ГОЛОВНИЙ «МОДЕЛЬЄР» РАЙГАЗЕТИ
Часто ми захоплюємось трудовими досягненнями, майстерністю, вмінням людей, про яких почули по радіо, прочитали в газеті, побачили по телебаченню. І не беремо до уваги тих, хто поруч з нами, хоча вони не менш, а може й більш гідні звеличення, визнання. А чому? Напевне, тому, що ми звикли до них.
Саме про таку людину, оператора комп’ютерної верстки Ширяївської районної друкарні Надію Борисівну Велику піде мова. Її робота дуже нагадує працю модельєра. Тільки різниця в тому, що модельєр одягає людей, а Надія Борисівна – районну газету “Промінь”. І виходить газета не на подіум... У газети більші масштаби – двічі на тиждень жаданим гостем заходить вона до тисяч осель. Кожен читач, перш ніж переглянути ту чи іншу статтю, звертає увагу на їх оформлення.
Починала Надія Борисівна складальницею в часи лінотипного набору. Потім, коли почала оновлюватись матеріально-технічна база друкарні, вона самотужки опанувала комп’ютер. Нині Надія Борисівна верстає газету не як технічний працівник, а як творчий. Слід принагідно зазначити, що їй не малюють макетів, не пишуть, яким шрифтом необхідно набрати матеріал, де розмістити фотознімок. Навпаки, Надія Борисівна часто підказує, як було б краще оформити статтю чи добірку, в якому ракурсі зробити знімок.
Директор друкарні Павло Іванович Форостенко дуже високо оцінює роботу свого фахівця.
– Без перебільшення можна сказати, що головною дійовою особою в друкарні на сьогодні є оператор комп’ютерного набору Надія Борисівна Велика, яку справедливо вважаємо найдосвідченішим поліграфістом. Жінка віддала цій справі понад два десятки літ. Маючи неабиякий художній та поліграфічний смак, Надія Борисівна просто чудеса творить на комп’ютері, коли верстає сторінки “Променя”. Тепер Н.Б. Велика опанувала ще й друкарську машину “Домінант”. Дуже вдячні за творчу роботу цій трудівниці і працівники редакції.
– В тому, що наша газета має своє обличчя, чимала заслуга Надії Борисівни, – говорить редактор “Променя” Тетяна Іванівна Погорєлова. Всі, кому доводиться працювати з цією жінкою, відгукуються, що вона дуже привітна і приємна в спілкуванні. А ще вона гарна та приваблива.
За рішенням комісії у 2007 році Н.Б. Велику було названо переможцем районного конкурсу “Жінка року-2007” в номінації “Засоби масової інформації та друку”. І цього визнання Надія Борисівна заслужила тим, що вона не тільки відмінний фахівець, але й добра людина, справжній друг.
Нині вона далі вдосконалює свою майстерність. Її не полишає творчий пошук, прагнення якомога більше пізнати, вдосконалювати свої навики, здобути нових творчих висот.
Лариса ПІВТОРАК, власкор «Одеських вістей», Ширяївський район
...ВМІЮТЬ ДИВИТИСЯ І БАЧИТИ
...День художника ізмаїльці – майстри пензля традиційно відзначають на дунайських островах, де провадять пленери. Не стала винятком і минула неділя. А за кілька днів до цього довелось мені побувати у Будинку художників міста, розташованому на розі вулиць Леніна та Бендерської.
Разюче, але факт – в Ізмаїлі абсолютна більшість городян вміють малювати, багато хто з них – професійно або на добротному рівні. А вже нерозкритих талантів і зовсім не злічити. Це відкриття я зробив понад 30 років тому, одразу після приїзду сюди із середньоазійської глибинки. Звичайно, багато важить, що в місті на Дунаї є художня школа. Виховують таланти викладачі відділення образотворчого мистецтва Ізмаїльського держуніверситету. У школах міста та району уроки малювання далеко не на останньому місці, оскільки викладають цей предмет люди з захопленням.
Але є й ще щось невловиме, що змушує тягтися до творчості найрізноманітніших людей. Якщо вдивитися, роботі кожного ізмаїльського художника властива особлива, тонка, ніжна лірика Придунав’я та центра його – Ізмаїла. І в той же час, звичайно, кожна робота – як одкровення, індивідуальна. Акварельний стиль, що сповнений експресії, Петра Петровича Чакира, скажімо, нізащо не сплутаєш зі стилем Івана Івановича Шишмана або Олександра Дмитровича Кари. Не менш відомі роботи Володимира Дудника, Миколи Федяєва, Олени Сичової, сім’ї Кобзаренко-Коренек... Роботи ізмаїльських художників досить часто експонуються на виставках не лише в Ізмаїльській картинній галереї, але і в Одесі, і в Києві, близькому та далекому зарубіжжі.
У день, коли Ізмаїл відзначав своє 195-річчя, у картинній галереї відкрилася виставка робіт, присвячених рідному місту, написаних Сергієм Ушаковим, Віктором Семеновим, Сергієм Сухиніним, Тетяною Фуфаєвою, Володимиром Скакуном. І за ті кілька днів, які пройшли після свят, відвідали виставку понад тисячу чоловік. Своїм обов’язком вважають провадити саме тут позакласні уроки вчителі міських шкіл. Оскільки саме картини ізмаїльських художників навчають бачити в прозі – поезію, у повсякденному – прекрасне, неповторне, характерне для бессарабського краю.
Ця щирість, світло, із традиціями народностей, які населяють Придунав’я, вражає не лише земляків, але й мешканців Будапешта, Москви, Санкт-Петербурга, Відня, Парижа – усіх тих міст, де є або побували роботи ізмаїльських майстрів. Як розповів «старійшина» ізмаїльських майстрів пензля Петро Петрович Чакир, нещодавно було відкрито виставку робіт бессарабських художників у Ялті, у Лівадійському палаці. Навчається в Києві і бере участь у міжнародних виставках онук Роман. І правнучка Єлизавета нещодавно подарувала прадідові перші свої малюнки. Вони поміщені у фамільному буклеті ПАРЛЕ – за першими літерами імен родини художників Чакирів.
Розповів Петро Петрович і про те, що свого часу міськрада розщедрилася й подарувала художникам стародавній особняк на вулиці Бендерській, навпроти музичної школи № 2. Сьогодні тут розташовано 13 художніх майстерень. А всього у місті їх не менше сорока.
Не всі ізмаїльські художники мають профільну освіту. Не всі входять до творчих спілок. Хоча, звичайно, до всього цього – не заради регалій, а заради одержання можливостей підвищення майстерності, – по-своєму прагне кожний.
– А я так вважаю, – стверджує Петро Петрович Чакир, – якби кожен художник, кожна творча людина нашого міста, нашого регіону стала зірочкою, то на небі утворився б новий Чумацький Шлях.
...Ми довго розмовляли із Петром Петровичем, його дружиною, педагогом Антоніною Михайлівною, його донькою, художницею Ларисою Чакир-Узун. Говорили про його творчий шлях і про те, що справа його – батька, діда, а тепер вже й прадіда, стала фамільною. Про творчі спілки художників. Про різне говорили. А за вікном обпадало золото осіннього листя. І не було нічого кращого за це видовище.
Потім, після розмови, пройшовся по головному міському проспектові до морвокзалу, до Дунаю, який котив свої води, що відсвічують сталлю. Раптом донісся передзвін дзвонів Покровського собору. І подумалося – можливо, тому так багато у Придунав’ї талановитих людей, що вміють вони не лише дивитися, але й бачити. Не лише слухати, але й чути. І по-справжньому любити свій край.
Євген МАСЛОВ, власкор «Одеських вістей»
БАГАТЕ СЕЛО НА ТАЛАНТИ
Як повідомляли "Одеські вісті", селу Великоплоському Великомихайлівського району виповнилося 185 років. На честь ювілею багатьох трудівників села було удостоєно почесних нагород Одеської обласної ради.
Але селяни вміють не лише добре працювати. Багато з них беруть участь у гуртках художньої самодіяльності при місцевому Будинку культури. Широкою популярністю в районі та за його межами користується Великоплосківський народний хор, яким керує Микола Макаренко. Жодне свято в селі не обходиться без вокально-інструментального ансамблю "Мрія" (керівник А. Зюзін).
Чималу радість батькам та односільчанам приносять учасники дитячого колективу спортивно-бального танцю "Топаз" (керівники Є. та О. Гавриленко). Колектив цей молодий, як і його учасники, але вже встиг добре зарекомендувати себе на всеукраїнських та міжнародних конкурсах.
Анатолій МИХАЙЛЕНКО, «Одеські вісті»
