Як ми вже повідомляли, нещодавно відбулися пряма телефонна лінія та прес-конференція начальника Держуправління охорони навколишнього природного середовища в Одеській області Віталія Олександровича Примака. Під час цієї зустрічі з журналістами, головний еколог області ознайомив їх зі станом природного довкілля та екологічної безпеки на Одещині. Подаємо нотатки з цього приводу нашого спеціального кореспондента.
Серед проблем, які пов’язані з безпекою нашого довкілля, особливий інтерес викликають ті, що виникли у зв’язку з охороною, збереженням та утилізацією боєприпасів. Одразу зазначу, що такі поняття, як “військові боєприпаси” та “екологія”, на перший погляд, мають мало що спільного. Військова і цивільна безпека – так, але екологія?
І все ж таки, питанням збереженості боєприпасів доводиться займатися і, здавалося б, суто екологічному відомству, очолюваному Віталієм Примаком. Тому що трагічний досвід, набутий нашою країною під час вибухів, які сталися на складах боєприпасів у Новобогданівці Запорізької області, переконує нас: крім усього іншого, це ще й значна екологічна катастрофа, внаслідок якої змінюється ландшафт, гинуть десятки гектарів, посівів та природної рослинності, а розкидані на великі відстані боєприпаси, які не вибухнули, перетворюють місце їх падіння на зону суцільної небезпеки для людей і тварин, на якій саперам ще працювати й працювати.
Підігріває інтерес до цієї проблеми й ще одна обставина. Усі ми ще пам’ятаємо ті часи, коли сама згадка про розташування складів з боєприпасами, їх обсяги та умови збереження були великою державною та військовою таємницею. Тепер усі ці дані відкриті для публікацій, хоча, чесно кажучи, я не впевнений, що це вірний підхід; вже чому-чому, а складам боєприпасів гриф секретності треба було б повернути. Але то вже тема іншої розмови, а тим часом...
Як повідомив Віталій Примак, зараз в області розташовуються 4 потужні склади артилерійських боєприпасів, а також 4 склади ракет та інших боєприпасів. Не забуваймо і про склад Західної військово-морської бази у Міжлиманні, що між Хаджибейським і Куяльницьким лиманами, на якому чекають свого часу 800 вагонів морських мін, торпед і глибинних бомб; і про склад корпусу протиповітряної оборони в селі Олексіївка Білгород-Дністровського району, на якому теж знаходиться 14 вагонів (виміри чомусь робляться у “вагонах”) ракет середньої дальності та кілька вагонів інших боєприпасів.
Здавалося б, у чому проблема: є армійські склади, є армія, яка зобов’язана їх охороняти... Але не все так просто. По-перше, комусь у нашій країні спало на думку замінити армійську охорону на так звану охорону ВОХРу, тобто отих “стрілків ВОХРу”, яких ми звикли бачити на прохідних заводів та всіляких інших установ. Але це зовсім інша система, інший рівень дисципліни і безпеки. Тому, на мій погляд, військові склади має все ж таки охороняти, причому надійно, армія. Але, навіть прийнявши рішення про заміну армійської охорони на охорону ВОХР, наша держава не потурбувалася про те, щоб виділити необхідні кошти. Так само потрібні кошти на встановлення і поновлення огорожі та сигналізації, на обвалування майданчиків, освітлення складів і тому подібне. Не кажучи вже про планове знищення усього цього армійського непотребу.
Відтак, на пряме запитання журналістів: чи може Держуправління охорони навколишнього природного середовища та інші організації, які цим переймаються, гарантувати одеситам, що історії з новобогданівським складом не повториться, Віталій Примак так само прямо і відповів:
– На наш погляд, стан справ із збереженням боєприпасів на складах Одещини складний, і гарантувати того, що ситуація, яка склалася була під час трагедії в Новобогданівці, не повториться – ми не можемо. А якщо врахувати, що склади в Новобогданівці розташовувалися на відстані 25 кілометрів від найближчого великого міста – Мелітополя, то склади ВМС у Міжлиманні знаходяться всього лише на відстані 5-6 км від Одеси, тож при такому підході до збереження боєприпасів ми можемо зіткнутися з трагічними наслідками. Тим паче, що торпеди, міни і глибинні бомби, які зберігаються на складі ВМС, виготовлені – вдумаймось у це! – ще 39 – 45 років тому!
Звичайно, хочеться сподіватись, що трагедія в Новобогданівці та всілякі надзвичайні події, які ставалися на інших об’єктах і полігонах, все ж таки наших урядовців та силовиків дечому навчили, і вони вживатимуть належних заходів безпеки. Але, як бачимо, дзвінок-попередження, отой перший (чи, може, вже третій?!) дзвінок-попередження, пролунав.
Ні начальник Держуправління охорони навколишнього природного середовища в Одеській області Віталій Примак, ні журналісти не могли обійти і проблему острова Зміїного. У цього малесенького острівця посеред моря теж є свої великі проблеми. Одна з них – каналізаційна система. Зараз на острові діє обласне комунальне господарство “Острівне”, там створене село Біле, споруджено невеличкий готель, одне слово, – і населення острова поступово збільшується, й інфраструктура життєзабезпечення та туризму розбудовується. А каналізації як не було, так і нема.
– Каналізаційної системи, – підтверджує Віталій Примак, – на Зміїному сьогодні не існує, що призводить до забруднення неочищеними стоками території острова, акваторії моря, і створює несприятливу екологічну ситуацію. Враховуючи стратегічну, політичну, економічну важливість острова, наявність родовищ вуглеводнів, які, за прогнозами, виявлені на континентальному шельфі, з обласного фонду охорони навколишнього середовища виділено в 2002 – 2005 роках майже 2 млн грн. Але цього мало. Минулого року з обласного фонду охорони довкілля направлено 1 млн грн на будівництво господарсько-побутової каналізації та станції очистки стічних вод. До Мінприроди України направлено запит про виділення коштів з Держфонду охорони довкілля на поточний рік у сумі 650 тис. грн. Крім того, з обласного фонду охорони довкілля, у відповідності з рішенням сесії облради від 25 квітня 2007 року, планується виділити ще 400 тис. гривень на ці ж роботи.
Тобто, на прикладі розбудови острова Зміїного, ми бачимо, що екологічно-захисну інфраструктуру тут намагаються розвивати паралельно із розвитком єдиного на острові населеного пункту. І це вже добре, хоча хотілося б, щоб природозахисні заходи все ж таки провадилися з певним випередженням. Бо тільки в такий спосіб і на острові, і в усьому краї ми оберігатимемо і себе, і природу.
