У редакційній пошті чимало листів, у яких читачі порушують питання, які стосуються сьогоднішнього стану справ в медичних установах області. На деякі з них відповідає в розмові з нашим кореспондентом голова постійної комісії облради з питань охорони здоров'я, сім’ї, материнства й дитинства, головний лікар Одеської міської дитячої лікарні № 1 ім. академіка Б.Я. Резніка, депутат облради Л.С. Будяк.
– Людмило Сергіївно, відомо, що обласною радою було ухвалено свого часу цілу низку програм медичного спрямування: з боротьби та профілактики туберкульозу, ВІЛ/СНІДу, інших інфекційних захворювань, з розвитку трансплантації тощо. Що можна сказати про їх фінансування?
– Ви назвали деякі цільові програми, але їх набагато більше: «Онкологія», «Дитяча кардіохірургія», «Цукровий діабет», з профілактики гепатиту та інших захворювань – всього близько 15 програм, які ухвалювала облрада попередніх скликань і які «одержала у спадщину» наша постійна комісія. Все це досить актуальні медичні проблеми, і їх потрібно вирішувати в обов'язковому порядку.
Однак тут ми зіштовхуємося з дефіцитом бюджетного фінансування (це стосується і Міністерства охорони здоров’я, й управління охорони здоров’я й медицини катастроф облдержадміністрації, і облради). Втім, говорячи про фінансування програм на 30% – 40% від необхідного, потрібно враховувати, що складалися вони за максимумом, тобто на рівні стандартів світової медицини. А реальне фінансування у нас – відповідно до сьогоднішніх можливостей держави. Тому я не можу сказати, що медичні програми не виконуються. Скажемо так: вони реалізуються, але поки що не на максимальному, а на мінімальному рівні. Наприклад, програма з діабету фінансується досить добре, непогано – з онкології та профілактики ВІЛ-інфекції. Інші – трохи гірше, але тут уже обираються пріоритети з урахуванням можливостей виділення коштів.
Зараз наша комісія розгляне виконання програм, продовжить діяльність тих, які найбільш актуальні, частина з них підлягає зняттю з контролю. Ми працюємо над цими питаннями разом із відповідними відомчими управліннями. Впевнена, що буде ухвалено ще не одну національну медичну програму, оскільки охорона здоров'я перебуває у досить складній ситуації.
– Одна з гострих медичних проблем нашого регіону, та й країни в цілому, – боротьба із туберкульозом. Наскільки нам відомо, у перспективі планується навіть створення нового протитуберкульозного диспансеру...
– Туберкульоз – це проблема, яка переслідує багато поколінь людей в усьому світі. Причому, проблема і медична, й соціальна. Сьогоднішні соціально-економічні складнощі в країні – одна із причин зростання захворюваності на туберкульоз. Найбільше тривожить медиків те, що збудник хвороби (паличка Коха) пристосувався до існуючих антибіотиків, став стійким.
Обласний протитуберкульозний диспансер, що розташований в Одесі по вулиці Бєлінського, створювався ще за довоєнних часів. Але сьогодні умови перебування там хворих не відповідають санітарним нормам, медустанова розташована в центрі міста, у курортній зоні... Ось і назріла необхідність створення нового диспансеру, бажано, за межею міста, у зеленій зоні, оскільки для лікування цієї категорії хворих чисте повітря має дуже велике значення.
Звичайно, виникає проблема фінансування, адже будувати потужну лікувальну установу із повним оснащенням – досить дороге задоволення. Тому нами детально вивчаються питання інвестування.
Управління охорони здоров’я та медицини катастроф облдержадміністрації виходить із пропозицією створити ціле лікарняне містечко, де доцільно розташувати не тільки тубдиспансер, але й інші інфекційні медустанови. Поки що рано прогнозувати, що вийде, але цим питанням ми будемо займатися впритул. Гадаю, якщо ідея буде добре аргументованою, нас підтримають і обласна рада, й одесити, і мешканці області.
– Якісне медичне обслуговування має бути доступним усім: і городянам, і мешканцям сільської глибинки. Яких заходів вживається, аби забезпечити на належному рівні роботу центральних районних лікарень, сільських лікарських амбулаторій, фельдшерсько-акушерських пунктів?
– Останнім часом сільська охорона здоров'я оснащувалося явно недостатньо й багато чого втратила. Сьогодні існує програма пріоритетного розвитку первинної медико-санітарної допомоги, перша ланка якої – ФАПи, при цьому основна увага приділяється впровадженню сімейної медицини на селі.
Лікарів загальної практики вже кілька років готує Одеський держмедуніверситет, тут же можна пройти перепідготовку за фахом сімейного лікаря. Передбачається, що ФАПи будуть перепрофільовані у амбулаторії сімейної медицини.
Ухвалено відповідну Національну програму, нею передбачено субвенції в нашу область із держбюджету. Поки що вони не надійшли, але, сподіваємося, до кінця року ситуація зміниться на краще.
Проблем у сільської медицини – надто багато: це і невистачання фахівців, і недоліки у забезпеченні медобладнанням, транспортом, телефонним зв'язком... Медики тікають із сільських лікарських амбулаторій, дільничних лікарень, ФАПів, кадри старіють, а випускники медичних навчальних закладів у село на роботу не поспішають. Що буде далі? Про це я хочу запитати у голів райрад, голів райадміністрацій. Тому що тільки від того, які умови створить місцева влада медичним працівникам і для роботи, і для побуту, залежить, чи приїдуть вони туди працювати. Приїхати в нікуди (молодих фахівців погано забезпечують житлом у районах області), працювати і в вдень, й вночі, виконуючи і функції «швидкої допомоги», причому все це – на ногах (тому що немає транспорту), при цьому одержувати за свою працю дрібниці – погодьтеся, перспектива нерадісна.
Кадрове питання в сільській медицині стоїть дуже гостро. І все залежить від того, наскільки чітко усвідомлює місцева влада, що здоров'я населення – один із основних показників добробуту району.
– Так все ж таки: безкоштовна у нас медицина чи ні?
– Це одне із найболючіших питань. Сьогодні немає законодавчої бази, яка регулює надання платних послуг у медичних установах. І відповідна стаття Конституції говорить, що охорона здоров'я у нас безкоштовна і бюджетна. Але з бюджету, проте, вона не фінансується належним чином. До 80% коштів, що виділяються з бюджету, йде на зарплату медикам і оплату комунальних послуг, і тільки 20% – на інші потреби, серед них і на оснащення та розвиток медустанови. Тому, починаючи з придбання дорогих ліків, різного інвентарю до дезінфікуючих засобів (а в умовах існуючої непростої епідситуації по туберкульозу, ВІЛ\СНІДу, гепатиту й т.п. – це актуальна проблема), доводиться залучати кошти пацієнтів.
Заради істини хочу сказати, що фінансування медустанов було лімітоване й за радянських часів. Знаю це із особистого досвіду, чимало років пропрацювала дільничним лікарем.
Медицина – дуже витратна галузь. Потрібні джерела фінансування, потрібно переходити до медичного страхування. Так, на цьому шляху ми набиваємо, так би мовити, якісь гулі, як і наші колеги в Росії. Але вони вже 10 років працюють у цій системі, й вона реальна. Багато пацієнтів навіть згодні оплачувати медичні послуги, але вони пропонують, наприклад, установлювати в медустановах касові апарати. «Ми хочемо бути впевненими, що ці гроші справді підуть на потреби лікарні, а не до чиєїсь кишені», – кажуть вони. І це цілком правильна постановка питання. Тому що саме відсутність чіткої законодавчої бази призводить до цілої низки «мутних» ситуацій.
– На одному із прийомів до голови облради Миколи Скорика звернулася група ветеранів. Йшлося про конфліктну ситуацію в обласному госпіталі інвалідів війни. Чи розв'язався цей конфлікт? І, коли зайшлося про звертання громадян, чи часто доводиться працювати із подібними документами вашій постійній комісії?
– У госпіталі мені довелося побувати разом із комісією. Що стосується надання медичної допомоги, забезпечення пацієнтів харчуванням та ліками, – проблем там немає. Матеріально-технічна база (діагностична, лабораторна) відстає, але це вже пов'язано знову ж таки із питаннями фінансування. А напружена ситуація... Просто ветерани-інваліди опинилися втягнутими в конфлікт між управлінням охорони здоров’я та головним лікарем госпіталю. Конфліктуючі сторони можуть реагувати на ситуацію, що склалася, по-різному, але, мені здається, що розв’язувати питання треба було між собою, а не залучати до нього пацієнтів. В принципі, сьогодні конфлікт улагоджено.
З боку нашої комісії до обласного управління охорони здоров’я та медицини катастроф надійшла пропозиція щодо розширення діяльності госпіталю. Сьогодні контингент його пацієнтів визначено досить жорстко: це тільки інваліди війни. А ми гадаємо, що тут можуть проходити курс лікування й інші категорії: наприклад, учасники бойових дій, діти війни. Це дозволило б госпіталю працювати з більш повним навантаженням. Хоча питання слабкої матеріально-технічної бази залишається все ще актуальним.
Ветерани-інваліди мають лікуватися в кращих умовах. І я гадаю, що облрада ухвалить рішення щодо відповідного фінансування.
Що стосується звертань до нашої комісії, – переважно, вони надходять від самих медпрацівників та від представників районної влади.
Йдеться, як правило, про врегулювання законодавчої бази охорони здоров'я. На підставі аналізу цих документів ми будемо звертатися до Верховної Ради. Надходять і колективні звертання від таких груп населення, як, наприклад, інваліди, чорнобильці. І ми вдячні громадянам за питання, які порушуються, будемо намагатися розв’язувати їх.
Вже неодноразово говорилося про інвентаризацію комунальної власності облради, яка зараз провадиться. До цієї власності входять і багато установ охорони здоров'я. Після перевірки їхньої матеріально-технічної бази знову буде розроблено поетапні та фінансово обґрунтовані програми. Європейський вибір України не викликає сумнівів. Це означає, що й вимоги до системи охорони здоров'я будуть підвищуватися. Медицина має вдосконалюватися, і попереду в нас багато роботи.
