Здалеку будівлі Настасіївської ЗОШ І-ІІ ступенів, обрамлені високими тополями, нагадують маєток якогось дореволюційного пана. Вірогідно, це одне з найстаріших приміщень, що залишилося у селі з давніх часів. Розповідають, що під час Другої світової війни окупанти влаштували у ньому свій штаб. По війні тут знову стали навчатися діти, а коли школярів стало більше, у 60-тих роках минулого століття поряд збудували новий просторий корпус. Сьогодні тут навчається лише вісімдесят п’ять учнів.
Миловида і привітна директорка Тетяна Петрівна Артюх розповіла, що до їхнього освітянського закладу відноситься також Новогригорівська початкова школа, де за індивідуальною програмою навчають сімох діточок вчителі Валентина Григорівна Веремій і Валентина Михайлівна Городнича. А п’ятнадцять учнів старших класів щоранку привозить у Настасіївку шкільний автобус, що курсує маршрутом Новогригорівка – Андрієво-Іванівка.
Шестирічок у школі немає, вони оволодівають азами науки у першому класі при дитячому навчальному закладі № 3. Там про них дбає вчителька початкових класів Лариса Василівна Артюх.
Екскурсія класними кімнатами справила приємне враження. Кругом охайно, тепло і затишно. Саме приміщення опалюється 9 грубками, чергові по школі часто допомагають кочегарам підносити дрова. На превеликий жаль, не помітив у школі жодного комп’ютера, а більшість наглядних посібників застаріла ще в минулому столітті. Звичайно, це створює чималого проблем сімнадцяти педагогам при проведенні уроків. Особливо страждають вчителі історії та географії.
Проте вразила велика купа дрів. Їх заготовлено дев’ятнадцять складометрів, що разом з 16 тоннами вугілля вистачить для нормальної роботи школи в опалювальний сезон.
На кухні якраз встановлювали нову газову плиту. Задоволена кухарка Олена Опанасівна Резніченко не приховувала радості від обновки. Готувати їжу школярам вона вже буде з комфортом. До речі, у школі безкоштовно харчуються учні 2 – 4 класів, а старшокласники — за батьківську плату.
Що стосується дозвілля юних настасіївців, то у стінах школи проходять різні свята та урочистості. Особливо пам’ятними для учнів та педагогів залишилися закладання алеї на честь українського письменника Степана Олійника, що жив у сусідній Левадівці; створення учнівського братства його імені, про що подбала директор левадівського музею С. Олійника, вчителька української мови і літератури цієї школи Валентина Федосіївна Ларкова; увічнення пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років; різні розважальні заходи та концерти, де юні таланти демонструють свої артистичні здібності.
Хочеться сказати добре слово про сільських подвижників-педагогів, які багато років життя віддали цій нелегкій праці. Це вчителька математики Тетяна Василівна Байтаз, вчителька біології і фізики Любов Олександрівна Мазуренко, вчителі початкових класів Олена Георгіївна Лукашук і Світлана Іванівна Лукашевич та багато інших.
Тут трудиться ціла династія педагогів: вчителька початкових класів з тридцятирічним стажем роботи Валентина Миколаївна Омельченко з донькою, вчителькою української мови і літератури та німецької мови Оксаною Володимирівною Павлій та сином Володимиром, який навчає дітей музики. А мешкають вони і ще частина настасіївських вчителів у знаменитому селі Левадівці, звідки добираються на роботу по кладці, що стелиться через змілілий Тилігул.
Розмовляючи з вчителями про їхнє життя-буття, поцікавився, щоб вони зробили в першу чергу, якби когось із них обрали Головою Верховної Ради. На що завуч Інна Василівна Яцишина відповіла, що прийняла б закон про відродження села. Адже сьогодні село гине на очах, злидні охоплюють все більше людей, і деякі батьки вже навіть не мають за що купити дитині зошити. Селянство свідомо викорінюється як клас. Це нагадує їй розкуркулення українського селянства, що призвело до масового вимирання української нації. Що стосується освіти, то навчальні програми потрібно змінити, бо школярі інформативно перевантажуються, підручники, особливо з історії, потрібно писати доступною мовою, а вчителям надати статус державних службовців, щоб їхня старість була забезпеченою.
