинкою для поминальної панахиди у Свято-Георгіївській (болгарській) церкві у Білгороді-Дністровському.
У долі цієї видатної і незвичайної людини є таємниці, які так і залишилися нерозкритими до цього часу. Мемуаристи ХІХ століття згадували, що ім'я видатного генерала, героя Вітчизняної війни 1812 року приховує таємницю його народження. Сучасники Інзова вважали його незаконним сином імператриці Катерини ІІ. Майбутній генерал виріс у домі Трубецьких, які назвали його Іной Зов або Інзов... Яким мало бути справжнє прізвище славетного генерала, історія замовчує...
Після приєднання Бессарабії до Росії Головним Попечителем переселенців на Півдні Росії став сильний і вольовий, на той час уславлений у військових баталіях, у тому числі у битві під Аустерліцем, авторитетний Іван Микитович Інзов. Він всіма силами відстоював права переселенців, виявляючи головну турботу про любих його серцю болгар.
В уривку його донесення імператорові Олександру І зазначалося: «Сохранение обычая болгарского народа, соблюдение чистоты нравов, веками в роде их сохраненных, заслуживает особого воззрения...». Болгарські колоністи високо цінували прагнення Інзова допомогти багатостраждальному народові, які знайшли на бессарабських просторах свою другу батьківщину. І коли у 1845 році губернатор Бессарабського краю, будучи одеським громадянином, помер в Одесі, вони звернулися з проханням до російського царя за дозволом «перевезти прах покойного из Одессы на болгарское кладбище, где сооружена для этой цели усыпальница». Перепоховання відбулося 9 листопада 1846 року. Майже двісті верст прах з тілом свого незабутнього заступника болгари несли на руках. І весь цей час сумна колісниця їхала за ними. Але жодного разу, незважаючи на втому людей під час багатоденного шляху, дерев'яна труна, вкладена у свинцеву, не була поставлена на похоронний катафалк. Як відомо, у Болграді останні сажні від воріт цвинтарної огорожі до самої усипальниці, люди несли труну на плечах, пересуваючись на колінах.
На шляху проходження похоронної процесії на прохання аккерманських болгар було зроблено зупинку в Аккермані. У Болгарській церкві, нинішньому Свято-Георгіївському (болгарському) храмі тодішній настоятель Григорій Удовиченко провів урочистий ритуал відспівування. З тих пір, священики Болгарської церкви щороку у листопаді служать заупокійну службу по голові Комітету іноземних поселенців Бессарабії, який прийняв болгар, що втекли з турецької неволі, під своє заступництво...
Через 160 років з часу скорботної дати під час хресної ходи була відтворена остання дорога генерала Інзова до місця упокоєння у Болграді, символічній столиці бессарабських болгар, місті, заснованому головою Попечительного комітету.
Початок хресній ході було покладено в Одесі від Пантелеймонівського монастиря, де до цього часу зберігалися ікони, раніше спеціально написані в Росії на честь Івана Микитовича і освячені на мощах Митрофана Воронезького у місті Воронежі. Потім процесія пройшла до будинку, де жив Іван Микитович Інзов, місця, звідки взяла початок жалобна процесія у 1846 році, пройшовши по всьому шляху, по якому болгари несли на руках свого улюбленого Попечителя.
У старості Іван Микитович дуже хворів і часто їздив по святих місцях Росії поклонятися і молитися мощам. Біля мощів Митрофана Воронезького він одержав зцілення. Тому чудово виконані величезні ікони освячувалися саме на цих мощах. З такої ж причини одна з Болградських церков називається на честь Святого Митрофана. На її іконостасі і будуть розташовані ці ікони, які пройшли тривалий за часом шлях до місця свого призначення.
Прибувши до Білгорода-Дністровського, хресний хід пройшов по одній з вулиць, що прилягають до Свято-Георгіївського храму. Під час панахиди в пам'ять губернатора південних земель Івана Микитовича Інзова настоятель Святого-Георгіївського храму Євгеній Поліщук сказав чимало добрих слів про цю дуже благородну людину, заступника і другого батька болгар Бессарабського краю.
– Добра пам'ять завжди залишається після добрих справ, – сказав отець Євгеній у невеликій проповіді. – Праведні справи завжди залишають добрий і незгладимий слід на землі. Це добре знають православні християни, які живуть за заповідями Божими і дотримуються голосу своєї совісті.
Вічна пам'ять була проспівана Івану Микитовичу Інзову, Попечителю всіх болгар Бессарабії. Нащадки болгар-переселенців з величезною вдячністю вшановують пам'ять генерал-лейтенанта Інзова, видатного державного мужа, який так багато зробив для бессарабських болгар.
