АКЦІЯ ПО МІСТАХ-ГЕРОЯХ
Традиційна Всеукраїнська акція «Українська мова – мова єднання», яка провадиться щороку за ініціативою Одеської обласної організації НСЖУ і підтримується Президентом України, відбувається цими днями у містах-героях. Як повідомив редакції за телефоном голова правління ООО НСЖУ Юрій Работін, учасники акції, а це – журналісти із багатьох регіонів нашої країни і кількох зарубіжних, після багатьох цікавих і плідних зустрічей у місті-герої Керчі перетнули кордон Російської Федерації і прибули до міста-героя Мурманська. Там відбулися зустрічі з керівниками і громадськістю міста, з українською діаспорою. Плідним було спілкування з місцевими журналістами, творчою інтелігенцією. Велику зацікавленість викликали прес-конференція, культурна програма.
НА ПАМ'ЯТЬ ПРО ПРОСВІТИТЕЛІВ
Православні ченці Кирило і Мефодій створили слов'янську абетку (кирилицю) у дев'ятому сторіччі (близько 862 року). В основі її була грецька абетка, змінена таким чином, щоб передати слов'янську звукову систему. У цей же час молодший із братів – Кирило, у миру Костянтин, розпочав переклад із грецької на слов'янську книжну мову Євангелія та інших богослужебних книг. Двадцятирічна просвітницька діяльність Кирила і Мефодія справила величезний вплив на слов'янський світ.
Це свято відзначається у нашій країні, в Росії, Білорусі, це одне із найбільш шанованих свят у Болгарії. Відзначають його і в Одесі – у школах, вузах, бібліотеках. У Всеукраїнському центрі болгарської культури відкрито виставку творів болгарських художників, пройшов урочистий вечір, присвячений Дню слов'янської писемності, болгарської культури та освіти. Сьогодні відбудеться урочисте покладання квітів до пам'ятника Св. Кирилу і Мефодію на Французькому бульварі, відкритому рівно рік тому.
А у період від свята до свята слов'янські національно-культурні товариства і організації – Центр української культури, Російська національна громада Одеси "Русич", Одеське обласне болгарське дружество та інші провадять різні культурно-освітні заходи. В області на 2008 рік ухвалено Програму підтримки розвитку національних меншин та діяльності національно-культурних товариств. Одна з її цілей – задоволення культурних, інформаційних і мовних потреб національних меншин, збереження їхньої етнічної ідентичності та національно-культурної самобутності.
Ірина ГОЛЯЄВА, «Одеські вісті»
ЛІТОПИСНІ ВИТОКИ ІСТОРІЇ
Нестор-літописець… Постать цього першосвятителя українського й усього східнослов’янського літописання знову й знову зринає перед нами з пітьми віків, із безсловесної історії нашої, як просвіток буття і помислів невпокірливих предків.
Прадавні хроніки і легенди, Святе письмо і непорушна віра в мудрість та віщу долю свого народу – ось ті витоки, на джерельній святості яких формувався його талант історика. На сьогодні нам відомі три твори, які дослідники історії, літератури, православної церкви та національної історіографії пов’язують з авторством Нестора Літописця (нар. бл. 1056 – р. см. невід.): «Читання про Бориса і Гліба», «Житіє Феодосія» та «Повість врем’яних літ».
Виповнена плачами й молитвами, котрі подаються то в авторських монологах-повчаннях, то в роздумах князів Бориса і Гліба, повість ця – «Читання (Сказання) про Бориса і Гліба», й сама перетворюється на опоетизовану притчу про князів, які постають святими через страдництво своє, щиру віру, істинно християнську покірність та приреченість.
«Убитий був князь Ізяслав місяця жовтня, у третій день. Тіло його взяли у лодію і привезли й поставили напроти Городця. І вийшов назустріч йому весь город Київ, і возложили на сани тіло його, і повезли із піснеспівами попів і чорноризців…»
Це, як ви вже зрозуміли, цитата із «Літописця Руського», отієї славетної, самими богами народу нашому посланої «Повісті врем’яних літ чорноризця Феодосіїва монастиря Печерського, звідки єсть пішла Руська земля і хто в ній почав першим княжити, і звідки Руська земля започаткувалася». Навіть страшно уявити собі, якого інформаційно-літописного провалля зазнала б наша вітчизняна історія, та й історія усього слов’янського світу, якби небеса не сподобили Нестора та інших причетних до книжної справи ченців сотворити це літописно-літературне диво, цю енциклопедію буття, постатей та діянь народу нашого на площині ІХ-ХІІ століть.
На жаль, перша редакція «Повісті…» до нас не дійшла. Тобто ми не маємо того твору, якого написано та укладено самим Нестором. До наших часів дійшла друга редакція цього писання, здійснена ігуменом Видубицького монастиря Сильвестром. Оскільки перша редакція була анонімною, Сильвестр подбав про те, щоб нащадки знали ім’я автора другої редакції, і за це ми повинні бути вдячними йому.
Поставивши останню крапку на упорядкованому та відредагованому ним тексті, Сильвестр дописав: «Я, Сильвестр, ігумен монастиря Святого Михайла, написав книги ці… при князеві Володимирові, коли він княжив у Києві, а я в той час ігуменом був у Святого Михайла, літа 1116 (6624), індикта 9 літа. А хто читає книги ці – помолися за мене».
І читаємо, і молимося, вдячні за те, що знаємо давню історію народу свого, що продовжуємо закладені Нестором, Сильвестром та багатьма іншими, відомими і безвісними, літописцями, хроністами та літераторами традиції нашої писемності, традиції книжного слова.
Шануймо ж писемне слово, доносячи його до нащадків наших мудрим, талановитим і правдивим!
Богдан СУШИНСЬКИЙ, спецкор «Одеських вістей»
