НИКИТА БРЫГИН. ВРЕМЯ ВЕРЫ И БОЛЬШИХ НАДЕЖД. (НЕКОТОРЫЕ ДАТЫ К БИОГРАФИИ К.Г. ПАУСТОВСКОГО). ОДЕССА, «АСТРОПРИНТ», 2007
Паустовський… Поява цього письменника в літературній історії Одеси асоціюється з появою одного з найталановитіших і найвитонченіших її романтиків, у творчості якого Південна Пальміра постає у всій своїй морській утаємниченості і степовій мудрості.
В Одесі Паустовський виявився випадково. В автобіографічній статті «Несколько отрывочных мыслей», яка слугувала передмовою до останнього прижиттєвого видання вибраних творів, Костянтин Паустовський появу свою в Одесі, де він провів всього лиш два роки і три місяці, описує досить лаконічно: «…вскоре меня «завертело». Я уехал к матери (она снова перебралась на Украину), пережил в Киеве несколько переворотов, из Киева уехал в Одессу». Втікати до Одеси його змусив наказ командувача денікінськими військами в Україні генерала Бредова про мобілізацію до Добрармії всіх чоловіків віком до сорока років.
Вирватися з Києва було непросто: поїзд, в якому Паустовському вдалося здобути собі місце, ще майже тиждень стояв по різних київських залізничних тупиках, аж поки не дочекався паровозів, а відтак уже з книги «Начало неведомого века» дізнаємося, що «поезд тащился от Киева до Одессы восемнадцать суток». Точної дати прибуття письменника до нашого міста так і не з’ясовано. Сам автор книжки «Время веры и больших надежд» літературний слідопит Микита Бригін (1927 – 1985) обрамляє це прибуття 7 – 10 жовтня 1919 року. Зате достеменно відомо, що вже 23 жовтня в одеській газеті «Современное слово» з’являється замітка «Герцог Удинський в Одесі», за підписним ініціалом якої «П» дехто з дослідників схильний вбачати авторство К. Паустовського.
Бригін не підтверджує цього припущення, але й не піддає його обгрунтованому сумніву. Зате 18 грудня 1919 року, яким датується поява в тій же газеті «Современное слово» нарису «Київ – Одеса», теж позначеного досить скромно – ініціалами «К.П.», Бригін упевнено визначає, як одну з «одеських дат» Паустовського». Одну з тих 47 дат, які Бригін взявся, так би мовити, «розшифрувати», наповнити реальним біографічним матеріалом, прилучаючи до докладної творчої та життєвої біографії Костянтина Паустовського. Втім, дат цих було виявлено значно більше, але, визначаючи своє дослідницьке надзавдання в цьому пошукові, Микита Бригін писав:
«Новонайденные материалы в Одесском облархиве и, прежде всего, личное дело сотрудника Опродкомгуба К.Г. Паустовского, в сопоставлении с некоторыми публикациями в местных периодических изданиях, позволили со всей очевидностью убедиться, насколько значительнее, весомей и сложнее оказалась подлинная одесская биография писателя против житья-бытья выведенного им во «Времени больших ожиданий» литературного героя… Из выявленных в процессе поиска 83 дат, имеющих непосредственное отношение к жизни и деятельности в Одессе К.Г. Паустовского, мы рассмотрим только 47. В данной работе, не претендующей на последовательное и исчерпывающее жизнеописание, целесообразнее проследить основные вехи одесской биографии писателя, в отдельных случаях выяснить, как же трансформировалась, вплетаясь в канву автобиографической повести, историческая правда того или иного факта…»
Деякі з «розшифровуваних» Бригіним дат, на перший погляд, можуть здатися не такими вже й вагомими, і взагалі… «не датами». Ну, скажімо, що це за дата: «14 лютого. Перший візит К.Г. Паустовського в Одеський Опродкомгуб» (Одеська губернська особлива військова комісія по забезпеченню Червоної Армії продовольством)? Але саме з цією організацією пов’язане входження письменника в одеське буття. Тут, працюючи помічником секретаря інформаційно-видавничого відділу, Паустовський почав співробітництво з газетою цієї установи «Плуг і молот»; тут він зустрічається з колишніми учасниками літоб’єднання «Зелена лампа», тут публікує статтю «Електрифікація Росії», яка стає ще однією бригінською «датою Паустовського».
Цікаві сторінки творчого буття Паустовського, пов’язані із газетою «Моряк», в сотому номері якої (від 23 червня 1921 року) опубліковано було його вірш (теж підписаний ініціалами К.П.) «Вы помните, – у серого «Камилла». В номері цієї ж газети від 19 січня 1922 року опубліковано редакційне повідомлення про те, що «Для обследования портов Черноморского побережья и установления связи с ними, сегодня на пароходе «Дмитрий» выехал наш сотрудник тов. Паустовский, который будет посылать редакции «Моряк» радио и письма с пути». До Одеси з цього відрядження Паустовський уже не повернувся. Але й після цього в книжці М. Бригіна з’являються «дати Паустовського», пов’язані з публікаціями нарисів «Каюта № 5», «Морських нарисів», нарису «Срібні гори» та інших матеріалів.
Слід відзначити, що в своїх дослідженнях М. Бригін уважний до деталей та подробиць буття Паустовського, він демонструє знання ситуації, знання реалій часів громадянської війни в Україні, як і знання тих тлумачень, якими паустовськознавці супроводжували ту чи іншу «дату Паустовського» до появи його – М. Бригіна – дослідження. А головне, він користувався недослідженими до нього архівними даними з «Особової справи» Паустовського як співробітника Опродкомгубу, отож уперше вводив у літературознавче поле цілий масив інформаційного матеріалу.
Цікава постать і самого Микити Бригіна. Закінчивши в 1950 році розвідувальну школу, він упродовж кількох років виконував завдання органів держбезпеки, але при цьому вже з 1957 року активно виступає в пресі як літературознавець. Після закінчення істфаку Саратовського університету (екстерном), він працює в Одеському обкомі партії, очолює Одеський будинок народної творчості, обирається відповідальним секретарем обласної організації Спілки журналістів. Проте в історію міста і краю він увійшов, передусім, як один із засновників та перший директор Одеського літературного музею. А, готуючи до друку це, посмертне, видання досліджень свого батька, Олена Бригіна так окреслила його творчий доробок: «Выпустил книги «Как хлеб и воздух», «Времен стремительная связь», написал повесть об А.П. Чехове в Одессе, повесть о газете «Моряк», повесть об Одесском губчека, роман о В.В. Маяковском в Одессе и о тайне двух М. – Марии Денисовой и Маяковского («Пожар сердца») и пр. Он очень любил Одессу, хотя сам не был коренным одесситом. Папа многое сделал для восстановления истории города, особенно литературной, знал «биографию» каждого дома в историческом центре».
Значно доповнює творчий образ М. Бригіна і «Післямова», написана літературним краєзнавцем Лідією Щербиною, яка вважає його своїм другом і вчителем. Власне, ця «Післямова» постає самодостатнім літературознавчим дослідженням, перетворюючи книжку «Время веры и больших надежд» на дослідження творчості не лише Паустовського, але й самого Микити Бригіна. Тож залишається лише подякувати і доньці літературного краєзнавця Олені Бригіній, і самій Лідії Щербині за те, що, нехай і через дванадцять років по смерті Микити Бригіна, але рукопис його все ж таки знайшов свого видавця і читача, а відтак, став набутком дослідників і творчості Костянтина Паустовського, і літературознавчих процесів в Одесі другої половини ХХ століття.
