ЧАСУ НА РОЗДУМИ ВЖЕ НЕ ЗАЛИШИЛОСЯ,
– говорить Ю.П. Сливинський, помічник заступника голови облдержадміністрації, секретар обласної координаційної ради з питань ВІЛ/СНІДу, наркоманії, туберкульозу та дитячої безпритульності
– Юрію Павловичу, координаційна рада в її сьогоднішньому складі з'явилася рік тому. Пам'ятається, учасники її першого засідання підкреслили, що потрібно діяти і негайно. Усією громадою йти у наступ на жахливі хвороби... Чи вдалося вирішити головне завдання – об'єднатися?
– Почнемо з головного – ніхто тоді не перебільшував небезпеку ситуації, її гострота усім давно відома. І статистика тому підтвердження – щоденне зростання небезпечних хвороб вивело їх за рамки лише медичних проблем. Сьогодні вони стали вже соціальними і, щоб розв’язати їх, потрібна єдина стратегія. Ось для цього й було реанімовано стару раду, яку, до речі, вперше очолив сам губернатор. Якщо проаналізувати її склад, то, окрім керівників різних держструктур, чиновників, сюди увійшли й громадські організації, що дуже важливо. Серед 42 членів ради, 15 репрезентовано недержавними організаціями. Не буду перераховувати усіх, скажу лише, що серед них такі відомі громадські рухи, як "Молодіжний центр розвитку", "Дорога до дому", благодійний фонд "Міжнародний альянс з ВІЛ/СНІДу в Україні" та багато інших.
– Але ж вони й раніше працювали, вносили свій посильний внесок...
– Так, але їх роз'єднаність, ізольованість заважали справі. До того ж серед них є дуже яскраві, енергійні лідери, які здатні йти на штурм найнеприступніших проектів. Вони і самі не заспокоюються, й решті не дадуть тупцювати на місці. Послухайте, наприклад, Тетяну Афанасіаді, регіонального координатора альянсу в Одеській області, кожне слово якої – джерело потужної енергії, здатної повести за собою кого завгодно. Активно працює і Олена Грибова із "Молодіжного центру розвитку", адже моніторинг та оцінка діяльності усіх структур теж дуже важливі. До того ж, ми залучили низку благодійних фондів, які надають фінансову підтримку нашим програмам. Як і слід було сподіватися, увійшли до ради й керівники багатьох управлінь облдержадміністрації – В.С. Лапай, В.І. Кіров, Л.О. Швирєва, О.П. Китайська, представники правоохоронних органів. Те, що ми об'єдналися, вважаю дуже серйозним кроком вперед. Адже часу на роздуми у нас вже не залишилося, і якщо не зупинити це лихо, нікому буде виконувати решту обласних програм.
– Тому не було зриву жодного засідання ради...
– На відміну від інших рад, а їх при облдержадміністрації чимало, ми справді усвідомлюємо актуальність усіх покладених на нас проблем, і працюємо як на фронті. Міжсекторальні робочі групи збираються регулярно (щомісяця), їхні члени доповідають що зроблено, а якщо ні, то чому. "Паперовою" радою ми ніколи не були й не будемо. Судіть самі: буквально через місяць після першого засідання ми провели акцію, яка прогриміла на всю Україну. Йдеться про перший в країні обласний форум "Разом за життя", який зібрав воєдино 4200 учасників, здатних боротися за здоров'я нашого суспільства. Форум став не лише символом нашого єднання, але й ще одним імпульсом до пошуку нових форм санітарно-просвітньої роботи, профілактичних заходів. Нагадаю, що ідею його проведення підказав колишній губернатор І.В. Плачков. Резонанс був таким великим, що нашу естафету підхопили в інших областях, наприклад, у Миколаївській.
– Але ж однією акцією, навіть найяскравішою, усіх проблем не розв’язати, потрібна постійна робота на місцях...
– Згоден, у районах, особливо у віддалених, роботи – непочатий край. У представників місцевої влади завжди знайдуться питання, начебто важливіші, наприклад, збирання врожаю або підготовка до зими. Спробуй переконати таких чиновників, що ми першочергові, що потрібно усе відкласти й рятувати людей, насамперед, молодь. Наступ на глибинку – це перше, із чого почала наша рада. У багатьох районах вже відбулися засідання виїзних груп. Аналогічні структури мають бути створені скрізь. Наприклад, активно в цьому плані працюють у Роздільнянському, Кодимському, Біляївському, Фрунзівському районах. Якби усі так відповідально, компетентно ставилися до цих питань, як заступник голови Роздільнянської райдержадміністрації В.К. Василенко, ми б просунулися далеко вперед! Але є й такі, хто вважає ці питання тягарем, намагаються відмахнутися від них. Але ми цього не допустимо! Адже байдужість паралізує наші душі, а хворі люди нерідко стають ізгоями, і живуть в умовах жорсткої дискримінації. Їм швидше хату спалять, швидше з села виселять, аніж допоможуть! І потрібно змінювати громадську думку, формувати нові стереотипи у поводженні людей. Це глобальна проблема, яку так одразу не розв’язати.
– Але є й конкретні завдання, над якими рада працює...
– Це і створення нових центрів, ресоціалізація молоді, й пошук нових неурядових організацій, співпраця із ними. Потрібно розв’язати і проблему соціального замовлення, й нової соціальної реклами. Знаєте, можна розтрощити будь-яку скелю, якщо довбати її без упину. Що ми й робимо.
ВИХІД ІЗ БЕЗОДНІ?
Вже кілька років в Україні провадяться гострі дискусії про необхідність і виправданість застосування препаратів замінної терапії (далі ЗТ) для лікування наркозалежних. Основні докази її прихильників – стабілізація стану пацієнтів, скорочення споживання «вуличних» наркотиків, зниження захворюваності на ВІЛ-інфекції та скорочення злочинності і проституції. На перший погляд, вихід з наркотичної безодні знайдено, але... справа залишається за вибором препарату. Препарат метадон, що використовується у багатьох країнах, має безліч протипоказань і дає ускладнення на внутрішні органи, а у разі застосування наркотичних речовин додатково, на стороні, часто призводить до передозування. Однак, вже понад рік замінна терапія застосовується в Одесі, на базі обласного наркодиспансеру.
Надія Федорівна, головний нарколог Одеської області:
– За період дії програми ЗТ у нас є певні позитивні результати. З 52 чоловік, які застосовують препарат, на початку практично всі були безробітними, на сьогодні 22 з них знайшли роботу. Щороку 1-2 людей цілком відмовляються від застосування наркотичних засобів. Для лікування ми застосовуємо препарат еднок у вигляді під'язичних пігулок, що, на відміну від метадону, не має таких побічних дій, крім того, стосовно багатьох інших наркотичних препаратів виступає як антагоніст. Тобто він блокує дію наркотиків, вжитих на стороні, і вводити їх ін’єкційно вже немає ніякого сенсу.
Не можна стверджувати, що ця терапія є порятунком від всіх лих: багато хто не може відмовитися від процесу добування дози, хтось додає інші седативні або психотропні речовини. Але наші пацієнти вже не йдуть на крадіжки, не піддають небезпеці себе та інших, використовуючи одну голку на всіх. Це вже досягнення. Звичайно, хотілося б, щоб замінна терапія цілком виліковувала від залежності, але так говорити неправильно, ЗТ тільки спрямовує на це, а остаточне рішення завжди залишається за пацієнтом, ми просто даємо йому шанс вилікуватися. На жаль, сьогодні ми не можемо надати такої можливості всім бажаючим: їх набагато більше, ніж місць у програмі. Адже кошти на це виділяє Глобальний фонд щодо боротьби з ВІЛ/СНІДу, і вони обмежені. Поки що ведемо чергу.
На жаль, проблема наркоманії у нашій країні розв’язується тільки на рівні центрів реабілітації і наркологічних диспансерів, тобто не глобально, а дуже точково. І якщо наркоман зробив перший крок, прийшов до нас і приймає ЗТ – це тільки півсправи. Спробуйте знайти такій людині роботу, жоден роботодавець не візьме його, знаючи, що він страждає на залежність. Наприклад, в Австрії підприємства виділяють кошти на те, щоб хворі одержали кваліфікацію, дають їм досить престижну роботу. І наркоман вже сам хоче облишити вживання ліків, він може порівняти своє життя до і після, і буде вдячний, і працелюбний. Робота – дуже великий стимул у такій ситуації. Наркоманів бояться, але якщо їм довіряти, то вони зроблять все, щоб виправдати довіру.
Нам надали можливість відвідати дельфінарій і Одеський музей східного і західного мистецтва, і все відбулося спокійно, ніхто на хворих не поскаржився, вони прийшли не самі, а з дружинами і дітьми і були дуже вдячні.
Ілля Подолян, лікар-нарколог обласного наркодиспансеру:
– Суть замінної терапії полягає у тому, щоб стабілізувати психічний і фізичний стан наркозалежного. Як спосіб лікування наркоманії, вона має право на життя, оскільки нарівні з іншими методами дає 8 – 10% вилікування.
Зазвичай день наркомана розпочинається з того, щоб добути грошей, на які можна купити дозу. Одержавши її, він може повертатися додому, оскільки роботи у нього немає.
Подивившись телевізор, поспілкувавшись по телефону з “друзями” по голці, поспав – ось практично все, що заповнює його життя. Якщо ж він точно знає, що забезпечений на сьогодні дозою і одержить її у певний час, то не потрібно іти красти на вулиці чи у трамваї. Як сказав один з учасників програми ЗТ, щодня 52 одесити можуть бути спокійні за свої гаманці.
Беручи участь у програмі, наркозалежний не порушує закон, а отже не уникає людського спілкування, не боїться ходити вулицями, щоб не зустріти там міліцію. У нього вільний цілий день, і при бажанні він може знайти роботу, самостійно заробляти хай навіть невеликі гроші. Вже немає потреби займатися вимаганням у рідних, йти на злочини. Крім того, ЗТ пропонує не просто видачу препарату, але й спілкування з психологами, соціальними працівниками, під час якого пацієнтів навчають слідкувати за своїм здоров’ям (особливо ВІЛ-позитивних), за зовнішнім виглядом, мотивують до роботи, прищеплюють законослухняність.
Але поки що він не перестає бути наркоманом, хай навіть на легальних підставах. Коли ж завдяки препарату стан стабілізується, налагоджується життя, відносини у сім’ї, наркозалежний замислюється, а чи потрібна йому ЗТ, адже гострої необхідності забутися вже немає, а нормальний ритм життя не дозволяє постійно перебувати у стані дурману.
ЕПІДЕМІЯ, ЯКУ МИ НЕ ПОМІЧАЄМО
Хвороба ВІЛ/СНІДу є проблемою масштабною, яка змушує об'єднувати зусилля різних країн у боротьбі із нею. Для того, щоб запозичити досвід інших держав, які домоглися деяких успіхів у боротьбі із так званою епідемією, в Одесі відбувся «круглий стіл», темою якого була «Організація та провадження профілактичної кампанії в Одесі та 20 містах України щодо інформування про методи профілактики ВІЛ/СНІДу та наркозалежності серед молодих людей 12-18 років».
Мета «круглого столу» – співпраця та обмін досвідом між асоціаціями ANLAІDS й NPSІ, з італійського боку, та благодійними організаціями "За майбутнє без СНІДу" і "Оазис", із українського боку. Цей обмін припускає кооперацію зусиль у сфері турботи про дітей та молодих людей, втягнутих в епідемію ВІЛ/СНІДу, шляхом передачі двадцятирічного італійського досвіду і застосування найкращих практик у нашій країні. Головними цільовими групами профілактичної кампанії є діти та молодь із високим рівнем ризикованої поведінки.
На думку присутніх найгострішим на сьогоднішній день є питання щодо застосування нових форм профілактики ВІЛ/СНІДу серед дітей та молоді із використанням досвіду Європейського союзу. Засідання відкрив Юрій Сливинський – президент благодійного фонду "Оазис", який розповів про ефективну роботу, здійснювану громадськими організаціями, а також про новий напрям у їхній роботі, а саме – профілактику ВІЛ в Україні серед молоді.
Також у обговоренні взяв участь завідувач лабораторії повільних інфекцій ВІЛ/СНІД, провідний науковий співробітник Українського Протичумного НДІ ім. І.І. Мечникова Сергій Васильович Поздняков. Він у своїй доповіді розповів про ситуацію, пов'язану із проблемою ВІЛ в Україні та, зокрема, в Одеській області. А також акцентував увагу на тому, що ця епідемія, якщо не вживати жодних заходів, буде розвиватися переважно за рахунок молоді.
З італійського боку зі своїми проектами та пропозиціями виступили також Карміне Фаланга – адміністративний координатор проекту ЕDЕRА; Габріеле Кодіні – організаційний координатор проекту ЕDЕRА, доктор медицини, психолог та журналіст (АNLАІDS); Ада Мозніч – представниця Італійської Мережі серопозитивних людей (NPSІ) та Донателла Майнієрі – керівниця офісу АNLАІDS у провінції Ломбардія.
Відповідно до італійського проекту ЕDЕRА, кампанія запобігання поширенню ВІЛ має здійснюватися протягом шести місяців, під час якої українські волонтери та громадські організації повинні навчатися питанням і методам профілактичної роботи, які засновано на італійському досвіді.
Завдяки експериментальному проекту Україна сподівається досягти такого ж успіху у запобіганні розвитку ВІЛ-інфекції, як в Італії, створивши відповідну базу для подальшої кооперації та роботи із іноземними колегами. Профілактична кампанія буде здійснюватися в Одесі та інших українських містах.
