Пам’ятаєте репліку з фільму «Иван Васильевич меняет профессию» щодо заморської кабачкової ікри? Коли фільм вийшов на екрани, ця репліка викликала у нас, мешканців півдня, мимовільний сміх, адже тут полиці магазинів ломилися від продукції Ізмаїльського консервного заводу, третього за потужністю у колишньому Радянському Союзі. Гігант успішно переробляв тисячі тонн овочів, їх вирощували на території південних районів області. І випускав, звичайно, не тільки ікру кабачкову, але й мільйони облікових банок усіляких інших консервованих овочів, фруктів, соків, томатної пасти. Постачав і дитяче харчування.

Можуть сказати – навіщо ворушити минуле? Втім, доречніше поцікавитися думкою тих, хто знає цю проблему з особистого досвіду.

Василь Колодєєв, заступник начальника управління агропромислового розвитку Ізмаїльської райдержадміністрації:

– Чи потрібна району переробка? Звісно. Наш аграрний край особливо потребує цього. Але при цьому повинно бути зрозуміло, що повернення до минулого немає, все необхідно розпочинати з нуля. Я маю на увазі не стільки переробку, скільки вирощування овочевих культур за інтенсивними технологіями на рівні сучасних стандартів.

У восьмидесяті роки господарства Ізмаїльського району виробляли до 50 тисяч тонн тільки томатів. У господарствах вирощували у необхідній кількості все те, що потрібно було для консервування – і моркву, і пастернак, і патісони тощо. Про ті обсяги можна тільки згадувати. Потрібно враховувати, у яке важке становище втрапили всі ми на початку дев’яностих років, коли все руйнувалося, разом з політичними розривалися і економічні зв’язки, виникло багато непорозумінь на різних рівнях. А аграріям ще й виживати потрібно було.

– Отже, відбувся обопільний процес: через скорочення виробництва зменшилося і постачання сировини, процес, так би мовити, вийшов з-під контролю, що, у результаті, призвело до банкрутства заводу, до того, що дядьки з сумками грошей викупили завод і вивезли обладнання?

– Ці питання не моєї компетенції. Але, звичайно ж, гадаю, якщо б ми всі тоді хоча б трішечки замислювалися щодо майбутнього, сьогодні стан справ міг бути набагато кращим.

Степан Котобан, депутат міськради, підприємець, м. Ізмаїл:

– Фактично знищено переробку, через це сьогодні страждає і район, і місто. Ізмаїл, розташований в аграрному краї, повинен бути насиченим виробництвом, напряму пов’язаним з сільським господарством. Насамперед це – переробка. Так воно і було до розпаду. А тепер згадаємо, що давав консервний завод для соціальної сфери міста. Під час сезону практично забезпечував роботою до 5 тисяч мешканців міста. За його участі було побудовано чимало житла, завод вирішував питання опалення, утримання будинків. Діти виховувалися у чудовому дитячому садку “Світлячок”, який сьогодні наполовину зруйновано.

А якщо б ще у дев’яностих на міському і районному рівні проявили зацікавленість, забезпечили життєздатність заводу, якщо б і сьогодні мали програму спільних дій у даному напрямі, а не залишалися статистами, що регулярно підбивають підсумки, хто знає, яким би тепер було наше місто. Погляньте, що відбувається: у Болграді, Рені є переробка. У Кілії змогли створити ТОВ “Титан”, де переробляється і молоко, і м’ясо. Тому що, наскільки мені відомо, у даній ситуації досить жорстку позицію займає керівництво міста. А у нас немає, на мій погляд, визначеної стратегії, що спрямована на відродження промисловості і, зокрема, переробки.

– Ви вважаєте, що можна завод реанімувати?

– А чому б і ні? За моєю інформацією, є солідні інвестори, котрі готові вкласти кошти у переробку не тільки овочів, але й молочної продукції.

– Чому ж Ви не зберегли переробку молока, віддавши все на відкуп виробникам морозива? Раніше молзавод і сметану свою виробляв, і кефір, і масло.

– Щоб налагодити виробництво у необхідних для конкурентоспроможності обсягах, забезпечити дотримання усіх параметрів згідно з нинішніми вимогами, потрібні інші площі, інше обладнання, інші потужності. Тому, я вважаю, у свій час було зроблено правильний крок. Продукція фірми, що випускала, до речі, не тільки морозиво, сьогодні апробована, має своє стійке місце на ринку збуту. А найкращим виходом я вважаю створення комплексу з переробки сільськогосподарської продукції. Комплексне виробництво повинно бути менш енергомістким і більш рентабельним. Чому б не прорахувати можливості його відродження на території колишнього консервного заводу? Але, на жаль, у нас чомусь цю проблему впритул не бачать.

Іван Бааджи, директор ТОВ “Світанок”, у 80-ті роки працівник Ізмаїльського районного агропромислового об’єднання:

– Давайте скажемо і про рівень відповідальності керівників тих переробних підприємств за те, що відбулося на їхніх об’єктах. Про це я хотів би запитати і директора молзаводу Степана Костянтиновича Котобана. Чому не було передбачено варіантів збереження і розвитку заводу, чому – просто відійшли від переробки молока?

Сергій Ніколаєв, голова Ізмаїльської райдержадміністрації:

– Щоб відродити переробку, потрібно вирішити цілий комплекс завдань. Необхідний серйозний інвестор, гарантією приходу якого будуть, крім всього іншого, стабільність у суспільстві, сприятливі для інвестицій обставини. Такі інвестори є. Але їм потрібні гарантії, що капітал буде працювати, а не проїдатися. Просто так ніхто сьогодні гроші не віддасть. Не беруся судити, як йдуть справи у місті, але у районі ми намагаємося привернути увагу, зацікавити інвесторів. Так, без переробки у нас немає нормального майбутнього. Тому що це і можливість поповнення бюджету, і розв’язання проблеми зайнятості, і реалізація соціально-економічних завдань. У районі цю проблему розуміють і не сидять склавши руки. Повинен сказати, що в Ізмаїльському районі сьогодні переробні підприємства є, ми намагаємося зацікавити місцевих підприємців у вигідності даного виду бізнесу. Це і пекарні, і олійні, і пропозиції щодо ріпаку, зокрема, і щодо переробки насіння ріпаку на біопаливо – також дуже привабливий проект, тощо. Намагаємося ми допомагати і у розширенні ринків збуту.

– А який зв’язок району з містом?

– Я б не сказав, що він достатній. Втім, можу запевнити, що ми завжди готові до співпраці, хоча сповна взмозі свої проблеми вирішувати самостійно. Гадаю, час своє візьме, у даному питанні не можна влаштовувати революційні стрибки, завдання буде вирішуватися поетапно, ми, можна сказати, вже на старті.

…Розмови з керівниками певною мірою підтвердили відсутність цілісної стратегії у міськвиконкомі щодо відродження переробної промисловості. Втім, довелося почути від деяких чиновників, котрі не захотіли називати свої імена, що немає і цілісної, діючої стратегії як на обласному, так і на державному рівні у даному напрямі. Далеко не всі, до речі, сприймають грандіозні проекти будівництва магістралей через лимани. “Є ж одна магістраль, яку б довести до пуття при малих затратах. Тільки ніяк не можуть домовитися з Молдовою про передачу Україні ділянки дороги під Паланкою замість порту у Джурджулештах. Ці б мільярди гривень та й на відродження промисловості, сільського господарства придунайського регіону, на відродження переробки”. – Така думка багатьох в Ізмаїлі і у районі, з ким доводилося розмовляти.

Однак і тільки сподіватися на київського дядька, який прийде та й допоможе, навряд чи коректно.

– Розпочинати потрібно самим, і розпочинати спільно, – такий лейтмотив відповідей на запитання бліц-опитування про те, чи бути в Ізмаїлі і районі переробці, і що для цього потрібно. – Ну куди місту без села, а селу – без міста? Та й дуже хочеться мати у наших магазинах не заморську, а рідну кабачкову ікру. Та й молоко, і сметану ізмаїльського виробництва…