У видавничому домі “Негоціант” тиражем у 500 примірників вийшла книжка “Одесский порт. Год 1941-й.”. Автор-упорядник – директор музею імені Ф.П. Де-Волана Одеського порту Тетяна Гліб-Кошанська у передмові підкреслює: “Особенность данной книги состоит в том, что она являет собой документ эпохи, так как составлена по поручению руководства ЧМП группой портовиков и капитанов – участников событий той поры. Рукопись книги долгое время хранилась в архивах семьи начальника порта в 1941 году П.М. Макаренко, а затем его дочерью Людмилой Пахомовной Макаренко была передана в музей Одесского порта. Администрация и профком Одесского порта взяли на себя почетную обязанность ее опубликовать”.
Книжка побачила світ, передусім, завдяки начальнику Одеського порту, Герою України, Почесному громадянину Одеси Миколі Пантелеймоновичу Павлюку. Це, до речі, п’ята книжка, випущена працівниками музею порту за 16 років активної та плідної діяльності. Презентація її відбулася у музеї Де-Волана.
Невелика за обсягом, але насичена багатьма унікальними фотографіями, книжка ця, на наш погляд, має не лише історичне значення, але досить випукло й образно відтворює через унікальні документи та спогади учасників оборони Одеси героїку початкового періоду Великої Вітчизняної війни.
Динамічний сюжет книжки складається, ніби капітальне приміщення, із добротних блоків спогадів, рапортів Пахома Михайловича Макаренка, який керував роботою Одеського порту, військкома порту Михайла Макаровича Гільдіна, начальника портового штабу протиповітряної оборони Бориса Васильовича Загоровського, начальника Одеського військово-морського порту полковника Якова Івановича Осипова, командувача і комісара Одеського оборонного району контр-адміралів Г.В. Жукова, І.І. Азарова, командувача Приморської армії генерал-майора І.Є. Петрова, капітанів суден та командирів кораблів: В.Н. Ярошенка, М.І. Бєлуха, М.І. Григора, А.С. Полковського, А.Ф. Шанцберга, П.Л. Безайса, І.Ф. Короткого та інших. Це вони вдень і вночі організували безперервну роботу порту та оборону Одеси , евакуацію мешканців міста. Постійно курсували між Одесою, Севастополем та Новоросійськом, піддаючись нальотам авіації та атакам підводних човнів ворога, уславлені морські судна “Ташкент”, “Курськ”, “Крим”, “Україна”, “Калінін”, “Москва”, “Восток”, “Вірменія”, “Грузія” та інші.
Про героїчну самовіддану роботу портовиків говорять такі дані: за щоденної потреби у 700 – 800 робочих місць у порту малося всього 250 вантажників, яких було переведено на казармений стан і 12-годинний режим роботи. Докерам доводилося частіше за все працювати під бомбардуваннями, які тривали в деякі дні по кілька годин.
У книжці на дванадцяти сторінках наводиться жахлива статистика повітряних тривог, бомбардувань та повітряних боїв над портом, починаючи з 22 червня до 16 жовтня 1941 року. Тривалість бомбардувань й справді справляє приголомшуюче враження. Так, якщо у червні вони тривали по годині й менше, то, й страшно уявити, що творилося на причалах та вулицях міста: наприклад, 24 липня повітряний наліт тривав 3 години 25 хвилин, 28 липня – 8 годин 30 хвилин, 12 серпня – 2 години 57 хвилин, 18 вересня – 8 годин 32 хвилини, 21 вересня – 8 годин 42 хвилини.
Та, все-таки, незважаючи на такі масовані нальоти авіації супротивника, Одеський порт посилено працював, виконуючи бойові завдання командування й священний громадянський обов’язок. За період з 1 по 16 жовтня для евакуації військ, цивільного населення, бойової техніки із обложеної Одеси було залучено 24 транспорти та 23 військові кораблі, які виконали до Криму й на Кавказ 84 рейси. Крім бійців та командирів Приморської армії чисельністю понад 80 тисяч, були евакуйовані 15 тисяч чоловік цивільного населення, 1125 коней, 1158 автомобілів, 268 тракторів, 462 гармати, 168 гаубиць, 14 танків, 16 бронемашин, 493 міномети та інша техніка. Ці дані вражають своїми масштабами і, разом з тим, документально свідчать про титанічну працю колективу порту у бойових обставинах.
Таким чином, портовики та захисники Одеси допомогли Батьківщині виграти дорогоцінний чинник часу та найважчий, початковий період війни, скувавши 300-тисячну армію супротивника і протягом двох з половиною місяців вимотуючи й знекровлюючи її, а в цілому, за великим рахунком, зірвали задуманий Гітлером бліц-криг.
...Ще затемна, о 5.30 16 жовтня, оперативний черговий доповів командуванню: “Эвакуация Одессы полностью завершена. Потерь ни в людях, ни в технике нет. Важные в военном отношении объекты разрушены согласно плану”.
Буквально через три дні, 19 жовтня 1941 року, газета “Правда” писала: “Вся советская страна, весь мир с восхищением следили за мужественной борьбой защитников Одессы. Они ушли из города, не запятнав своей чести, ушли, сохранив свою боеспособность, готовые к новым боям с фашистскими ордами. И на каком бы фронте ни сражались защитники Одессы – всюду будут они служить примером доблести, мужества, геройства. Слава героическим защитникам Одессы”.
На презентації книжки високо відгукнулися про її велику історичну та виховну цінність промовці: голова профкому порту В.Н. Зайков, голова ради ветеранів полковник у відставці М.І. Дебелий, історик та кандидат економічних наук Л.П. Макаренко, голова ради ветеранів Приморської армії, директор музею Південного оперативного командування В.І. Лучінкіна, член обласної ради миру, кандидат військових наук, доцент, генерал-майор у відставці Р.П. Агриков, директор музею морехідного училища ім. О.І. Маринеска, донька Героя Радянського Союзу. Л.О. Маринеско, сестра підпільника, Героя Радянського Союзу Яші Гордієнка, Н.Я. Гордієнко, депутат Одеської міськради М.А. Коржнєва та інші.
Книжка “Одесский порт. Год 1941-й”, безперечно, не лише нагадає учасникам тих вогняних подій, людям старшого покоління, про випробування, які випали на їхню долю, але й допоможе тим, хто народився у післявоєнні роки, прилучитися до героїчного минулого їхніх батьків та дідів. Словом, вона є воістину вдячним джерелом для прищеплення молоді поваги до фронтовиків, виховання у юнаків та дівчат почуття патріотизму, формування високих моральних та духовних якостей.
