Нова сільська рада Нагірного відразу себе «зарекомендувала»: на 0,5 ставки переведено єдиного в селі культпрацівника – з метою економії коштів.
Тим часом у селі Орлівка, що за якихось десять кілометрів, сільрада виділяє гроші на оплату праці чотирьох працівників культури. У сусідів, в Котловині, в Будинку культури три штатні одиниці.
Як ви гадаєте, у якому з трьох згаданих сіл найбільший відтік населення? Де найбільша кількість залишених будинків? У якому селі найнижча народжуваність? Здогадатися неважко – у Нагірному.
Сьогодні ми розмовляємо з начальником відділу культури і туризму Ренійської райдержадміністрації І.І. ЖЕЛЄЗОВОЮ.
– Ірино Іванівно, культура тримається на трьох китах. Але який "кит", на Ваш погляд, є визначальним?
– Ми дійшли висновку, що в організації культурного життя району опертя слід робити на кадри. Необхідно спиратися на творчих людей, здатних генерувати ідеї – саме ідея рушій світу. Підбиваючи підсумки першого півріччя, ми бачимо, що деякі сільські будинки культури Ренійського району показують високі досягнення в сфері народної творчості, беручи участь не тільки в районних, обласних, але і міжнародних фестивалях. Візьмемо, наприклад, село Орлівка, де третій десяток років працює народний ансамбль молдавського танцю "Опінкуца". Діти, які займаються хореографією, багаторазово бували в Одесі, у Києві, їздили до Румунії, до Молдови. Вони живуть якісно іншим життям, у цих дітей зовсім інший рівень взаємин, набагато ширший кругозір. За ці роки через насичене творче життя в "Опінкуці" – дітище Миколи Олександрова та його сподвижників – пройшло не одне юне покоління жителів Орлівки, і це, безумовно, позначається на загальному культурному рівні села. Але, на жаль, є приклади, коли сільський Будинок культури не бере участі навіть у заходах районного масштабу. Як правило, посилаючись на відсутність транспорту зокрема і підтримки з боку сільради в цілому. Так, окремі керівники не розуміють значимості роботи культармійців і тим самим збіднюють життя своїх же односільчан. А розчистити джерело народної творчості ніколи не пізно. Цього року якісний стрибок відбувся в селі Котловина, де Будинок культури очолила Галина Булгар. Разом з однодумцями в особі Ніни Дейнеки і Софії Богданової-Цонкової вони за лічені місяці домоглися відчутних результатів. Створено ансамбль гагаузького народного танцю, причому, в одній групі займаються діти, а в другій – дорослі, сімейні люди. Розмаїтий репертуар, нові костюми. Будинок культури активно бере участь у роботі гагаузького національно-культурного товариства. Самодіяльних артистів з Котловини ми уже возили на Всеукраїнський фестиваль гагаузької культури, який відбувався в селі Виноградівка Болградського району, виступали вони на Міжнародному фестивалі в Комраті. Зовсім нещодавно котловинці побували в Болграді на Всеукраїнському фестивалі, і привезли три перші місця. У 2007 році ми будемо представляти цей колектив на звання "народний", а це означає, що причетні до нього фахівці будуть мати стабільний заробіток, що дуже важливо.
– Для самодіяльного артиста, як і для спортсмена, дуже важливо мати можливість виступати на різних сценах. І немає нічого гіршого, ніж щорічно варитися у власному соку.
– Незважаючи на те, що фінансування відділу культури досить скромне, найкращі колективи ми намагаємося вивозити за межі району, де вони можуть і себе показати, і на інших подивитися. Самодіяльні артисти, яким випало репрезентувати район на тому чи іншому фестивалі, огляді, конкурсі, відчувають відповідальність, яка активізує колектив. Найменший успіх додає нових творчих імпульсів, люди починають вірити у свої творчі сили. Це – процес взаємного збагачення. Якщо в нього потрапляєш, творче зростання забезпечене. За приклад тут можна навести чудовий дитячий колектив "Балалайка", створений викладачем дитячої школи мистецтв В'ячеславом Астровим. Куди б не виїжджав цей ансамбль, завжди повертається з призовим місцем, завжди на його адресу звучать позитивні відгуки – що і додає творчих сил. Скільки поколінь дітей пройшли через "Балалайку"! Відходить одне покоління, і, здається, ансамбль буде втрачено. Але через якихось три-чотири місяці на сцену висипає «молодий горох» у косоворотках! Безумовно, треба зробити все можливе, щоб ця справа не трималася тільки на ентузіазмі керівника і директора школи мистецтв Лариси Хитрикової, яка робить усе можливе, щоб працювали ансамблі.
Одне із завдань відділу культури – сприяти розвитку нових колективів, піднімати їх на рівень "народних", що, у свою чергу, потребує відповідного фінансування. – Ренійський район відомий такими колективами, як вже згаданий ансамбль народного танцю "Опінкуца", як ансамбль молдавських народних інструментів "Ізвораш" Новосільського будинку культури, як народний хор ветеранів, який працює понад двадцять років у стінах районного БК.
– Що нового останнім часом з'явилося в культурному житті Ренійського району?
– У районному Будинку культури зазвучав на повний голос вокальний ансамбль "Ноталь" під керівництвом Сергія Малогловця. Михайло Тетрадов створив і очолив естрадний ансамбль, у якого, не сумніваюся, блискуче майбутнє. Друге дихання відкрилося у народного духового оркестру, який очолив Федір Бушняк. На очах зростає дитячий колектив "Мугурел" в Будинку культури села Долинське під керівництвом Івана Строї.
Ми пишаємося тим, що щорічно наші вихованці вступають до навчальних закладів, які готують кадри для закладів культури. Цього року вирішили присвятити своє життя розвитку культури Валентин Тетрадов – чудовий юний саксофоніст, Альона Строя – дивовижна вокалістка, Олексій Мойсі, який серйозно займався хореографією. У нас дуже багато студентів – як в училищах культури, так і в столичних вузах. Я, зрозуміло, підтримую з ними зв'язок, бачу, що всім дітям хочеться цілковитої самореалізації. Звичайно, дуже хочеться, щоб вони повернулися до рідного міста – фахівці нам потрібні.
– Не можу не порушити питання про матеріально-технічну базу закладів культури. Про що можна говорити, якщо взимку, скажімо, в районній бібліотеці буває мінусова температура?
– Безумовно, завдання відділу культури райдержадміністрації – створити людям умови для роботи. Про це можна багато говорити, але я наведу лише один приклад. В Ізмаїлі капітально відремонтовано Будинок культури імені Шевченка – і це відразу змінило життя: тепер до міста приїжджають театральні трупи, піаністи, балетні колективи. Культурне відлуння докотилося і до Рені – періодично ми організуємо виїзд дітей до Ізмаїла, залучаємо їх до театрального мистецтва. Ми навчаємо школярів, як слід поводитися в театрі, як допомагати один одному в дорозі. Поступово нам вдається вирішувати деякі проблеми: індивідуальне опалення на природному газі з'явилося в районному Будинку культури, триває ремонт в історико-краєзнавчому музеї, готуємо документи для газифікації трьох сільських Будинків культури, на що передбачено асигнування з держбюджету. Але багато чого залежить і від тих людей, які працюють в закладах культури. Незважаючи на скромне фінансування, за останні роки удосконалено матеріально-технічну базу дитячої школи мистецтв. Чудова фонотека, відеотека, музлітература, костюми – коли навіть незначні кошти опиняються в руках доброї господині, багато чого змінюється. Творчо працюють викладачі. Як наслідок – дуже багато бажаючих віддати дітей до школи мистецтв. У нас в місті досить високий відсоток інтелігентних людей, які прагнуть дати своїм дітям гідну освіту. Людина-читач, яка володіє музичним інструментом, знайома з культурною спадщиною – це норма життя. Але, на жаль. Контингент школи мистецтв обмежений, бюджет виділяє кошти усього на 250 чоловік. І ми змушені відмовляти батькам, їхнім дітям. Я переконана, що на вихованні культурної людини заощаджувати не можна. Адже одна справа, коли коло інтересів дитини визначено слуханням Чайковського, спілкуванням з цікавими творчими людьми і однолітками-однодумцями, і інша справа, коли на них чекає вулиця, коли вадить підворіття зі своїми "принадами".
Мене дуже стривожила та обставина, що в селі Нагірне нове керівництво вирішило заощадити на працівнику культури. Інші, навпаки, прагнуть того, щоб відкрити додаткову ставку – акомпаніатора, балетмейстера. Мудрий керівник робить усе від нього залежне, щоб залучити до культурного процесу якнайбільше людей – від дітей до дорослих.
