Цей омріяний багатьма поколіннями українців день настав 1 грудня 1991 року. Саме тоді майже 32 мільйони громадян, тобто 90 відсотків від тих, що взяли участь у Всеукраїнському референдумі про незалежність, проголосували за те, щоб Україна вийшла зі складу Радянського Союзу і стала суверенною, незалежною європейською державою. Від цього дня і почався відлік нової історії українського народу й української державності.
Акт про проголошення незалежності України став тим вікопомним документом, який увінчав та увічнив кількасотлітню епопею боротьби українського народу за право називатися народом, право бути господарем своєї землі, мати свою, українську, державність, свою історію, мову і культуру.
Витворивши в прадавні часи могутню державу, яку ми називаємо тепер Руссю-Україною, або, по-книжному, Київською Руссю (насправді такої назви не існувало, вона має суто книжне походження), наші предки, що жили на величезних просторах від Карпат до кавказьких передгір’їв і від Чорного моря – до північноруських земель, поступово втрачали свою державність. Причин тому було кілька: роздрібленість князівств, постійні напади сусідів-ворогів, міжплемінні конфлікти. А ще – татаро-монгольське іго, формування могутньої наддержави середньовіччя Речі Посполитої, турецько-татарські та великоруські імперські амбіції…
Вся історія українського народу – це історія козацьких повстань, визвольних воєн і знову повстань. Одне з таких повстань – під проводом Богдана Хмельницького – переросло у тривалу Визвольну війну, проте, визволившись з-під національного гніту однієї імперії, наші предки виявилися під гнітом іншої, не менш жорстокої. Ось так і виходило, що український народ писав свою історію не так літописами та хроніками, як козацькими шаблями й пістолями, витворюючи з рідної землі величну, безсмертну енциклопедію козацьких могил.
Шістнадцяту річницю своєї незалежності Україна зустрічає на хвилі економічної та політичної активності. Нещодавно було обрано новий склад парламенту, міцніють та вдосконалюються органи місцевого самоврядування і державної адміністрації; долаючи сильний опір сепаратистських сил, український народ поступово згуртовується, об’єднуючись навколо ідеї формування сильної, самодостатньої європейської нації і сильної, самодостатньої європейської держави.
На цьому шляху ми ще маємо чимало економічних, політичних, міжнаціональних, мовно-культурних та інших проблем. Але вся світова історія переконує нас, що Український Шлях та українські труднощі не є винятковими. Візьмімо будь-яку державу світу (скажімо, ті ж Сполучені Штати, Мексику, Канаду, Індію, Ірландію…), яка свого часу здобувала незалежність, і ми побачимо, що кожна з них обов’язково проходила або через війну з метрополією, або через тривалу громадянську війну, або через обидві ці війни плюс глибокі економічні та політичні кризи. Тож Україні ще й пощастило відбутися тільки економічною та політичною кризами, що є, хоча і неприємним, але абсолютно закономірним наслідком складних державотворчих процесів. Або, як кажуть політики, «данною платою» за незалежність. Ми з вами «данину» цю сплатили гідно, труднощами нас не зламати і не залякати.
Отож, Україна входить у сімнадцяту річницю своєї, народом проголошеної, незалежності. Гідно постаючи перед предками і нащадками нашими, ми повинні завжди пам’ятати, що незалежність народу і його держави – понад усе! Так було в усі віки і в усіх поважаючих себе народів. Тож тепер від нас вимагається тільки мудрості, мужності і працьовитості. Усіма цими якостями ми з вами, весь наш народ, володіємо. Тому дивімося в наше майбуття, як і належить українцям, – упевнено, мужньо і гідно.
