Олексій ріс у багатодітній сім’ї (імена змінено). Батько працював водієм у радгоспі, мама – у виноградній бригаді. Вона захворіла і рано пішла з життя. Діти росли самі по собі. Не завжди були ситими, виникали нескінченні проблеми з взуттям, одягом. Але вони не стали жебраками.
Минув час, Олексій закінчив курси водіїв і став на батьківську стежку – сів за кермо автомобіля. Згодом зустрів симпатичну дівчину, з якою створив сім’ю.
Світлана подарувала чоловікові доньку та сина. Олексій кохав дружину, любив діток, допомагав в усьому вдома, не пиячив, як інші. Та Світлана цього не цінувала. Почала все частіше бігати до подруг, потягнулась до чарки, стала палить. А про дітей не дбала.
Чоловік не раз намагався по-доброму, спокійно поговорити із Світланою, сподіваючись, що вона зрозуміє те, яка відповідальність у них, батьків, перед дітьми. Але все було марно. Вона продовжувала пиячити. Крім того, почала виносити з дому речі, навіть дитячий одяг. Все міняла на чарку. Олексій переконався, що так жити неможливо, а виховувати у таких умовах дітей – брати гріх на душу. Набрався мужності, хоча розлучення з дружиною для нього було нелегким, зібрав дитячі і свої речі, та й поїхав до рідного села.
...Марина була спокійною, врівноваженою, витриманою жінкою, прекрасною господинею. Тому й приглянулась сусідньому юнакові. Запропонував він їй руку і серце. Відгуляли весілля, отримали квартиру, довели її до ладу. Чоловік працював то на одній, то на іншій роботі, але довго не затримувався. Все йому було щось не до вподоби – то зарплата, то колектив. Додому часто приходив на підпитку. У квартирі затишно, чистота і порядок, діти нагодовані, вечеря приготовлена. Та все він щось вишукував, щоб якось зганьбити Марину. Жінка ніколи не виправдовувалась, погоджувалась з зауваженнями. Але Миколу і це не влаштовувало. Якось одного літнього дня прийшов додому “на рогах”, а дружини вдома немає. Він знав, що, крім своїх батьків, вона нікуди не ходить. З’явився до них і почав нецензурними словами ображати Марину. Тесть і теща заспокоювали, але він нікого не слухав. Вдарив кулаком тестя, почав бити і дружину, погрожуючи, що якщо через п’ять хвилин вона не повернеться додому, розправи їй не уникнути.
...Олексій попрямував до хвіртки. І перед виходом з двору його ніби щось утримувало, не випускало. Марина дивилась йому в спину і не розуміла, що з ним коїться. Він повільно обернув голову і промовив: “Будь мені дружиною”. Жінка почервонила, потім зблідла. В цей час з городу повернулася мати з відром картоплі. Побачивши біля хвіртки Олексія, не здивувалася – мудру жінку не обведеш навколо пальця.
Віра Петрівна запропонувала зайти до хати.
– Сідайте, поспілкуємось, – запропонувала господарка.
А Марина з Олексієм немов у рот води набрали.
– Здається, я зрозуміла в чому справа, але ви чомусь мовчите.
– Тітко Віро, ви мабуть вже чули, що я тимчасово живу у сестри. Я розлучився с дружиною, – почав розмову Олексій. – Наші долі з Мариною чимось схожі, і я вже тиждень готував себе до цієї зустрічі. Я впевнений, що разом нам буде краще після всього пережитого.
– Чули ми про твою біду. Знаємо тебе змалечку. Ми з батьком, гадаю, не будемо втручатися у ваші справи, просто хочеться вірити, що у вас усе буде як в людей, щоб ніколи не повторювалася історія попереднього життя нашої доньки.
– Можете не хвилюватися, у нас все буде добре, я запевняю вас.
Тепер ця міцна сім’я придбала окремий будиночок на тій же вулиці, де колись жили Олексієві батьки. Тут панують взаємоповага, доброзичливість. Дітки подружились.
Кожного робочого ранку Олексій заводить свого “Москвича” і їде на роботу до сусіднього села, троє школярів збираються на навчання, а господарювати і далі залишається Марина з найменшою донькою. В хаті настають тиша й спокій. А коли після обіду школярі повертаються в оселю, а ввечері батько приїздить з роботи, тиша порушається – кожен розповідає про день, що минув, про свої враження.
