Вона сиділа за столом, оточена рідними людьми, добрими сусідами, коли відчинилися двері й у натоплену дровами і вугіллям кімнату ввійшов онук Юрій, який щойно приїхав з Одеси, на час залишивши міліцейські справи. Він бережно обійняв улюблену бабусю, поцілував: «Зі сторіччям, ріднесенька!». Бабуся посміхнулася, запросила: «Сідай, синку до столу, сідай».
Сторічний ювілей Анастасії Олексіївни Куцій, у дівоцтві Шавранської, уродженки Івано-Франківської області, відзначали не тільки в родині. Приїхали привітати її керівники району і міста. Голова Арцизької райдержадміністрації Віталій Іванович Давидов разом з букетом чудових троянд вручив довгожительці особисте привітання від Президента України Віктора Ющенка, яке було для неї цілковитою несподіванкою. У привітанні він бажав цій чудовій жінці, яка багато пережила, ще упродовж довгих літ залишатися в колі дітей та онуків.
Пам’ять у Анастасії Олексіївни – позаздриш. Але ж її сторіччя – це три війни, Голодомор, голодні 1946-1947 рр., багато років праці. Вона уточнює своїх дітей, коли вони щось пропускають у розповіді про її життя.
Донька одноосібника, вона рано привчилася до праці, доводячи, що людину саме праця прикрашає. Вийшла в 23 роки заміж. Через кілька років провела чоловіка на фронт Великої Вітчизняної, і молилася за його повернення. Він повернувся, але тільки цього ж переможного, 1945-го, помер – від тифу. На жаль! Не довелося Василю побачити народженого сина. Нарекли його Богданом за бажанням Анастасії: якщо без батька уготовано рости, тож нехай Бог по життю його веде.
Так із трьома дітьми і прожила, ні з ким свою долю не зв’язавши. І яких з них чудових людей виростила! Одна з доньок, Поліна, була шанованою у районі людиною – працювала головним бухгалтером “Райсільгосптехніки”. Богдан – механізатор, ветеран радгоспу «Комсомолець».
Живе Анастасія Олексіївна вже понад 40 років із сином і невісткою Іриною, яку вважає «ліпшою за рідну». Такою турботливою та люблячою не кожна здатна стати для своєї свекрухи. Тут вже точно усе – у мирі і злагоді. «Дуже хочу, – говорить Анастасія Олексіївна, – щоб всі люди добре жили та не сварилися». Вона і у день позачергових виборів до Верховної Ради було зібралася йти на виборчу дільницю, але захворіла, про що дуже потім засмучувалася. Їй все ще пам’ятається війна та осиротілі, із простягненими руками діти. Вона тоді не одному дала притулок біля себе, рятуючи від голоду. «Ну, ось така вона у нас у всьому, – посміхається Ірина, – жертовна. Останнє віддасть – і ніколи про те не пошкодує. Дітей підняла, шість онучат виняньчила, 12 – правнуків, а зараз ще – і двох прапраонуків». Чудо-праправнучка трирічна Ірочка, ганяла по кімнатах. Раз у раз підбігала до Анастасії Олексіївні і наполегливо сунула їй у рот велику цукерку, та голосно сміялася. Анастасії Олексіївні її витівки – бальзам на душу.
До дверей Анастасія Олексіївна проводила нас сама. Легенько доторкнулася до плеча Віталія Івановича Давидова і сказала: «Ви передайте, будь ласка, привіт Президентові. Для мене це дуже важливо»…
