Подорож по виставкових залах цього разу хочеться розпочати не з вернісажів живопису. Подією стали виставки художньої фотографії. Взагалі ж фотовиставки проходять у місті постійно, однак досить рідко можна побачити серед робіт, виконаних у кольорі, чорно-білі. Звичні для старшого покоління фотографів, нині вони – велика рідкість. Комп'ютерна обробка витіснила ручну. Але фотомайстри визнають, що чорно-білі роботи мають більшу виразність.
Всесвітній клуб одеситів в оновленій залі показав фотороботи Бориса Ладиженського. Автор був людиною скромною. Він приносив до редакцій гарні знімки, не кажучи про те, що є фотографом Одеського художнього музею та Одеського музею західного й східного мистецтва. Але головною справою життя він вважав збирати навколо себе "неприкаяні молоді дарування". Ладиженський організував чимало фотоклубів. А сам не влаштував жодної своєї "персоналки". Й лише після його відходу в інший світ друзі й учні організували виставку створених ним портретів – "Друзей моих прекрасные черты". Із фотографій Ладиженського художники, літератори, музиканти дивляться на глядачів спокійно, природно. Майстер довіряв натурі й не намагався "удосконалити" її немислимими ракурсами та складними композиціями.
"Пані та панове" – така назва третьої персональної виставки відомого одеського журналіста Євгена Волокіна у Міській художній галереї. Багато років він працював у жанрі фоторепортажу. Але Євген шукав себе і в інших жанрах, зокрема, у фотопортреті. Нинішня виставка – свідчення його вміння виявити в людині її сутність. Персонажі на фотографіях – люди публічні. Авторові вдалося передати чарівність головного рабина Одеси Шломо Бакшта, мудрий спокій поета та філософа Іллі Рейдермана, зосередженість поета Ігоря Потоцького, чарівність художниці Діани Кміт.
Якщо Ладиженський зосереджує увагу на обличчях портретованих, то Волокін полюбляє занурювати їх у предметне середовище, у характерний інтер'єр. Художників він найчастіше фіксує у процесі творчості: Наталю Лозу – серед картин, Миколу Прокопенка – у роботі над гравюрою.
А в молодого фотографа Лізи Коваль – інший погляд на світ через об'єктив. У арт-кафе "Чайна троянда" вона показала, а, вірніше, розповіла "Маленькі історії" із життя молодих. Їй не потрібно вивчати героїв, тому що вона сама молода. Автор застає однолітків у місті побачень, милування світом та собою. Вони в русі, і ситуація схоплена з репортерською швидкістю й "непригладженістю". Навіть якщо герої позують, однаково вони не статичні. Цей зріз життя цікавий глядачам будь-якого віку.
Серед виставок живопису та графіки виділялася значущістю задуму та кількістю авторів експозиція у галереї "Золотий янгол".
Назвати її просто зібранням картин було б невірно по суті. Кожна картина 17 художників – складова колективного проекту "Арт-туризм". Потужного, тривалого, що має безмежний потенціал розвитку. Автори проекту – художники, члени Спілки мариністів Одеси Галина Лєкарєва-Нікітіна та Віктор Потеряйко – вже сім років наполегливо прокладають нові туристичні маршрути по Одещині. Ці маршрути ведуть одеситів та приїжджих до тих куточків нашого краю, де, можливо, немає історичних або архітектурних визначних пам'яток, але є чудова природа. А вона все більше й більше привертає втомлених від суєти та шуму городян.
Відомо, що краще один раз побачити, аніж сто разів почути. Художники роблять велику справу, показуючи нам скарби, якими ми володіємо: скелясті береги Акерману, дністровські плавні, морські простори й прогріті сонцем лимани, канали Вилкового, сільські хатки й безкраї степи. Картини авторів проекту, а також В. Кабаченка, С. Крижевської, В. Понікарова та їхніх друзів зі щорічними подорожами закликають берегти ці перлини Одещини. На жаль, деякі види природи залишилися лише на картинах. Картини безмовно кричать про загрозу їхнього знищення, б'ють тривогу. І екологічна, соціальна спрямованість проекту не менш цінна, аніж художня.
Оригінальним путівником по старій Одесі хочеться назвати роботи Тетяни Поповиченко, виставлені у галереї "Білий місяць". Вона закоханим олівцем замальовує старі дворики із незліченними верандами й прибудовами, старенькі ґрати в стилі модерн, дахи із трубами. Ця Одеса відходить. Хто знає, можливо, вона зрештою й залишиться лише на малюнках та полотнах Тетяни і деяких інших художників?
Поповиченко запам'ятовує й типажі старої Одеси. На її графічних аркушах та живописних полотнах розігруються сценки за участю двірників, чоловічків напідпитку, сварливих сусідок. І, звичайно, котів. "Березень настав – на дах повабило", – коментує автор картинку, на якій чоловік та кіт із однаковою пристрастю викликають своїх коханих. А ось істинно одеський гумор: на комунальній кухні пишногруді красуні танцюють... під віолончель, струни якої щипає суб'єкт із сигаретою в зубах. Справжній театр гумору! Він викликає посмішку і смуток водночас.
Весну галереї зустріли у всеозброєнні. У "Білому місяці" навіть спалили опудало баби-зими й почастували присутніх млинцями. А у міській галереї "Передчуття весни" – це полотна художниць. Але про це "ОВ" уже писали.
