– Та-ак, такого б Федора Куцарєва та на кожне село, – мрійливо промовила Тетяна Бикова, – одна з учасниць виїзного засідання колегії Арцизької райдержадміністрації, яке стало вже традиційним, вона ж – Вознесенський сільський голова. Вражень від відвідування колишнього райцентру, що пройшло непростий шлях від стрімкого руйнування до поступового відродження села Нової Іванівки, було багато. Усі на власні очі переконалися: навіть у суворих умовах нестачі коштів досягти можна багато, якщо розвитку підприємництва приділяється належна увага.
Вибір місця для провадження засідання було зроблено не випадково: наочнішого прикладу успішної підприємницької діяльності, аніж у Федора Семеновича Куцарєва, й уявити собі важко. Голова райдержадміністрації Віталій Іванович Давидов, знаючи, що у Куцарєва є чому повчитися, запропонував широкому активу побувати на його виробничих дільницях, й одержати в нього поради та відповіді на багато запитань.
– Вам вдалося за один рік відкрити у селі чотири цехи побутового обслуговування, у Вас функціонує великий млин, солідний хлібозавод. Як Ви встигаєте? – запитали ми у Федора Семеновича.
– Років три тому я зібрав ініціативних, мислячих людей. Разом обміркували, як використовувати приміщення та будівлі у селі, що ще залишилися незруйнованими у колишньому СВК, сільСТ. Поговорили із пайовиками, і нам тимчасово безоплатно передали у користування порожні склади та крамниці. В одному з них на сьогоднішній день розмістився швейний цех. У колишньому приміщенні птахоферми відкрили цех з виготовлення тротуарної плитки. Поновили роботу столярного цеху. Сьогодні він виконує замовлення сільчан, ремонтує Будинок культури, дитячий садок. І цех ритуальних послуг відкрили.
– Але це ж потребує і великих витрат?
– Справа не в грошах. Я знаю людей, які, не маючи власних коштів, відкрили свій бізнес. Є такий «банк» – «ГІЛ» – гроші інших людей. Ось таких і треба шукати.
– Чим Ви зараз зайняті? Яка першочергова мета?
– У мене своє виробництво – хлібокомбінат, а мета – відкривати великі виробництва. Й один із стратегічних напрямів – це усе ж переробка. Я взагалі дивуюся: в іншому селі є і млин, і олійня, але вони не працюють. А ми на сьогоднішній день маємо запустити у діло усе, що маємо. Не можна віддавати важко вирощену продукцію, власне кажучи, задарма, як сировину. Я б запропонував розвивати альтернативні виробництва. Ми зациклилися на землі, гектарах, а ефективності мало. Тобто, якщо вже займатися землею, то – серйозно.
– Серйозно – це як?
– Як, наприклад, Сергій Паращенко – керівник фермерського господарства «Агрофірма «Бургуджи». Щоб на 10 – 20 тисячах гектарів працювало всього чотири механізатори, щоб була нова широкозахватна техніка. Ось це підхід. А якщо у людини п’ять гектарів землі й вона запитує, який трактор їй купувати, – це не по-господарськи. Я порадив одному такому хлопцю: краще меблями займися, їх не вистачає. Тепер у нього мережа меблевих магазинів.
– Ще недавно у вашому господарстві працювала лінія з виробництва макаронів. Чому її згорнули?
– Обладнання не відповідає рівню дня. Конкурувати важко. Немає проблем виробляти макарони для одного-двох сіл. Виробництво завжди має бути економічно вигідним, з реалізацією десятків тонн продукції на день. Як кажуть, гарна справа має бути з шістьома нулями. Наше серйозне виробництво – це хлібозавод із виходом продукції на чотири райони. Ну, й млин. Ми реалізуємо борошно по усій області.
– А із реалізацією хліба в умовах жорсткої конкуренції проблем немає?
– Конкурентів вистачає. В Арцизі реалізують свою продукцію три одеські заводи, Татарбунарський та Білгород-Дністровський і два місцеві підприємці. Та все-таки, обсяги виробництва хліба нарощуємо постійно.
– Ви обладнали в селі чудовий майданчик для відпочинку. Він справді був задіяний, чи це той випадок, коли гроші викинули на вітер?
– Ну, чому ж! До 300 чоловік збиралося. Чотири рази на тиждень привозили автобусом молодих людей із Делень, ним же й відвозили. Ціна проїзду – одна гривня. Організація відпочинку – чітка. Провадили фестивалі народної музики, тематичні вечори, дні народження, свята села. Запрошували художні колективи з інших сіл. Кольорова музика, барчик із напоями, чергування міліції, вночі – охорона. По четвергах майданчик для бабусь із онуками, і теж за цікавою програмою. Зрештою, не хлібом же єдиним живе людина…
Справді, такого б Федора Куцарєва – та в кожне село…
– Я дякую Богові, – сказала своїм колегам Новоіванівський сільський голова Степанида Опанасівна Черкес, – що в нас є такий чудовий чоловік. Це завдяки йому село піднялося й розвивається.
