Моя зустріч з головою Ширяївської райради Віктором ПОГОРЄЛОВИМ не була обумовлена якоюсь екстраординарною подією. Просто у нашого брата є таке поняття, як чергова поїздка до району. Це коли хочеш відволіктися на день-другий від редакційної текучки, подивитися на сільське життя-буття, відчути чим «дихає» глибинка, з допомогою яких чинників вирішує свої наболілі проблеми, поспілкуватися з представниками районної виконавчої влади та місцевого самоврядування.
Розмову з Віктором Івановичем розпочав з традиційного для сьогодення питання.
– Кожен з депутатів райради, балотуючись, мав свою певну передвиборчу програму та певні політичні переконання. Чи вдалося Вам консолідувати їх зусилля в одному напрямі – напрямі подальшого розвитку Ширяївського району?
– У нас 45 депутатів. 11 з них – це представники Партії регіонів, 11 – “Народного союзу – Нашої України”, 10 від Соціалістичної партії України, 2 комуністи, 2 – від “Відродження” і 5 депутатів від Народної партії. Це стосовно політичного складу райради. Якщо ж говорити про їхній досвід депутатської роботи, то варто зазначити, що багато з них не вперше обираються депутатами, мають вищу і середню спеціальну освіту, є добрими фахівцями в агропромисловому виробництві, інших галузях народногосподарського комплексу.
Зараз настали часи прагматичних людей. І щоб вирішувати якісь соціальні питання, скажімо, спорудження тих чи інших об’єктів, доріг, водо- та газопроводів, ремонтувати школи, дошкільні заклади, клуби, Будинки культури (а, здебільшого, саме сприяння у цьому вимагають від нас громади) потрібні кошти. Тут я ніякого відкриття ні для кого не роблю. І в цьому плані рік для району видався надзвичайно важким. Я в своєму трудовому та й взагалі свідомому житті навіть не пам’ятаю такого жорстокого засушливого року.
Минулої осені господарства усіх форм власності посіяли озимими за найновішими технологіями 58 тисяч гектарів площ. А коли настав час збирати, 30 тисяч з них були спалені пекучим сонцем і повною відсутністю запасів вологи у грунті. Причому спалені на корені. А каталізатором процесу запалу хліба послужили цього року мінеральні добрива, котрими, як ніколи щедро, підживлювалися посіви. В нормальні за кількістю опадів роки вони справді є поживою, розчиняючись у грунті. Тепер же, пролежавши під корінням рослин, сприяли його підгоранню. В результаті ми вперше зібрали жалюгідний вал – 36 тисяч тонн збіжжя. Менше третини від того, що район збирає зазвичай. При середній урожайності 13,7 центнера з гектара. А гороху взагалі на площі 4 тисячі гектарів, посіяного на кращих площах елітним насінням вітчизняного і закордонного виробництва, зібрали всього-навсього 84 тонни. Це, практично, нічого. І зараз дуже важко вести розширене виробництво. Це проблема з проблем.
Крім того, район лихоманить проблема зайнятості населення. Люди тримають солідні підсобні господарства і завдяки їм виживають. Зараз, практично, велику рогату худобу свиней, птицю нічим годувати. Район заготував всього-навсього 9 тисяч тонн силосу. Для прикладу: коли я очолював колгосп “Прогрес”, ми закладали 14 тисяч тонн цього виду корму. То зараз силос заготували, практично, провідні господарства району, такі, як “Маяк”, “Мар’янівське”, “Новоандріївське”, “Батьківщина”. У решті – мізер. У деяких селах взагалі немає силосних ям.
Відтак людям дуже важко стає тримати живність. Особливо це стосується великої рогатої худоби. Ну і, звичайно, значно зменшиться поголів’я свиней. Тому що свині – це концентрати. А їх обмаль. І люди витрачатимуть концкорми на відгодівлю птиці – курей, качок, гусей, індиків. ВРХ і свиней господарі триматимуть лише обмежену кількість, для власних потреб. Для продажу, як це раніше було масовим явищем у районі, цього року відгодувати дуже важко. І вже зараз практично почався неконтрольований забій великої рогатої худоби та свиней.
Звісно, знищити поголів’я значно легше, ніж його потім відтворювати. Отож, невдовзі великі проблеми постануть не лише з м’ясом, але й з молоком. Останнє із загальнодоступного продукту може для малоімущих верств населення також перетворитися на раритет, як м’ясо, ковбаси, сири.
І це розуміють усі депутати нашої райради. Серед них і керівник приватного сільгосппідприємства “Маяк” Микола Йосипович Захар’єв. Очолюване ним господарство – єдине в районі, котре не зменшило поголів’я великої рогатої худоби (її налічується понад півтори тисячі голів) та плюс на відгодівлі більше 2500 свиней.
Веду це до чого? Розвиток соціально-культурної сфери (ще раз повторюся – тут немає нічого нового) неможливий без коштів. Господарники, при всіх цих негараздах, намагаються вчасно розраховуватися з районним бюджетом. А за рахунок цього здійснюється вирішення соціальних програм. Крім того, у районі другий рік працює Фонд соціальних інвестицій. За його сприяння відремонтовано дитячий садок у Ширяєвому, ясла-садок у селищі Жовтень, школи у Преображенці, Макаровому, тривають роботи з ремонту водогонів у Миколаївці та Вікторівці. Загалом фонд за цей період освоїв 4,5 мільйона гривень.
– Вікторе Івановичу, розшифруйте, будь ласка, схему дії фінансових потоків цього Фонду. Я так розумію, що сільська громада визначає найважливіші точки вкладання коштів, і на паритетних з Фондом фінансових засадах вирішує проблеми. Так це чи ні?
– В принципі, так. Як відомо, Іванівський та Ширяївський райони були обрані тими пілотними об’єктами, де незадовільно вирішувалися питання соціального спектру. Нам, зокрема, була виділена сума у розмірі 4,5 млн гривень і на цю суму, згідно з рішенням сільських сходок, обиралися об’єкти, котрі в першу чергу підлягали реконструкції, добудові чи спорудженню.
Проаналізувавши стан об’єктів, фахівці Фонду обирали відповідні мікропроекти. А далі – втілення в життя цих мікропроектів. Десять відсотків від суми мікропроекту фінансує громада. Але, в зв’язку з тим, що сьогодні населення району, м’яко кажучи, недостатньо платоспроможне, то ми ухвалили на сесії райради таке рішення: що оці 10 відсотків виділяти, в залежності від ситуації, з районного, сільського чи селищного бюджетів.
Далі – тендери на виконання робіт і самі роботи. В принципі – нормально, але чимало бюрократії і в цій, здавалося б прогресивній справі. Відтак – половина коштів витрачається саме на подолання оцих бюрократичних бар’єрів. Хоча сам Фонд соціальних інвестицій – це все-таки крок до вирішення соціальних проблем на селі.
– А куди ж дівається ота марнотратна половина коштів, про яку Ви щойно згадали?
– І на тендери, і на те, що спеціалісти Фонду працюють, і на ризики, і на відрядні, і на все... Якби ці кошти віддали напряму району, і ми могли б самостійно ними розпорядитися, то зроблено було б набагато більше. Ну от приклад: на будівництво водовідводу виділено 400 тисяч гривень, 138 – 140 тисяч коштує найголовніше – обладнання. Ну ще прокладка й монтаж. А решта?..
– Справді, а решта?
– Пісок, що протікає крізь пальці: відрядні, всілякі узгодження, прив’язки, тендери... Всі зараз говорять, що слід спростити цю процедуру. Та далі слів справа не рухається. Так само і з капітальними вкладеннями, що надходять з державного бюджету, обласного. Вважаю, що району слід мати (і ми вже пішли у цьому напрямі), створюючи власне комунальне підприємство “Відділ капітального будівництва”. Тут теж маса узгоджень, пов’язаних з його ліцензуванням, іншими формальностями. Але, створивши підприємство, ми беремо на себе функції єдиного замовника. Тому що всі ті тендери, які проводив раніше відділ капітального будівництва облдержадміністрації, вони, скажемо так, довго проходять. Потім приходять спеціалісти з іншого регіону, робочу силу наймають тут. Коли спокійно все це можна зробити на місці, у межах району.
– Тобто і сьогодні біля селянина «семеро з ложкою», а точніше – купа посередників?
– Точно. Хоча весь світ працює за схемою замовник-виконавець. Це набагато спрощує всі процедури і, найголовніше, набагато простішим та простежуваним, або як зараз модно говорити, прозорішим стає проходження фінансових потоків, а отже – дешевшим стає саме будівництво. Тобто, за ті ж 4,5 мільйона гривень можна було б зробити значно більше. У 1,5-2 рази. Це всі розуміють, але... Втім, попри все, на сьогодні у районі експлуатується понад 130 кілометрів газопроводів. Цього року буде закінчено будівництво газопроводу – відводу Осинівка – Мар’янівка, де господарство очолює також депутат райради Володимир Миколайович Гамарц (саме ТОВ “Агрофірма “Мар’янівська” багато коштів вклала у цю справу). В Осинівці закінчується газифікація. Тут присутнє співфінансування районного бюджету (та й не лише тут). Скажімо, село Старі Маяки одержало з районного бюджету 120 тисяч гривень на газифікацію. Там газопровід – відвід проходить поруч. Виділили 140 тисяч з районного бюджету тій же Мар’янівці. Хоча проблем багато, люди хвилюються, приходять і просять допомоги.
Особливо больова точка – Осинівка. Там, попри все, не вистачає коштів. Люди написали колективну скаргу. І зараз ми працюємо над тим, аби надати їм ефективну допомогу. Загалом же весь район прагне газифікуватися. Але це, самі розумієте, водночас зробити неможливо. Тому працюємо за графіком. Не хочеться ж понапочинати цих об’єктів, щоб потім вони перетворилися на довгобуди. Тому закінчуємо те, що вже розпочали, а далі – по черзі, згідно з наявністю проектно-кошторисної документації.
Так на черзі у нас і Жовтень, і села Новоандріївка та Новоєлизаветівка. Це ті ради, у котрих є проектно-кошторисна документація, і вона вже пройшла експертизу. Тепер головне – віднайти кошти. Безпосередньо ж у населених пунктах, для підведення газу до осель, створюються кооперативи, котрі займаються збиранням для цього коштів у населення, створенням проектно-кошторисної документації та прокладкою труб до домівок. Добре попрацювали подібні кооперативи у селищі міського типу Ширяєве. Кооперативи значно прискорюють внутрішню газифікацію населеного пункту.
В перспективі також – вирішення проблеми житла для молодих спеціалістів, що прийшли до району: лікарів (котрих не вистачає), працівників силових структур. Відтак, разом з райдержадміністрацією ухвалили рішення наступного року розпочати будівництво 16-квартирного будинку. Це – одне з першочергових завдань: спорудити житло і запросити до району висококваліфікованих фахівців.
– Вікторе Івановичу, який механізм конкретної взаємодії кожного депутата райради з кожною сільською громадою? Як він може впливати на роботу Мар’янівської сільської чи, скажімо, Жовтневої селищної рад?
– Що хотів би сказати? Розумієте, коли існувала мажоритарна система вибору депутатів до райради – то це було набагато ефективніше і набагато краще. Від кожного населеного пункту обиралися три депутати, які захищали і відстоювали його інтереси. А сьогодні у нас є значна кількість сіл, що не мають свого постійного представництва у райраді. Водночас є населені пункти, що мають по 4-5 депутатів в районі.
Найбільше депутатів райради проживають у самому райцентрі Ширяєве. Так, як більшість народних депутатів живуть у Києві, аналогічно і в нас. І районна рада не може закріпити представників свого корпусу пропорційно за сільрадами, адже їх обрано згідно з партійними списками, то ж за населеними пунктами їх закріплює районна організація тієї політичної сили, котру вони представляють. Якщо Партія регіонів, Соціалістична партія та партія “Народний союз – Наша Україна” можуть закріпити своїх депутатів за населеними пунктами, то як Комуністична партія, у котрої 2 депутати, закріпить їх за населеними пунктами, коли вони обидва живуть і трудяться за своїм основним місцем роботи у райцентрі? Те ж саме можна сказати і про партію “Відродження” та про Народну партію України. Це стосується лише нашого районного депутатського корпусу. Тому у цьому плані складно дещо взаємодіяти депутатам райради з сільськими громадами, населеними пунктами. Це прерогатива партійних органів, що закріплюють своїх депутатів за населеними пунктами. Тому мажоритарний принцип вважаю кращим для місцевих рад. Квотний принцип більше підходить, можливо, для Верховної Ради. Хоча на сьогоднішньому рівні обізнаності і освіченості суспільства кожна людина з глибинки воліє знати свого депутата конкретно: будь він представником у парламенті країни, а надто – в обласній, районній, сільській чи селищній радах.
Візьміть до уваги навіть такий момент: скільки представників Одещини було у Верховній Раді V скликання? 4-5 чоловік. Не більше. Я вважаю, що це аж ніяк не на користь нашому – одному з найбільших транспортних, сільськогосподарських та курортно-рекреаційних регіонів держави.
Я не можу сказати, що хтось із обранців до нашої райради недобросовісно виконує свої депутатські обов’язки. Ми ретельно намагаємося працювати зі скаргами громадян. Розглядаємо звернення на засіданнях постійних депутатських комісій. Часто проводимо їх виїзні варіанти, котрі і є тими конкретними контактами районного депутатського корпусу з жителями населених пунктів, тобто сільськими громадами.
Отакою вийшла розмова з головою Ширяївської районної ради Віктором Івановичем Погорєловим. Можливо, без певної логічної крапки. Але подумалося: навіщо вона? Життя ж бо триває і повсякдень, повсякчас вносить свої корективи...
